З 22 травня 1861 року стародавній Канів та Чернеча гора стали місцем паломництва свідомих українців у світі сущих. Дві могутні річки, сивий Дніпро й невичерпне повноводдя народної любові до свого Пророка, омивають наше славне місто вже 160 літ.

У різні роки — пагорбами і стежками, дерев’яними, а потім монументальними гранітними сходами, підіймались на Чернечу-Тарасову гору мільйони українців (і не лише українців). Виходили на вершину, аби вклонитися величі «апостола правди і любови», осягнути своє місце у боротьбі за «сім’ю вольну, нову».

Наприкінці 80-х і на початку 90-х років минулого століття могила великого Кобзаря стала символом єднання національно-патріотичних сил, які боролися за відновлення незалежності України. У Каневі на чолі розбурханих суспільних процесів стали член Гельсінської спілки, голова Крайової організації НРУ Володимир Петренко, його однодумці Олександр Скорина, Сергій Голованов, Анатолій Дзівалтовський, Костянтин Варава, Юрій Гамалій та багато інших патріотів. 7 вересня 1991-го з їхньої наполегливої ініціативи на канівському Будинку рад заяснів синьо-жовтий прапор, освячений настоятелем Успенського собору Георгієм Поштовим.

У перші роки незалежності Канів перелаштовував свою економіку на нові ринкові умови. Процеси відбувалися складні й болючі, та попри це в місті ні на мить не згасала активна діяльність громадських спілок, проводилися різноманітні мистецькі виставки, фестивалі, культурологічні заходи. Найграндіознішою щорічною подією національного виміру стала масова всеукраїнська піша хода «Останнім шляхом Кобзаря» (на знімку).

В урочистому дійстві брали участь президенти і керівники уряду, парламентарії, дипломати, політики, сотні тисяч посланців з усіх куточків України та з-за кордону. I вже тоді стало очевидним: Канів, Тарасова гора стали об’єднавчим чинником для всієї української спільноти, й завдання влади — зробити місто з українським обличчям по-європейському зручним і комфортним.

Постановами уряду в 1998-му та 2004 році було затверджено комплексні загальнодержавні заходи зі святкування 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Розпочалися реконструкції та будівельні роботи на багатьох об’єктах. Однак стрімкі події 2013—2014 років змінили пріоритети. Канівці, як і багато співвітчизників, стали учасниками Революції Гідності, а з початком російської агресії сотні чоловіків зі зброєю в руках вирушили на захист Вітчизни. Створений волонтерами фонд «Канів — наш дім» акумулював допомогу для підрозділів АТО, для добровольців, які вирушали на фронт, для членів їхніх сімей. Ми всі разом вистояли тоді в перший рік війни, у другий ... і, переконаний, зможемо вистояти до Перемоги.

На жаль, уже ніколи пліч-о-пліч з нами не стоятимуть  герої-патріоти: Анатолій Чупилка, Андрій Петрушенко, Олександр Перцев, Сергій Кобченко, Іван Григорович, які полягли на фронті за рідну Україну. На честь загиблих земляків у центрі Канева споруджено меморіал, їхні незабутні імена навічно вкарбовано в граніті і в наших серцях.

Сьогодні Канів росте і розвивається. Успішно працюють Канівська ГЕС, завод «Магніт», підприємства, продукція яких добре відома за торговельними марками «Верес», «Клуб сиру», «Сатурн», «Український кондитер», «Енергопак».

Побудований туристичний комплекс «Авто-ріка» невдовзі знову прийматиме туристичні теплоходи. А добудований завдяки наполегливості Президента України Шевченківський культурний центр стане справжнім осередком єднання всіх українців, які живуть у нашій державі та поза її межами.

Розповідаючи про місто, не можна не згадати про наші навчальні заклади. Це колективи двох коледжів — культури і мистецтв, еколого-інформаційної та медичної безпеки, філії Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, вищого професійного училища. Завдяки молодечому запалу в місті започаткувалися чудові фестивалі «Простір єдності», «Дніпровські хвилі», фестиваль байкерів «Тарасова гора». Важливо, що саме в Каневі відбувається міжнародний кінофестиваль імені Юрія Іллєнка. Всіляко підтримуємо організаторів та їхню мрію, що з часом «Канів перевершить Канни». У нашому місті працює унікальний музей народно-декоративного мистецтва, в якому, серед іншого, зберігаються оригінальні роботи Марії Приймаченко.

Для нас велика честь, що поруч з нами живе, творить, мріє людина планетарного масштабу — художник Іван Марчук. Геніальний митець, як колись великий Кобзар, милується дніпровими краєвидами, слухає, як «вітер віє-повіває, по полю гуляє...», і знаходить натхнення. Бо «здається, кращого немає нічого в Бога, як Дніпро...»

Іван Степанович з любов’ю ставиться до Канева, розуміє, що місто повинно мати особливий статус. Було декілька спроб прийняття окремого закону про Канів. Утім, на жаль, законопроекти не мали логічногозавершення. Та вірю, що стародавній Канів, який, мов зіницю ока, оберігає найвищу духовну вершину нації — вічний сон і спокій титана духу, геніального сина українського народу Тараса Шевченка, ще буде гідно оцінений і піднятий на належну йому висоту. Бо, як написала 80-річна канівська поетеса Ліна Кучеренко, «...наш Канів хоч іще не Київ, та володіє серцем Кобзаря».

Варто знати

Перша письмова згадка про Канів, форпост Давньоукраїнської держави, датована 1078 роком. У місті зберігся стародавній Успенський собор ХІІ століття. У 1600-му Каневу надано Магдебурзьке право.

Ігор РЕНЬКАС, міський голова Канева.

Фото надано прес-службою міської ради.