Охайна Дроздинська школа.
Воно за два кілометри від українсько-білоруського кордону. До центру громади — Старого Села — дев’ять кілометрів хорошою асфальтованою дорогою. Щодня з Дроздиня — шість рейсів до Рокитного та Рівного.
Дроздинь — велике прикордонне село. Тут мешкають майже три тисячі осіб. Більш як 80 відсотків сімей тут, за словами старости Адама Маринича, багатодітні. Найбільша сім’я подружжя Надії та Миколи Дифортів — виховують 12 дітей. У Дроздині, як і в інших селах Старосільської громади, чимало матерів-героїнь.
— Цьогоріч ми прийняли 86 першокласників, — розповідає директор Дроздинської школи Ганна Маринич. — А загалом у закладі навчаються 750 дітей.
— Школа доглянута, охайна, цьогоріч огородили її територію, — каже одна з мам, яка прийшла забрати свого сина-першокласника після уроків. — Дбає про це директор Ганна Маринич, дбає голова Старосільської громади Михайло Кузьмич.
Ми дуже задоволені об’єднанням у громаду, бо після цього відчули позитивні зміни в селі. У школі зробили теплі вбиральні, що дуже важливо для здоров’я діток. Освітлена центральна вулиця Шевченка, яка тягнеться більш як на три кілометри.
Є в селі дитячий майданчик. Побудували спортивний майданчик, міні-футбольне поле зі штучним покриттям, встановили тренажери. Діти й молодь тут зранку до вечора. А працівники нашого комунального підприємства «Благоустрій» власними силами нині роблять білощебеневе покриття по вулиці Прикордонній, зробили його вже по вулиці Лісовій. Одне слово, наша сім’я задоволена місцевою владою. А ви запитайте в інших їхню думку, — порадила мама, що вже зайнялась сином-першокласником, який поглядав на сусідній із школою сільський спортивний майданчик, щоб випробувати якийсь тренажер.
Таки запитали. Дроздинці з повагою відгукуються про старосільського сільського голову Михайла Кузьмича, кажуть, що він господар, вболіває за громаду і її мешканців, про старосту Адама Маринича, який не цурається будь-якої роботи, за потреби сам ремонтує тренажери. За такою роботою зафіксували старосту (на знімку).
Говорили дроздинці і про те, щоб через нашу газету написати, що їхньому селу потрібна просторіша школа. Не вірять, знаючи ситуацію в державі, що центральна влада виділить кошти на нову школу, але просять, аби бодай допомогла побудувати ще один корпус. Адже нинішня школа розрахована на 250 учнів, а в ній навчаються 750 дітей, а також дошкільнята. Дуже тісно.
— Немає спортивної зали, добре, що за тепла учні можуть займатися фізкультурою на літньому майданчику. А взимку? У школі одні лише класи (уточнили — 31. — Авт.), яких не вистачає, то діти навчаються у дві зміни з 8-ї до 20-ї години. Це зараз ще видно о 20-й годині, а взимку темінь непроглядна, — кажуть мешканці Дроздиня, яких зустріли неподалік школи. — А там, у Києві, кажуть про якусь освітню реформу. Спочатку створили б елементарні умови для дітей, а потім взялися б за реформи. Ось у нашому багатодітному селі, як і по всіх селах сільради, немає навіть дитсадка. У сусідній тергромаді — Березівській — так само нікуди малят подіти. Обласна влада повинна бити на сполох і ворушити трохи уряд — хай працює хоч у цьому напрямі.
— Ми межуємо з Білоруссю. Наші люди патріотично налаштовані — хочемо, щоб сусіди бачили, що і в нас порядок, — каже один з дроздинців, який назвався Миколою, що саме вийшов з місцевого магазину з покупками. — У нас телебачення «ловить» Білорусь, ми буваємо на їхній території, заготовляли чорниці в їхньому заповіднику, зараз — журавлину. Придбали спеціальні квитки на заготівлю дикоросів. Бо всі сім’ї наші з цього здебільшого живуть. Запасаємось копійкою, щоб якось до нового сезону дотягнути. Бо хоча й обіцяв Прем’єр-міністр створити робочі місця, щоб люди малу роботу, до нашої поліської глибинки ця ініціатива ще не дійшла. Добре, що наш сільський голова Михайло Миколайович (це про Кузьмича. — Авт.) у міру наших фінансів і можливостей створює якісь виробництва, робочі місця, але то проблему не вирішить. Тож виїздять чоловіки на сезонні заробітки, залишаючи надовго дітей, дружин. Хіба це нормально? Батьки повинні бути з дітьми, виховувати їх.
— У нас можна було б переробку дикоросів організувати, — долучається до нашої розмови ще один із дроздинців, який назвався Віктором. — Люди в нас роботящі, тож якби зайшов якийсь інвестор у нашу Старосільську громаду, не пожалкував би. Можна було б якийсь санаторій чи базу відпочинку організувати, бо місця в нас тут живописні. А люди привітні. Є в нас що показати любителям зеленого туризму.
І справді, люди на Поліссі привітні, вітаються навіть із незнайомцями. Хоча живеться їм тут нелегко, працюють зранку до ночі, щоб вижити, прогодувати багатодітні сім’ї, не зчерствіли душею. Крім заготівлі дикоросів, вони тримають великі підсобні господарства. Навіть місцева інтелігенція — вчителі, обробляють городи, тримають живність у господарствах.
— Землю в Дроздині розпаювали, паї отримали тільки ті, хто працював у місцевому господарстві, — розповідає дроздинський староста Адам Маринич. — Вчителям, медикам, які тоді працювали для сельчан, паї не дістались. Таке тоді було законодавство. А землю в нас люди обробляють, щоб і для себе виростити щось, і щоб живність було чим годувати. Корів тримають, але молоко не здають — використовують тільки для себе, бо для дітей це основний продукт.
Мешканці Дроздиня розповіли і про свої проблеми. Їхнє село часто підтоплює, бо навкруги болота, так само, як і сусідні села Вежицю і Старе Село. Особливо часто це буває навесні та восени. То просять Регіональний офіс водних ресурсів у
Рівненській області прочистити меліоративні канали. Бо фахівці навідуються сюди тільки після сигналу «SOS!». Розповіли, що часто затоплює городи, тоді їх використовувати практично неможливо. А земля для поліщуків дуже важлива. З вирощеного на ній і з лісу вони живуть.
Мешканці Дроздиня не скаржаться на життя, хоча мріють, аби воно стало легшим. У селі є необхідна інфраструктура: поштове відділення, проти закриття якого виступила місцева влада, підтримана людьми, — село велике, потребує якісних послуг, а не пересувного відділення (хоч у цьому повинен бути якийсь пріоритет); є клуб; ФАП, де фельдшером Тамара Огієвич; приватний стоматкабінет; магазини; церква, дім молитви...
— Тільки б здоров’я у Бога просити і щоб нарешті Україна стала міцнішою, — висловився за усіх поважний чоловік, який щойно забрав газети з поштового відділення, серед яких був і «Голос України». До речі, на Поліссі люблять читати періодику, що дуже приємно. Поліщуки мають на все свою думку, тож цікаві співрозмовники, в яких можна й собі повчитись.
Наше спілкування з дроздинцями закінчилось на легкій і приємній для всіх темі — їхніх улюблених стравах. Чимало їх із картоплі, місцеві господині в цьому неперевершені майстрині. А ще варять тут смачний куліш.
— Нині проводимо тендер на підрядника з перекриття даху клубу в Дроздині, огорожу навколо нього та школи вже зробили. У школі в приміщенні їдальні перекрили дах і зробили ремонт. Облаштували пішохідні доріжки на території школи тощо, — додає старосільський сільський голова Михайло Кузьмич, у якого багато планів щодо розвитку сіл громади.
Фото надано жителями Дроздиня.