В їх епіцентрі — сонячні електростанції, які так активно пропагувались кілька останніх років. До того ж сумніви викликають не самі СЕС. Те, що енергія світила та вітру все-таки має прийти на заміну органічним енергоносіям, — світові реалії. Проблема в іншому — скільки має коштувати «сонячний» кіловат? І доки немає остаточної відповіді на це запитання, сонячна енергетика в очікуванні.
Про кризу на енергетичному ринку заговорили ще рік тому. При цьому акцент був зроблений на зелені тарифи, котрі розбалансували фінанси галузі. Високі ціни, які свого часу активно пропагувались саме як здобуток зеленої енергетики і активний важіль її підтримки, виявились нічим іншим, як джерелом надприбутків енергетичних монополістів.
Верховна Рада спробувала вирівняти ситуацію, прийнявши торік у другому читанні законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії». В ньому передбачено зменшення зелених тарифів шляхом встановлення понижуючих коефіцієнтів. Згідно із законом, якщо його приймуть, Кабмін передбачатиме в держбюджеті витрати на фінансову підтримку гарантованому покупцеві для оплати електричної енергії за зеленим тарифом. Але при цьому залежно від потужності і часу введення в експлуатацію сонячних електростанцій вартість на їх кіловат зменшено на 2,5—60 відсотків.
Те, що новий закон внесе корективи у прибутки власників СЕС, очевидно. Але що зміниться для споживачів і для тих громад, де працюють станції?
Чи втримається мода на СЕС?
Бум будівництва сонячних електростанцій на Хмельниччині припав на 2017—2019 роки. Як повідомили у департаменті розвитку громад, будівництва та житлово-комунального господарства ОДА, тоді за два роки було збудовано майже два десятки об’єктів генерації сонячної енергії загальною потужністю приблизно 99 мегават.
Саме в цей період у тодішньому Чемеровецькому районі була введена в експлуатацію сонячна електростанція «Кутківці» потужністю у п’ять мегават.
Але лідером у встановленні сонячних панелей був Кам’янець-Подільський район. Там з’явилися СЕС різної потужності у цілій низці населених пунктів. Та найбільшою стала станція «Кам’янець-Подільська» у селі Панівці. Розрахована на 63 мегавати, тоді вона була названа другою за потужністю в країні. Загальний обсяг інвестицій в її будівництво становив майже 55 мільйонів доларів. На ній було встановлено 220 тисяч монокристалічних модулів і силові трансформатори. А розташували її на 110 гектарах полів фільтрації Кам’янець-Подільського цукрового заводу. У цьому випадку використали землі, які стали непридатними для сільського господарства, і для громади це виявилось вигідною пропозицією.
Це задоволення не з дешевих. Але всіх спокушали саме вигідні тарифи. Власники станцій, і потужні інвестори, і господарі осель, розраховували на те, що саме завдяки їм за кілька років проекти вдасться окупити.
Такі темпи мали би зберігатися і на майбутнє. В області проголосили: у найближчі два роки кількість сонячних електростанцій повинна збільшитись ще на чотири десятки. Це передбачає п’ятирічна програма підвищення енергоефективності Хмельниччини. Лише торік в експлуатацію було введено тридцять сонячних електростанцій, загальна потужність яких сягнула майже 120 мегават. Тож до початку цього року в області загалом діяло 99 сонячних та малих гідроелектростанцій. Їх загальна потужність становила 334 мегавати. Це чимало — майже третина того, що виробляє один реактор Хмельницької АЕС.
Неважко підрахувати: якщо сонячна енергетика розвиватиметься в краї такими темпами, то за кілька наступних років вона зможуть замінити третій недобудований реактор атомної станції.
Але чи вдасться крокувати такими само темпами?
Хто втрачає, а хто виграє?
Якщо забути про важливість проектів відновлювальної енергетики в планетарному масштабі, не можна відкинути вигоду, яку отримують від них місцеві громади. Адже на території області СЕС були збудовані здебільшого поблизу сіл та невеликих населених пунктів, де інше промислове будівництво не передбачалося.
Нові робочі місця, які дали станції, це лише крихта тих вигід, що отримали села. Адже здебільшого на них працює від п’яти до десятка людей, що, зрозуміло, не впливає кардинально на розв’язання проблем безробіття на місцях.
Так само громади не почали купатися у дешевих кіловатах, що виробляються буквально на їхньому подвір’ї. Всі як отримували, так і отримують енергію із загальної енергосистеми і за загальними тарифами.
А от що на руку ОТГ, так це податки, котрі сплачують власники станцій. Скажімо, при запуску вже згаданої СЕС у Панівцях було обіцяно щорічну плату до тамтешнього бюджету у 2,6 мільйона гривень. Знайти інші джерела таких платежів у сільській місцевості непросто.
Пригадується, з яким захопленням розповідав про проекти, що пов’язані з відновлювальною енергетикою, староушицький селищний голова Анатолій Тимчук:
— Під сонячну електростанцію ми відвели п’ятнадцять гектарів. Її потужність — шість мегават енергії на рік. Хоча в тарифах на електроенергію місцевим жителям жодних знижок немає, зате наш бюджет у плюсі. За використання непридатних для сільського виробництва земель енергетики нараховують до півмільйона гривень платежів за рік.
Свою вигоду підраховували і у Зеленокуриловецькій сільській раді, коли Новоушицька РДА надала 20 гектарів землі в оренду на 49 років для розміщення на них СЕС. Вартість оренди — 176 тисяч гривень на рік. Та востаннє орендар заплатив за землю ще у січні 2019 року, а потім заборгував 360 тисяч гривень. Чому так сталося, почали розслідувати прокурори. І в результаті подали позов до суду з вимогою розірвати договір оренди.
Випадок не типовий, але досить красномовний: зміни у тарифному законодавстві змусили багатьох інвесторів пригальмувати свої плани. Адже розрахунки щодо окупності проектів здійснювалися з урахуванням одних зелених тарифів, а законопроект затверджує інші.
Це не означає, що сонячна енергетика стала збитковою. Але й не виключає того, що інвестори можуть повернутись у бік вигідніших проектів.
А що заплатить споживач?
Наміри влади навести лад у зелених тарифах мали б викликати у споживача абсолютну підтримку. Логіка очевидна: якщо зменшиться собівартість кіловата на енергоринку, то і в платіжках вона мала би бути нижчою. Або хоча б не зростати. А що маємо?
У ЗМІ прозвучала інформація: уряд підрахував, що нові тарифи дадуть змогу знизити фінансове навантаження на споживачів на шість мільярдів гривень щорічно або на два мільярди євро за весь час дії зеленого тарифу до кінця 2029 року.
Тим часом зменшення «сонячних» тарифів не вплинуло на скасування пільгових цін для населення. Не зупинило планів нових підвищень розцінок — раніше проголошене подорожчання електроенергії поки що відтерміновано. Навпаки, урядовці обіцяють, що повернуться до теми вирівнювання тарифів між промисловими і побутовими споживачами. А це означає новий стрибок цін для останніх.
Тож, на відміну від сонця, яке продовжує дарувати нам своє тепло безплатно, пристрасті на енергетичному ринку не вщухають.
Цифра
Загалом протягом минулого року на Хмельниччині з відновлюваних джерел було вироблено понад 502 мільйони кіловат-годин електроенергії.
Факт
За даними окремих експертів, зміна правил гри на ринку відновлюваної енергетики на два-три роки зупинить інвестиції в цю сферу.
Хмельницький.
