Наша газета анонсувала появу книжки та її ужгородську презентацію ще в серпні нинішнього року. А на початку наступного тижня презентація відбудеться також на малій батьківщині героя книжки — в селі Копинівці на Мукачівщині.
Автор видання Ілля Шманько — кандидат фізико-математичних наук, доцент Ужгородського національного університету. Займається дослідженнями в галузі історії фізики та наукового краєзнавства. В його доробку є й книжка про відоме від XV століття село Копинівці, в якому виріс і він сам, і старший на кілька літ Юрій Бадзьо, відомий український дисидент (1936—2018).
Юрій Бадзьо — постать унікальна в когорті українських політиків першої хвилі національно-демократичного крила. Серед них Бадзьо виділявся такою уперто-спокійною логікою мислення, що здавався не філологом, а математиком. Або — буддійським монахом, майже без зовнішніх виявів емоцій. Це був разючий контраст із бурхливо-темпераментними тодішніми улюбленцями мітингової стихії — В’ячеславом Чорноволом, Степаном Хмарою, Володимиром Яворівським, Дмитром Павличком. Можливо, через те «тихий» Бадзьо залишався ніби в тіні — принаймні в очах любителів телевізійних шоу. А, між іншим, створена й очолювана ним Демократична партія України була єдиною політичною силою, яка 19 серпня 1991 року звернулася до Верховної Ради з вимогою негайно вийти з СРСР.
Він був абсолютно морально безкомпромісним. «Юрко такий порядний — аж противно!» — як напівжартома сказала одна його сучасниця-дисидентка. Він зумів залишатися порядним у непорядному й наскрізь лицемірному радянському світі.
Власне, за те опинився в ув’язненні. Влада спокушала його (вже в час горбачовської перебудови): напиши прохання про помилування — і підеш на волю. Півтори сотні радянських дисидентів такі прохання написали. А Бадзьо лишився серед одинадцяти тих, хто не погодився. Врешті-врешті, став одним із двох останніх у СРСР політв’язнів. Їх так і випустили — без покаяння. Але й на волі, в незалежній Україні, він лишився так само непоступливим. Принципово не був «як усі» — залишався собою. Це вроджена якість: виріс у релігійній родині — а став переконаним атеїстом. Ще 1990-го створив згадану політичну партію (ДемПУ) — а через два роки не захотів (знову — з міркувань порядності) переобиратися її очільником і повернувся в гуманітаристику. Втім, не залишав без публічних коментарів нічого з того, що діялося в Україні. Прихід Януковича до влади одразу назвав поразкою української революції.
Помер самотнім.
Утім, такі люди завжди самотні.
Найкраще з написаного про Юрія Бадзя належить перу його вірної дружини Світлани Кириченко —понад 900-сторінкова книга «Люди не зі страху». Такий солідний фоліант здатен зупинити ентузіастів, і не кожен наважиться знову писати «щось про Бадзя». Ілля Шманько — наважився, і таки правильно зробив, бо такі постаті нашої новітньої історії, як Бадзьо, варті не однієї книжки.
Автор іде «від себе», а така позиція завжди цікава. Зрозуміло, немало душевних сторінок присвячено Копинівцям, батьківщині автора і його героя. Далі, у розділі «Не такий, як усі», докладно висвітлено життєвий шлях Юрія Бадзя, а наступний розділ присвячено його фундаментальній праці «Право жити». В другій частині книжки вміщено спогади сучасників, земляків, родичів героя. Серед мемуаристів бачимо знакові імена: Володимир Яворівський, Мирослав Дочинець, Володимир Кампо, Микола Бідзіля і навіть Петро Мідянка (не спогад — вірш). Окрім спогадів, вміщено дуже цікаві бесіди Юрія Бадзя з Олександром Гаврошем. Ті інтерв’ю ще довоєнні — і в них є немало драматичних пророцтв, що невдовзі справдилися.
У третій частині книжки — окремі листи та виступи Юрія Бадзя.
Видання, як сказано в анотації, призначене «для широкого читача», а втім, його тираж, на жаль, скромний — 200 примірників.
