Шинок на спортмайданчику

Старі люди вже втомилися безрезультатно скаржитися правоохоронцям, тож звернулися по допомогу до корпункту «Голосу України» як до останньої своєї надії. Вислухавши їхню історію, я, чесно кажучи, повірив не дуже, тому наступного ранку особисто вирушив за названою адресою. І побачив картину олією: жіночка у куртці неквапливо розпродувала пляшки з хмільним компанії бомжів, котрі дисципліновано вишикувалися перед нею в чергу, радісно вигукуючи: «Наташко, наливай!» Спочатку це відбувалося біля підвалу житлового будинку № 70 по проспекту Ушакова, трохи згодом «шинкарка» справді перейшла на спортивний майданчик, і вже там отоварювала спраглу публіку. При цьому амбре від «продукту» вже за кілька метрів відгонило таке суворе, що мені аж дивно стало — як горобці від запаморочення з гілок не падають.

Роблячи знімки цієї вакханалії, я наївно гадав, що самогонниця злякається і втече. Та вийшло навпаки: побачивши фотокамеру і журналіста у супроводі пенсіонерів, жіночка тицьнула нам усім дулю (на знімку) і спокійнісінько продовжила робити своє діло. Тут уже терпець урвався й мені — запримітивши на дорозі піший міліцейський патруль на чолі з сержантом ППС Семеном Іваньком, відрекомендувався і попросив припинити таке відверте неподобство. Але «шинкарка» і тепер не думала панікувати — незворушно зізналася у продажі самогону по десять гривень за півлітра, продемонструвала повні не реалізованого ще пійла пластикові пляшки. А далі — з усмішкою чекала на слідчо-оперативну групу, наперед знаючи, що нічого, окрім символічного штрафу, їй не загрожує.

— Це не боротьба з розповсюдженням самогону, а відверта насмішка. Чи не щодня викликаємо міліцію, вона приїжджає і забирає «шинкарку» разом з її напоями. Та при ній завжди літрів зо два, тож збиток невеликий: жіночка повертається, тут же йде до якоїсь ятки на сусідньому ринку, поповнює запас і продовжує торгівлю, наче нічого й не сталося. Протягом дня вона продає у нашому дворі не менше десяти літрів свого «еліксирчику», і всі бомжі, котрі його п’ють, зручно влаштовуються на лавках біля під’їздів, закидають порожніми пляшками та іншим сміттям спортмайданчик, там же сплять, випорожнюються, а влітку ще й сексом під нашими вікнами займаються. Поруч зі спортивним у нас був ще й дитячий майданчик, та довелося його знести, бо алкашня, котра прибилася до спільного двору, перетворила його на безплатну вбиральню. Тепер мами з діточками часом у двір і вийти бояться — живемо, наче на вулкані, — розповідає мешканець будинку № 70 на проспекті Ушакова  капітан міліції у відставці Павло Іщенко. — Про все це я особисто двічі писав генерал-майору міліції Валерію Литвину, але мої листи переправляли до Суворовського райвідділу, а звідти приходили пустопорожні відписки. Самогон же як продавали, так і продають — діти на це споглядають і досвіду для дорослого життя набираються. Отже, підростає нове покоління покупців отруйного пійла.

— Громадянка Наталія Зав’ялова поставила своєрідний рекорд — 2012-го на неї склали вісім адміністративних протоколів за збут продуктів самогоноваріння, нинішнього року — ще сім. Штрафи «шинкарка» акуратно сплачує, бо вони мізерні — від 17 до 124 гривень. І продовжує свій підпільний бізнес, — вичерпно пояснив начальник відділу дільничних інспекторів міліції УМВС Херсонщини підполковник Віталій Валієв.

Звісно, міліція зі збутом та виробництвом кустарного алкоголю вбивчої якості бореться у межах своїх, доволі куцих, повноважень.

Та насправді з самогонного айсберга (і не тільки на просторах степової Таврії, а й в Україні загалом) правоохоронці спроможні в кращому разі хіба що вершки знімати. Затримали торговку з трьома-чотирма літрами спиртного, склали протокол і цим обмежилися. А те, що хтось цей алкоголь постачає, транспортує, виробляє, патрульних не обходить. Звісно, розшукати всіх причетних до градусного ґешефту не так і складно, але це можна зробити виключно у рамках кримінальної справи, а самогоноваріння у нас, нагадаю, вписується тільки у вузенькі рамки адміністративного правопорушення.

При цьому нелегальний бізнес із виробництва домашнього хмільного у майже промислових масштабах хіба що по селах залишився справою однієї людини, котра сама виготовляє алкоголь і сама його продає. У містах усе вже прибрали до рук структуровані злочинні угруповання, де ролі чітко розписані. Одні роблять самогон, другі розвозять його по точках, вирішують питання з «кришувальниками» або самотужки здійснюють силове прикриття (до стареньких мешканців будинку № 70 по Ушакова також приходили два кремезні чолов’яги, котрі радили «сидіти тихо», бо «будуть проблеми»).

А реалізатори — безробітні, інваліди, ті самі пенсіонери — стоять на нижчому щаблі, отримуючи мізерний відсоток на прожиття. Але саме на їхні голови вихлюпується народний гнів та прокляття жіноцтва за споювання батьків, чоловіків і синів. Та біда в тім, що нових «Наташок» на заміну відшукати нескладно: охочих трохи підзаробити не зовсім чесним способом — хоч греблю гати. Їм просто треба якось виживати, і мало кого обходить, що ціною такого виживання є сотні й тисячі чоловіків, котрі міцно підсіли на дешеве спиртне. Й у цілком працездатному квітучому віці практично випали з соціуму, перетворившись на тягар для суспільства і горе для власних родин та дітей.

 

Херсон.