Михайло Тимченко, кадр з фільму «Соловей співає. Доки голос має».

Думка застаріла і не відповідає сучасним викликам суспільства. Насправді ж, після сплеску громадянської та патріотичної активності у 2014-му мовна ситуація в області почала хоч і повільно, але змінюватися. Зміни посилив і Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що набув чинності з 16 липня 2019 року. Як у Миколаївській області дотримуються мовного законодавства, дізнавався «Голос України».

Джерело сили та натхнення

Щойно оприлюднено результати дослідження, яке провів Міжнародний центр оборони та безпеки (ICDS) у межах програми «Стійка Україна» за фінансової підтримки міністерства закордонних справ Естонії в рамках програми співпраці у сфері розвитку. Опитано 400 мешканців Миколаєва. Слід звернути увагу — саме Миколаєва, обласного центру, а не мешканців області.

На запитання про повсякденну мову спілкування 68,1 відсотка респондентів відповіли, що користуються переважно російською мовою. 17,3 відсотка використовують і українську, і російську залежно від обставин. 7,3 відсотка використовують переважно українську мову, а 6,8 відсотка опитаних користуються сумішшю української та російської мов, тобто суржиком.

У відповідь на запитання, яким має бути статус російської мови в Україні, 38,5 відсотка миколаївців сказали, що бачать російську другою офіційною мовою в Україні. 24,5 відсотка опитаних погодилися бачити її другою офіційною мовою, але лише на південному сході України. 20,8 відсотка опитаних респондентів відповіли, що російська мова не повинна мати будь-якого офіційного статусу в Україні. Щодо того, якою мовою миколаївці хотіли б отримувати інформацію зі ЗМІ стосовно тем, які їх цікавлять, виявилося, що 36,8 відсотка виявили бажання отримувати інформацію і українською, і російською мовами рівною мірою.

Показники характеризують настрої миколаївців щодо мовної політики. Втім, лише містян. Натомість цифри інколи не можуть відобразити тих процесів, які відбуваються в соціально активному середовищі. Адже тішать непоодинокі приклади, коли миколаївці, які все життя розмовляли російською, принципово перейшли на українську.

Яскравий приклад, який мене особисто й досі вражає, — Інна Тимченко та її син Михайлик. Вони три роки тому стали героями документального фільму «Соловей співає. Доки голос має». Тому що у 2015 році свідомо перейшли на спілкування винятково українською. Інна Тимченко — відома в Миколаєві та за його межами своєю громадською й науковою діяльністю. Вона — доцент Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова, заступниця голови Миколаївської філії Національного екологічного центру України, борець за стан довкілля і збереження від затоплення Національного природного парку «Бузький Гард». До речі, Михайлик разом із мамою долучається до проведення акцій активістів на захист «Бузького Гарду» та інших природних комплексів Миколаївщини.

Позиція родини не демонстративна, а насправді принципова, патріотична. Бо вони вважають, що саме рідна мова надихає, є джерелом сили та боротьби за майбутнє країни. Їхню ініціативу після подій Революції Гідності та війни на сході підхопили журналісти, викладачі, громадські діячі та активісти, бійці АТО/ООС, які й у повсякденному житті нині спілкуються лише українською.

Спротив статусу «регіональної»

Чому так сталося, що Миколаїв опинився у двомовно-протиправному середовищі навіть до останнього часу? Висувається багато версій та припущень. Хтось апелює до історичної схильності миколаївців до російської. Є в цьому певна істина, адже місто створено під час існування саме Російської імперії. Інші вважають, що на мовну свідомість громадян має вплив географічне розташування поруч із країною-агресором. Дехто вбачає причину гальмування повноцінного розвитку української на Миколаївщині в політичних процесах. Усі ці версії мають право на існування та певною мірою правильні.

Про хронологічну послідовність планомірного знищення української мови на півдні вже в реальній сучасності нагадав Уповноважений із захисту державної мови, народний депутат України восьмого скликання, голова Миколаївської обласної ради 2014 року, кандидат філологічних наук Тарас Кремінь. У нього — миколаївська прописка і батько — Дмитро Кремінь — класик української сучасної літератури, громадський діяч, журналіст, совість України, авторитет української нації.

Тарас Кремінь особисто переймається дотриманням законодавства на півдні країни.

Отже, Тарас Дмитрович зауважив, що у вересні 2012-го депутати миколаївських обласної та міської рад майже одночасно, на догоду регіоналам, ухвалили рішення згідно з так званим законом Ківалова-Колесніченка. Законом, який фактично нівелював статус української мови як єдиної державної в Україні.

«У тодішній обласній раді з 96 депутатів було 80 представників партії регіонів, десять комуністів, п’ять опозиціонерів і один позафракційний. Міська рада за пропорційністю була такою самою, — згадав Уповноважений. — На той час ані мовний майдан, ані інші протестні акції просто не бралися до уваги. Втім, наполегливість в обстоюванні мовних інтересів миколаївців далася взнаки. Якщо Миколаївська міська рада до останнього часу чинила спротив реалізації мовної політики, то обласна, коли її очолювала Вікторія Москаленко, рішення про надання російській статусу регіональної мови скасувала. За що я вдячний і очильниці ради, і депутатам».

Нарешті, завдяки діям мовного омбудсмена, його зверненням до обласної та Генеральної прокуратури здобуто чергову мовну перемогу. Рішення Миколаївської міської ради щодо статусу російської як регіональної скасував у липні цього року Миколаївський окружний адміністративний суд. «Це антиконституційне рішення, яке мали переглянути депутати в шестимісячний термін з дня набуття чинності Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», тобто два роки тому, скасовано. На превеликий жаль, частина обранців не виконують його й досі», — зазначив в інтерв’ю «Голосу України» Тарас Кремінь.

Ставка на системний підхід

Нині ситуація на Миколаївщині на рівні органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування хоч і повільно, але змінюється. Щонайменше на офіційному рівні є розпорядження голови Миколаївської ОДА Віталія Кіма «Про затвердження плану заходів з реалізації першого етапу Стратегії популяризації української мови до 2030 року «Сильна мова — успішна держава». Так, назва розпорядження розмита та бюрократична. Але розпорядженням хоча б передбачено певні заходи, яких вимагає Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови.

У Миколаївській облдержадміністрації за захист мови відповідає управління культури, національностей та релігій. Отже, саме на цей структурний підрозділ покладено безліч обов’язків, передбачених мовним законодавством. Очевидно, що таким стратегічно важливим напрямом має займатися не одне управління. Йдеться про інформаційні виклики, про агресію з боку так званих сусідів, про їхній вплив на найвразливіші з точки зору української самоідентичності регіони. Врешті-решт, мова і двомовність — це питання національної безпеки.

«Я ставлю перед собою завдання підтримати у мовному питанні саме південь країни, — зазначає Тарас Кремінь. — Адже це моя батьківщина, яка зробила надзвичайно багато для мого становлення. За що я щиро вдячний Миколаївщині. Втім, закон є закон. Хоч для Миколаївщини, хоч для Закарпаття. Мій обов’язок та обов’язок Секретаріату Уповноваженого — реагувати на порушення мовного законодавства та роз’яснювати державницьку позицію».

Щодо порушень мовного законодавства на Миколаївщині, то Тарас Дмитрович навів кілька прикладів. Надходили скарги з приводу порушення мовного законодавства у сфері обслуговування, це стосувалося супермаркетів, кондитерських магазинів, мереж мобільного зв’язку, надавачів інтернет-послуг, відсутності української версії інтернет-магазинів, сфери роздрібної торгівлі, ринків.

Кричущий випадок стався у Снігурівці навесні 2021 року. На прохання командира однієї з військових частин, учасника бойових дій обслуговувати його в будівельному маркеті українською йому категорично було відмовлено. Щодо кожного випадку здійснювалися заходи державного контролю.

Мовний омбудсмен переймається й тим, що на Миколаївщині досі не ухвалено обласної програми забезпечення розвитку української мови як державної. На сьогодні подібні програми, які ухвалені та виконуються, діють лише в Черкаській області, місті Рівне та Ніжинській територіальній громаді. У Миколаївській ОДА пообіцяли, що разом з обласною радою таку програму розроблять. Та навіть готові(!) її виконувати. «Має бути системний підхід до реалізації мовного законодавства, а не сюхвилинний, — переконаний Тарас Кремінь. — Від розуміння значущості мови на рівні голови облдержадміністрації та голови обласної ради до кожного мешканця області. До речі, саме в сільських населених пунктах, в колишніх райцентрах, люди самостійно, без нагадування та вказівок влади легко спілкуються українською. І це не може не тішити».

Так, Миколаївщина перебуває на межі з так званим «русским миром». Тому тим паче виникає необхідність захисту української мови від посягань та сприяння розвитку українського слова. Лише за спільних зусиль Миколаївська область має гідно скласти мовний іспит.

Миколаївська область.

Фото з відкритих джерел.