Аукціон мав пройти 31 серпня цього року. Ефект несподіванки підсилював той факт, що ставки були справді великими.
Нагадаємо, до компанії входять два комбінати з видобутку та збагачення титанової руди — Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ВГМК) та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК). Компанія входить до першої десятки найбільших виробників титанової сировини. Розвідані запаси руди на комбінатах становлять 4 % від обсягу світових запасів.
Кому «ласий шматочок»?
Понад 70 % продукції ОГХК експортує у більш ніж 30 країн світу, найбільше — в КНР, Туреччину, Японію та Мексику. Концентрати компанії купують, зокрема, такі відомі іноземні фірми як Chemours («донька» американського хімічного гіганта DuPont), Boeing, світовий лідер у сфері зварювального обладнання Linсoln Electric...
Отож, як казав один з очільників ОГХК, компанія, незважаючи на низку проблем, залишається «ласим шматочком для майбутнього приватного власника». І «почали за здоров’я...»
У квітні ФДМУ провів онлайн-брифінг, на якому оголосили стартову аукціонну ціну компанії — 3,7 млрд грн. Її назвали «рекордною», небаченою з часів продажу «Криворіжсталі». Якщо ж врахувати, що під час торгів крок аукціонних торгів на збільшення ціни об’єкта мав зростати на 50 млн грн... У компанії «BDO Україна» — затвердженого Кабміном радника з приватизації ОГХК — запевняли, що вартість обох гірничих комбінатів може становити від 4,25 до 5 млрд грн.
Зміну форми власності компанії бадьоро назвали «приватизацією року» та «стартом великої приватизації». Але що ближче до 31 серпня, то тихіше звучали барабани нестримного оптимізму. Коли ще в січні голова ФДМУ Дмитро Сенниченко (на знімку) казав, що за компанію позмагається 15 іноземних і три вітчизняні фірми, то в лютому — вже 13, а на квітневому брифінгу заявили про... «понад десять».
Восени минулого року в ОГХК мріяли побити рекорд продажу «Криворіжсталі». А в липні у Фонді озвучували вже набагато скромнішу тезу: ОГХК стане першим після криворізького металургійного гіганта великим промисловим об’єктом, який буде продано на повністю прозорому приватизаційному конкурсі.
А що ж «на фініші»?
За офіційним повідомленням, «до Фонду надійшло три заявки для участі в аукціоні». Але «двоє з потенційних учасників подали неповний пакет документів», й оскільки процедура проведення аукціонів «не передбачає доопрацювання заявок», їм відмовили в можливості брати участь у конкурсі.
Іншим же «великим гравцям ринку», за словами заступника голови Фонду Тараса Єлейка... «не вистачило двох місяців, відведених законодавством на підготовку, щоб завершити всі процедури аудиту та прийняти інвестиційне рішення». Про те, як це, мовляв, надзвичайно важко, охоче розповідали й спеціалісти «BDO Україна».
Так чи інакше, але до конкурсу дійшов... один учасник. А проводити аукціон з одним учасником не можна.
Присмак скандалу
Керуючий партнер «BDO Україна» Віталій Струков зараз коментує ситуацію в дусі народної приказки — немає такого злого, щоб на добре не вийшло:
«Перенесення аукціону дасть змогу потенційним покупцям завершити аналіз даних про ОГХК, без поспіху провести необхідні розрахунки, сформувати ціну й узгодити участь на рівні правління і наглядової ради. Додатковий час на підготовку гарантує, що в торгах конкуруватиме більше компаній, отже, держава отримає максимум коштів до бюджету, а підприємство — надійного інвестора».
Але незалежні експерти й оглядачі вважають скасування конкурсу черговим скандалом навколо «Об’єднаної компанії», що супроводжують цей «ласий шматочок» практично з початку її створення у 2014 році.
Так, у вересні 2017-го прес-служба НАБУ заявляла: «з матеріалів розслідування вбачається, що керівництво компанії готувалося до здійснення приватизації ОГХК, ймовірно, на свою користь». Йшлося про приватні фірми, що мали стосунок до співпраці зі Східним ГЗК, що в листопаді 2015-го призвело до гучного міжнародного скандалу.
Відомий підприємець, керівник ТОВ ПКФ «Велта» Андрій Бродський у соцмережах висловив підозру, що всі три учасники конкурсу, які подали документи на участь в аукціоні, лише «прикривають» реального претендента на купівлю держпакета акцій ОГХК. Ще 20 серпня експерт передрікав — «результати аукціону, вже очевидно, будуть скандальними».
Принципи приватизації ОГХК критикував відомий громадський діяч Ігор Смішко. Медіа-ресурс «Олігарх» пов’язував скасування конкурсу із несподіваною відставкою в. о. голови правління АТ ОГХК Артура Сомова, що відбулася за кілька днів до конкурсу.
Хоча у Фонді й компанії запевняли, що це зміщення — лише «планова ротація», видання вказувало на те, що до ОГХК пан Сомов «працював у приватній компаній «Карпатигаз», яка, нібито, «відома своєю близькістю до Group DF», а також на «свіжий», уже цьогорічний скандал навколо закупок продукції ОГХК за цінами, нижчими за ринкові.
Наша газета в огляді «3,7 млрд за два комбінати однієї компанії» (див. на сайті газети у рубриці «Економіка» за 15, 16 та 22 липня) також звертала увагу на те, що підготовка до приватизації величезного підприємства викликає певні питання та проходить із порушенням норм, передбачених повним циклом публічної політики. Зокрема, ФДМУ не відповів на інформаційні запити з газети, що є грубим порушенням Закону «Про доступ до публічної інформації».
«Велта». Підстави для оптимізму
Утім такі скандали уже давно стали невід’ємною частиною нашого економічного пейзажу, отож справа — не в них. Є проблема набагато серйозніша.
Коротко нагадаємо події, альтернативні «грандіозним» планам ФДМУ. Восени минулого року й цьогорічному травні віце-прем’єр-міністр — міністр із питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський заявляв про плани відродження титанової промисловості.
Два нові об’єкти галузі ввійшли до переліку проектів, що мають стратегічне значення для економіки країни. Торік у грудні було оголошено про створення титанового холдингу, флагманом якого має стати Запорізький титано-магнієвий комбінат (ЗТМК).
Але найбільше оптимізму в галузі викликав Указ Президента України № 306 від 23 липня, яким уведено в дію рішення РНБО від 16 липня «Про стимулювання пошуку, видобутку та збагачення корисних копалин, які мають стратегічне значення для сталого розвитку економіки та обороноздатності держави».
У шостому пункті Указ вимагає у тримісячний термін затвердити «Державну цільову економічну програму розвитку титанової галузі України». Вона має передбачати створення повного циклу переробки титану, введення в дію фінансово-економічних інструментів для видобувних і переробних підприємств, механізмів надання державних гарантій для залучення іноземних інвестицій та держпідтримки діючих заводів галузі, в т. ч. за рахунок пільгового кредитування тощо.
На ТОВ ПКФ «Велта» (Дніпро) Указ сприйняли як заклик до дії. Генеральний директор фірми Андрій Бродський повідомив:
— Ми вирішили оптимізувати бізнес. «Велта» зосередиться на видобувній частині нашої Групи, підвищуючи ефективність діючого ГЗК на Бирзулівському родовищі. А нова компанія — «ТитанЕра» розвиватиме виробництва на основі нової технології виготовлення металічного титану, яку розробив наш науковий центр «Велта РД Титан».
У Новомосковську, на базі ліквідованого підприємства, починаємо будівництво нашого першого заводу з випуску титанових виробів. Також плануємо реалізувати два повномасштабні титанові проекти, один — в ОАЕ, інший — в Україні...
Оптимізм «Велти» зрозумілий. По-перше, як раніше пояснював добродій Бродський, її титанова продукції не конкуруватиме на ринку авіаційних сплавів, а орієнтуватиметься на «побутовий ринок». По-друге, фірма розробляє власні родовища ільменітових руд у Кіровоградській області, тобто, має свою сировинну базу й не залежить від цінової кон’юнктури на світових ринках.
Але ж відродження нашої титанової промисловості — це перехід від збагачення руди та виплавки губки на ЗТМК до виробництва спеціальних сплавів для авіа-, авто-, ракетокосмічної та суднобудівної галузей економіки, а в подальшому — до прокату титанових труб і слябів. Це створить тисячі нових робочих місць і за п’ять—сім років майже подвоїть ВВП країни.
Відтак, в експертів і з’являються цілком резонні запитання: як же ми відродимо металургійні переділи галузі, якщо буде продано ОГХК, адже компанія — монополіст із видобутку титанових руд?
Про «економічний патріотизм»
А вчені і взагалі розглядають це питання як проблему економічної спроможності країни.
— Контроль над родовищами корисних копалин — це запорука нашої економічної незалежності, — в інтерв’ю нашій газеті каже доктор економічних наук, професор кафедри світового господарства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка Наталія Резнікова.
Наталія Володимирівна та її співавтор, доктор економічних наук Володимир Панченко пояснюють: у світі існує два підходи до проблеми експлуатації корисних копалин. Перший — «ліберальний», який пропонує все віддати у приватні руки, бо державний контроль над ресурсами суперечить... теорії «вільного ринку». Другий називають «ресурсним націоналізмом», або, інакше, — «економічним патріотизмом».
Як свідчить світовий досвід, перший підхід перетворює країну на експортера сировини. Другий — сприяє економічному та соціальному розвитку, зокрема, за рахунок створення фондів суверенного багатства, що «працюють» на кожного громадянина країни, а не лише на власників підприємств, що розробляють корисні копалини. В одній із наукових публікацій на «ресурсну тему» економісти наводять приклад В’єтнаму:
— Уряд країни зробив ставку на експорт. Багато товарів і послуг, що йдуть за кордон, звільняють від сплати податків і надають експортерам економічні преференціїю. Але — не корисні копалини. Податкова ставка на вивезення лісу та руди й інших копалин становить 40 відсотків!
Високе експортне мито змушує інвесторів будувати переробні підприємства на місці. Завдяки цьому створюється додана вартість, яка опосередковано збагачує все суспільство, підвищуючи доходи не тільки тих, хто працює у промисловості, а й вчителів, медиків, правоохоронців, перукарів та інших працівників сфери побутових послуг.
Ще ефективніше ця справа поставлена в Китаї, де, як і в Україні, є багато покладів рідкісноземельних металів. У Пекіні виробили «стратегію перехоплення технологічної ініціативи у країн — споживачів цінних металів». Тут стимулювали інвестиції у видобуток копалин, але з умовою створення підприємств наступних переділів.
А що ж у нас?
Кому Указ — не указ?
Чотири роки тому наші спеціалісти пропонували приватизувати Вільногірський ГМК з умовою — інвестор має створити на місці низку металургійних виробництв, зокрема, з виплавки титанової губки. Тобто, йти тим же шляхом, яким ідуть у Пекіні.
А тепер порівняймо ці пропозиції з приватизаційними умовами, які виставляє майбутньому власнику ОГХК Фонд держмайна. Ними в інтерв’ю ЗМІ нещодавно дуже хвалився глава ФДМУ Дмитро Сенниченко.
Отже, в частині державних інтересів — «не допускати виникнення податкового боргу та виплатити дивіденди державі за 2020-2021 роки в разі, якщо вони не будуть сплачені до моменту продажу». Це, вибачте, про що? Про те, що інвестор має виконувати закони нашої країни? А якби цього Фонд не прописав, то міг би й не сплачувати податки?
У частині соціальних умов — «погасити борги у зарплаті та перед бюджетом (наразі їх немає)» та «не звільняти працівників ОГХК протягом півроку». «Грандіозно», чи не так?
Нарешті, головний предмет гордощів Фонду — економічні умови. «Покупець зобов’язується вкласти не менше 400 млн грн інвестицій у модернізацію підприємства» (чотирьох збагачувальних фабрик на Іршанському ГЗК).
Тобто, Фонд продає ОГХК не під майбутній розвиток, а як суто сировинну базу, власне — родовища титанових руд і збагачувальні фабрики? Те, що це саме так, випливає і з пояснень Віталія Струкова. Розповідаючи ЗМІ, як формувалася стартова ціна ОГХК, він пояснив:
— Фінансові мультиплікатори не є головними для добувних компаній. Насамперед інвестори оцінюють кількість запасів і обсяги виробництва.
Тому то, за його словами, запаси титанових руд ОГХК були збільшені вдвічі!
Оце так! Наші вчені головною проблемою вважають те, що у нас перемогла сировинна модель економіки, коли замість продажу товарів із високою доданою вартістю ми вивозимо на зовнішні ринки збуту аграрну та металургійну сировину, що коштує в рази менше, ніж продукція з неї. А тут радник з приватизації та глава ФДМУ... самі себе хвалять за продаж компанії якому-небудь трейдеру титанової руди. Як то кажуть, «камо грядеши»?
У Мінстратегпромі в червні нам усно сказали, що держава залишить за собою контроль і за ОГХК, і ЗТМК. Але яким чином це буде зроблено та чи живі ще плани міністерства щодо створення титанового холдингу, дізнатися не вдалося — заступник міністра й водночас голова робочої групи з питань розвитку титанової промисловості Геннадій Данішевський відповідати на запитання нашої газети чомусь відмовився.
До 29 жовтня...
Тим часом у ФДМУ оголосили нову дату приватизаційного аукціону — 29 жовтня. Якщо конкурс 31 серпня Дмитро Сенниченко обіцяв транслювати в прямому ефірі, то чи побачимо ми по телевізору «найпрозоріші торги» сучасності в кінці жовтні — нині невідомо.
Прихильники «економічного патріотизму» теж не сидять склавши руки.
— Сьогодні йдеться про необхідність негайного відновлення нормальної діяльності Вільногірського ГМК і порятунок ЗТМК, — пояснює досвідчений виробничник, заступник міністра промисловості України у 1992—1999 роках Григорій Осауленко. — Ми, група спеціалістів, яка має досвід побудови заводів у ФРН, Китаї, В’єтнамі та Україні, спрямували до РНБО листа, в якому виклали чіткий план відродження титанової промисловості нашої країни. Сподіваємося, до нас, нарешті, дослухаються.
Дніпропетровська область.
