І це завдяки уряду, який виділив їм понад 30 мільярдів гривень і втримав ціну газу без ПДВ на рівні 6,18 гривні за кубометр.

Та майже одночасно у Хмельницькій облраді тарифи на газ назвали кусючими і зарезервували додатково 32 мільйони гривень на оплату енергоносіїв для бюджетних організацій.

Як пояснили в департаменті фінансів облдержадміністрації, потреба в цих коштах зумовлена... істотним зростанням ціни на природний газ. Тож у додатковому фінансовому ресурсі орієнтовну ціну кубометра газу обчислили у 21,2 гривні.

Згадане фінансування розраховано до кінця року і стосуватиметься майже двохсот комунальних закладів охорони здоров’я, освіти, культури та соціального захисту.

До того ж в облраді готові виділити ще 10 мільйонів із резервного фонду обласного бюджету, якщо тарифна ситуація ускладниться.

Чи є межа цінам на газ?

Невдовзі після того хмельницький міський голова Олександр Симчишин назвав ціни на газ уже просто божевільними і повідомив, що міська рада виділить 38 мільйонів гривень для бюджетних установ, щоб ті могли заплатити за дороге паливо.

— І це лише на два місяці. У загальній сумі кубометр газу був порахований по 17,5 гривні. Та нині вже маємо по 25 гривень. І це без вартості доставки. Тому, можливо, треба буде додавати кошти, яких ми не маємо, — прокоментував міський керманич.

Тепер зіставимо цифру на початку тексту і останню. Бачите різницю?

І мова навіть не про те, що одна стосується побутових, а інша — бюджетних споживачів. А про те, що це є промовистим свідченням того, наскільки «вільно» можуть поводитись із цінами на блакитне паливо ті, хто їх формує. Бо ні логіки, ні будь-яких економічних розрахунків щодо реальної собівартості цього продукту немає. Принаймні їх не існує для суспільства. Для нього є інше: вічне запевнення в тому, що уряд зробив усе можливе, щоб «втримати ціну» і зробити енергоносії «доступними» для всіх.

Та кожного разу все повертається до повної вакханалії на газовому ринку і чергового стрибка вартостей. Не став винятком і переддень цьогорічного опалювального сезону, коли, приміром, депутати місцевих рад змушені вкотре звертатись до уряду із закликом забезпечити безперебійне постачання тепла в житлові будинки, лікарні, дитсадки та інші комунальні заклади.

Їх стурбованість не випадкова. У системі ProZorro впродовж серпня було зафіксовано 85 тендерів на газ, які не відбулися, впродовж двох декад вересня — ще 74. Чому? Та тому, що продавці не мали конкурентів або просто не брали участі в тендерах через нестабільну ціну на ринку. Цифри у 19—21 гривню за кубометр, які готові були платити покупці, їх не влаштовували. А де межа в цій ціновий гонці, ніхто не знає.

Це стосується не тільки блакитного палива. Таке відбувається і на ринку електроенергії.

Кіловат так подешевшав, що аж... подорожчав

Тут уряд теж «порадував» побутових споживачів: із жовтня тарифи на кіловат знизяться. Ті, хто споживає до 250 кіловат-годин на місяць, тепер платитимуть по 1,44 гривні. Для тих, хто більше, залишиться нинішня ціна в 1,68 гривні. Чим не перемога?

Але повернімось до подій кількамісячної давнини, коли урядовці наполегливо говорили про недоцільність існування так званих «пільгових» тарифів на відповідні норми споживання. Так от тоді нижня ціна становила 0,9 гривні за кіловат. Тож уся мудрість у керуванні тарифами полягала в тому, щоб спочатку максимально підняти їх, а потім трішки опустити. У результаті 1,44 гривні тепер сприймається як перемога, а зовсім не як підвищення більш як на півгривні від колишньої вартості. До того ж, якщо раніше за вищим тарифом доводилось платити лише за «понаднормові кіловати», то тепер у разі переходу позначки у 250 хоча б на кіловат, платити за вищим тарифом доведеться за все спожите.

Що ж, можна вважати, що маркетинговий хід вдався: раніше соціальне напруження трохи пригасили, а тепер є вища ціна. Про те, що кілька місяців взагалі діяв тільки завищений тариф і хто на цьому скільки заробив, взагалі не йдеться.

Якщо спробувати й надалі заглиблюватись у дві цифри теперішнього тарифу, то там можна таке накопати. Бо «застрибали» і суми за доставку, і собівартість... Якщо за колишніх тарифів вистачало ще й на утримання та відновлення мереж, то тепер — ні.

Як думаєте, що означає цей натяк? Ну, звичайно, тільки те, що хтось має заплатити за це. Хто? Кому? Здогадайтесь з першого разу.

Енергоефективність стає неефективною

На такому тлі всі розмови про запровадження вільного і справедливого енергоринку гаснуть, як сірник на вітрі. У споживачів, чи то побутових, чи бюджетних, чи промислових, практично немає вибору. Кожного разу вони хапаються за будь-яку навіть найменшу можливість, щоб зменшити витрати на енергоносії, кидаючись від газових плит до нічних тарифів на електро-енергію, від котлів на блакитному паливі до опалення дровами, від атомної — до сонячної енергетики... Але результат завжди один: навіть після тимчасового зниження платежі все одно зростуть, і віддавати доведеться дедалі більше.

Не дивно, що, врешті-решт, і в людей, і в місцевих громад просто опускаються руки. Поступово вони доходять висновку, який зробив на останній сесії Хмельницької обласної ради заступник голови ради Володимир Гончарук:

— Програма підвищення енергоефективності області на 2017—2021 роки виявилась надзвичайно неефективною. На її реалізацію щороку виділяли по 200 тисяч гривень, але навіть такі кошти не використовувались. Торік із цієї суми витратили 40 тисяч гривень, цьогоріч освоїли 60 тисяч.

Для того, щоб активізувати процес, депутати заборонили виділяти з цієї суми кошти для відшкодування кредитних відсотків за позиками на енергозберігаючі проекти для ОСББ з великих міст, надавши можливість малим населеним пунктам скористатись програмою. Але це все одно не зрушило справу з місця.

Тепер навіть про дуже модну ще кілька років тему заміни котлів говорять дедалі менше. Дехто вже підрахував, що термін окупності таких проектів може становити й кілька десятиліть. Тож чи варто їх розпочинати?

Все, що не проїли, — тепер спалимо

Усі запевнення уряду про цінову стабільність на ринку енергоносіїв і тепла для населення вперто перекреслює щодення практика, з якою стикаються комунальники та місцева влада. Ще на початку вересня у «Хмельницьктеплокомуненерго» повідомили, що там отримують газ для населення за ціною майже 7,6 гривні за кубометр. Але ж раніше в тарифах було закладено 6,5 гривні. Навіть така розбіжність породжувала серйозні проблеми для комунальників. Але згадаймо, що тепер постачальники не готові продавати газ і по 20 гривень. То чим має все закінчитись?

На початку вже згадувалось, що місцеві бюджети починають виділяти додаткові десятки мільйонів на закупівлю енергоносіїв для своїх установ. Обласна рада, приміром, віддала майже половину від отриманих додаткових надходжень саме на ці цілі. Але якщо ситуація не зміниться, то «спалювати» десятки мільйонів доведеться набагато швидше, ніж їх можна заробити.

Шукаючи вихід, Хмельницька міська рада повідомила, що подаватиме позов до суду на «Укргазвидобування», щоб домогтися тих цін на газ, які були обіцяні. У більшості фахівців перспективи такого судового процесу викликають скепсис. Хтось називає це кроком відчаю. Хтось — політичним, бо так місцева влада хоче відокремитись від тих непопулярних рішень, що приймаються у вищих кабінетах.

Та в цьому якраз і відповідь на всі запитання: попри всі новомодні програми енергозбереження, які запроваджуються «в низах», не вдасться розв’язати глобальну для країни проблему вартості на енергоносії, якщо це не буде зроблено «нагорі».

Хмельницький.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.