Кричильськ — село контрастів, де наскрізною ниткою зшиті сюжети з його минулого, традицій, історії та сучасності. Тут перед кожним, навіть найновішим будинком є лавка, бо так було заведено здавна. На вимощеному бруківкою ґанку може стояти криниця-журавель. При вході в хату зустрічають ікони у вишитому господинею рушнику. А діти місцеві автентичні пісні люблять майже так само, як проводити час в Інтернеті.

У Кричильську діють народний фольклорно-етнографічний колектив «Горлиця» і дитячий зразковий фольклорно-етнографічний колектив «Джерельце». А ще є ліцей, клуб, церква, Дім молитви. Люди переважно займаються господарством.

Садять городину, тримають худобу та птицю.

Грибний сезон на околицях

Не доїжджаючи до Кричильська з боку Поляни, у лісах можна побачити чимало людей. Гриби тут збирають усі, навіть наймолодші. Семирічний Максим і дев’ятирічні Павло та Роман (на знімку) із задоволенням показали свій «урожай».

— Білі, кози, польовики, зелениці, — перераховують вголос хлопці. — Це ми за декілька хвилин назбирали. Тут, у лісі, навпроти хати.

Хлопчики кажуть, що легко можуть розрізнити, де їстівні гриби, а які не варто брати. Бо з найменших літ дивилися, що збирали баба з дідом. Та й зараз спостерігають, як перебирають принесені хлопцями кошики.

— Збирати гриби онуки люблять більше, ніж їсти, — розповідає Лідія Карпець, бабуся Максима та Павла, яка 15 років пропрацювала листоношею. — А я то додаю їх і в котлети, і в голубці — мені смакують. Хоч у минулому році грибів було більше, але й нині вистачає. І білих багато. Просто мушу картоплю докопати, бо за дощами ніяк не можна було, а тоді вже грибами займатися.

Картоплю здають по 4 гривні

— У центрі села Кричильськ, поблизу клубу людно. Кричиляни обмінюють картоплю на цибулю, моркву та інші овочі, але фаворитами обміну залишаються кавуни.

— У нас всі їдять кавуни, навіть баба старенька і та любить їх, — розповідає Надія Василівна (не назвала прізвища). Вона — корінна жителька Кричильська. Тут народилася та жила все життя. Працювала у школі техпрацівницею, а нині займається господарством.

Вирощуємо все. Цього року картопля дуже добре вродила. Хоч і засуха така була. Але Бог помилував. А от моркви неврожай, — ділиться господарка, закидаючи мішки з кавунами на свій велосипед.

— Але так даремно картоплю здаємо — по 4 гривні. Що ж то є? — додає Людмила Питель, подруга Надії Василівни. — Торік було й по 5. Це ж треба поле покропить, гній, добриво внести, щоб посадити — заплатити, обробити й викопати — теж.

А перебирати після того ще скільки треба. Вона стільки разів через руки проходить. А як наслідок, здаємо картоплю дуже дешево.

Мішки з овочами Людмилі Іванівні допомагає вантажити чоловік Іван Климович, який до всього звик ставитися позитивно. Чоловік 30 років пропрацював у Сарненському АТП-15640. І нині продовжує трудитися водієм шкільного автобуса.

Треба і заробляти, і вдома робити

Валентину Кривко застали під час роботи в полі — жінка сіяла озиму пшеницю на ділянці, де перед тим зібрала картоплю.

— Добре, що син із друзями допомагають. Чоловік на заробітках, тож із полями мусимо справлятися самі. Таке життя в нас, що треба і заробляти, і вдома робити, — міркує кричилянка.

Валентина вирощує всього потрошки, щоб родині вистачило овочів до наступного року. Та, зауважує, не все добре виросло:

— Рік на рік не приходиться. От капуста в мене цього року не дуже вродила. Морква теж, а бурячка червоного вистачає. Ми, як усі в селі, стараємось усього насіяти й посадити.

У господарстві пані Валентини є корова, двоє свиней, качки, кури.

— Люди тримають і більше, — розповідає. — Але корів тепер багато хто здає. Було в череді понад 60, а нині 38. Здають, бо невигідно тримати. Ми стільки на ті поля віддаємо, що вигідніше купити. Але ж якщо всі купуватимуть, то де тоді будемо брати?

Незамінні помічники Петра Каленика

Петро Каленик (на знімку) якраз повертався з паші зі своїми кіньми.

— У мене три гектари полів є. Все садимо під коня. Без них у господарстві не обійтися, — пояснює.

Хазяїн каже, що його коні слухняні, але з характером.

Петро Каленик працює єгерем у Костянтинівському лісництві. Взимку розвозить корм для тварин. А нині, доки не настали холоди, закінчує роботи по господарству. Окрім коней, Петро Каленик тримає три корови, теля та шестеро свиней. А односельці, каже, вже зовсім збувають худобу. З кожним роком у череді стає на десяток менше.

Сарни
Рівненської області.

Фото Едуарда КОЛЯДИЧА.