Валерія ЛУТКОВСЬКА: «Ви не побачите мене поруч з політиками, я — там, де народ»

 Сьогодні — День прав людини

Інтерв’ю з Уповноваженим з прав людини Валерією Лутковською (на знімку) ми записали в її робочому кабінеті на вулиці Інститутській, що розташований в самому серці столиці та центрі політичних протестів, що тривають в Києві. Не обмежуючись цією темою, ми поговорили також про стан дотримання прав людини в Україні, протидію катуванням та невиконання державою своїх обов’язків перед населенням з соціальних пільг.

— 10 грудня — День прав людини. Як Ви оцінюєте стан дотримання прав людини в Україні? Чи можна стверджувати, що людина в Україні є захищеною?

— Однозначної відповіді на це питання не існує. Її вам не дасть Омбудсмен в жодній країні світу. Хоча б тому, що є різні рівні правового захисту людини. І на кожному з цих рівнів ситуація відмінна. Наприклад, на рівні Конституції можна говорити, що права людини гарантовані максимально. Українську Конституцію 1996 року визнано однією з найпрогресивніших в світі. Є інший рівень — права людини, закріплені в законах. Тут сказати, що вітчизняне законодавство є ідеальним, буде великим перебільшенням. Разом з тим за останні роки зроблено значні кроки з його удосконалення саме в сфері захисту прав людини. Варто сказати і про новий Кримінальний процесуальний кодекс, і про Закон «Про безоплатну правову допомогу». Коли кожна особа, яка затримується, має безумовне право на отримання юридичної допомоги. У разі, якщо вона не може її оплатити, держава гарантує її безплатне надання. Є і ще один рівень — виконання законів, як почувається людина в спілкування з органами влади в реальному житті. Ось тут маємо значні проблеми.

— Прозвучала репліка щодо невиконання законів. У країні існує безліч законів, що декларують різноманітні пільги. Багато з них не виконуються. Це породжує серед людей відчуття приниження, недовіри до влади. Поділіться, будь ласка, своїм баченням — що робити в цій ситуації. Можливо, влада повинна бути чесною по відношенню до своїх громадян і сказати — ось ці пільги ми залишаємо, і вони виконуватимуться на 100 відсотків, а ці — держава просто немає можливості реалізувати.

— Не забувайте, що ми маємо статтю 22 Конституції, відповідно до якої при прийнятті законів не можуть бути звужені права людини. Є і відповідна позиція Конституційного Суду, і я не даю оцінку — правильна вона чи неправильна. Та вона, на мою думку, більше «математична», аніж «юридична». Конституційний Суд вважає, що якщо в законі прописано, що особа має право на отримання 48 гривень, то в наступному законі повинно бути закріплено або 48 гривень, або 49, однак в жодному разі не менше. Це трішки формальний підхід. Оскільки не оскаржується саме право на пільгу, а йдеться про те, скільки держава може сплатити, виходячи з поточної економічної ситуації. Однак це питання не до мене, це питання до законодавчої влади, і тут потрібно приймати комплексне політичне рішення.

— Ви торкнулися питання нового Кримінального процесуального кодексу. Чи можна казати, що цей документ за рік свого існування приніс якісь конкретні результати?

— Конкретні цифри я не зможу вам надати, оскільки Уповноважений з прав людини не є повноцінним учасником кримінального процесу. Ми можемо бути лише спостерігачами і дуже часто використовуємо це право, коли представник Омбудсмена просто присутній в залі судового процесу, аби упевнитися, що права людини не порушуються. Що стосується статистики, то тут ми послуговуємося загальнодоступною інформацію зі ЗМІ. Позитивними є дані про збільшення виправдувальних вироків, оскільки раніше, якщо я не помиляюсь, їх кількість була приблизно на рівні однієї сотої відсотка. Крім цього, значно скоротилися строки розгляду кримінальних справ. Менше надходить скарг на дії правоохоронців під час досудового розслідування. Зрозуміло, що такі скарги продовжують надходити, однак їх стало менше. Ми пов’язуємо це з тим, що більше не існує необхідності для слідчих вибивати з затриманого явку з повинною. І це один з основних позитивних результатів, який ми маємо від нового КПК.

— Правоохоронна система за цей рік змінилася? Маю на увазі, чи змінився середньостатистичний міліціонер, прокурор, суддя?

— Суто суб’єктивно скажу, що реформуватися міліція буде ще довго, і поле для вдосконалення є. Що є безумовним позитивом, це те, що вже сьогодні слідчі звикли, що одразу після затримання людини, вони повинні повідомити центр безоплатної правової допомоги. Лише в присутності «безплатного» адвоката людина може відмовитися від допомоги держави та запросити власного адвоката. Слідчі ставляться зараз до цього абсолютно спокійно, без роздратування, не примушують затриманого давати свідчення до приїзду адвоката. Тому мені здається, що слідчі змінилися також.

— Готуючись до інтерв’ю, я дізнався що в Україні вже понад рік діє так званий Національний превентивний механізм, що дозволяє відслідковувати порушення прав людини в місцях примусового тримання. Розкажіть, будь ласка, про це більш детально.

— Оскільки ви не працюєте в системі пенітенціарної служби, відповідно, ви нічого про це не чули. Однак працівники виправних колоній, психіатричних лікарень, дитячих будинків вже встигли відчути дію Національного превентивного механізму на собі. Нині ми здійснили вже більше 400 виїзних перевірок за новими правилами.

Взагалі Національний превентивний механізм повинен був бути створений в нашій державі ще в 2006 році, коли було ратифіковано Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. Згідно з цим документом, в державі має бути спеціальний незалежний орган, що здійснює постійні моніторингові візити, аби попередити порушення прав людини в місцях несвободи. При цьому під місцями несвободи розуміються не лише звичні для нас тюрми та слідчі ізолятори, а й абсолютно всі місця, з яких особа не може вийти за власним бажанням. Таких місць у нас по країні нараховується близько шести тисяч, і вони перебувають у віданні 11 державних органів. Це і дитячі будинки, це і психо-неврологічні інтернати, це психіатричні лікарні і тому подібне. Не можу сказати, що ми відвідали їх всіх, але принаймні ми відвідали всі типи. І в кожному з цих типів ми знайшли певні системні проблеми у поводженні з людьми.

За результатами перевірок, ми надаємо свої рекомендації відповідному міністерству чи відомству щодо усунення цих проблем.

— Чиновники прислухаються до ваших рекомендацій, проблеми розв’язуються?

— Потрібно розуміти, що Уповноважений з прав людини не має права надавати приписи чи вказівки. Та що стосується системних проблем, ми звертаємося до Кабінету Міністрів, і вже Прем’єр-міністр дає доручення тому чи іншому органу центральної влади. Таким чином, наші рекомендації стають обов’язковими до виконання.

— Уряд не ігнорує ваші звернення, іде назустріч Уповноваженому з прав людини?

— Завжди дослухається.

— Штату працівників Омбудсмена достатньо, аби здійснювати такий моніторинг.

— Ми працюємо за системою «Омбудсмен +», це означає, що перевірки здійснюють не лише представники Уповноваженого, а й громадські організації та волонтери. Організовані курси для тих людей, хто хоче стати учасником Національного превентивного механізму та здійснювати моніторинг місць несвободи. За результатами цих підготовчих курсів, кандидатури погоджуються на експертній раді, та якщо приймається рішення щодо можливості участі тієї чи іншої людини в громадському моніторингу, списки подаються мені, і я видаю таким особам мандати.

— Охочих багато?

— Багато. На сьогодні вже близько 200 осіб мають мандати на здійснення моніторингових візитів спільно з працівниками секретаріату.

— Як проходять перевірки місць несвободи? Ви повідомляєте той заклад, в який плануєте прибути з перевіркою?

— Категорично ні. Раніше ми повідомляли, до якої області плануємо виїхати. Однак змінили підхід, оскільки до наших приїздів готувалися. І хоча в цьому був певний позитив, оскільки, наприклад, пластикові вікна, які встановлювали до нашого візиту, залишалися на своїх місцях і після нашого від’їзду. Та це не давало можливості побачити об’єктивну картину того, що відбувається «за зачиненими дверима». Тому нині всі наші візити є абсолютно несподіваними.

— Уявляючи подібну перевірку, я припускаю, що адміністрація, скажімо, виправної колонії супроводжує перевіряючих, тож питати у засуджених про умови тримання немає сенсу. У присутності конвою, відповідь не буде щирою.

— Ні, тут ви помиляєтесь. Закон про Уповноваженого надає право спілкуватися з особою  конфіденційно наодинці. Отже, як тільки ми заходимо в колонію чи слідчий ізолятор, ми одразу повідомляємо адміністрацію, що таке право у нас є, і ми його будемо використовувати. Ми заходимо до камери, кажемо адміністрації — «дякуємо дуже» і просимо зачинити двері. Адміністрація залишається з того боку в коридорі, і ми спокійно спілкуємося з тими, хто перебуває в камері. Це вже відпрацьовано не один раз, до цього вже спокійно ставляться працівники пенітенціарної служби, працівники МВС. Вони зазвичай були категорично проти того, щоб залишати нас сам на сам з особою, яка утримується. Зараз вони це сприймають спокійно. Жодної протидії немає.

— Україна є одним з лідерів в Європі з програних справ в Європейському суді з прав людини. Рішення, що приймаються цим судом, найбільш об’єктивно окреслюють ті системні проблеми, що існують в державі. Це і несправедливе судочинство, катування, невиконання судових рішень, порушення строків розгляду справи в суді. Омбудсмен реагує на конкретні випадки порушення прав людини. Скажіть, що робиться Уповноваженим з прав людини, щоб вирішити ці проблеми не в одиничних випадках, а системно? Чи є, можливо, якісь ініціативи зі зміни законодавства?

— Прошу врахувати, що відповідно до Конституції Омбудсмен позбавлений права законодавчої ініціативи. Та навіть з урахуванням цього, ми намагаємося діяти не методом «гасіння пожежі», а системно вирішувати комплекси проблем. Отримуючи навіть одну скаргу з певного питання, ми одразу готуємо подання до Кабінету Міністрів і органу, який допустив порушення, та просимо розробити відповідний нормативно-правовий акт. Окрім цього, ми присутні на всіх засіданнях уряду, маємо можливість висловлювати свою позицію з кожного рішення чи законопроекту, що виходить зі стін Кабінету Міністрів. Так само ми працюємо і з парламентом. Практично 50 відсотків доповіді Уповноваженого з прав людини у 2012 році було присвячено якраз тим системним проблемам, що були ідентифіковані Європейським судом з прав людини. Але тут, як і у питанні з пільгами, повинна бути політична воля. В іншому випадку, ми накопичуватимемо не лише програні Україною справи в Європейському суді, а і множитимемо незадоволення та недовіру власних громадян.

— Наостанок ми не можемо не торкнутися подій останніх днів, зокрема, розгону мітингувальників 30 листопада та масові протести з цього приводу. Чи надходили до вашого офісу скарги та яка реакція була з вашої сторони?

— З 5 години ранку 30 листопада представники Уповноваженого разом з правозахисниками працювали в Шевченківському відділенні Міністерства внутрішніх справ (відділок, куди звозили затриманих. — Ред.). З’ясовували у затриманих, чи потрібна їм допомога. Після того, працювали на Михайлівській площі, куди зійшлися мітингувальники після нічних подій, стояли між «Беркутом» і студентами до прибуття народних депутатів. Вже потім зібралися в нашому приміщенні, аби сформулювати свою позицію стосовно того, що сталося. І не можу не повторити те, що казала раніше — Конституція гарантує право особам збиратися мирно, такі гарантії містяться в Європейській конвенції з прав людини. І те, що правоохоронці брутально порушили це право, є категорично неправильним. Одразу 30 листопада ми відкрили власне провадження по цій справі, його мета — просити Генеральну прокуратуру ініціювати кримінальне розслідування цих подій, провести це розслідування ефективно і прозоро для громадськості. Інша наша мета — це максимально широко інформувати громадськість про тих осіб, які будуть притягнуті до відповідальності за порушення закону.

Крім того, я вкотре закликаю тих осіб, які вважають себе потерпілими від дій спецпідрозділу «Беркут» на Майдані Незалежності 30 листопада, звертатися до нас з заявами. Обіцяю, кожна така заява буде розглянута мною особисто. Спільно з громадськими активістами та правозахисниками ми проводимо величезну роботу, аби розшукати зниклих учасників цих подій та постраждалих. Ми вже провели роботу, аби знайти учасників цих подій та постраждалих. Деяких з них ми провідали в лікарнях швидкої допомоги, деяких — в Ізоляторі тимчасового тримання на Подолі. Були в Шевченківському районному суді, поспілкувалися з затриманими, дізналися про їх потреби, про їх побажання. Після мого втручання один із затриманих був переведений до лікарні у зв’зку з необхідністю надання  адекватної медичної допомоги. Після цього представники Уповноваженого були присутні на всіх судових засіданнях, але без права голосу, оскільки законодавство не передбачає нашої безпосередньої участі в судовому провадженні. Ми намагаємося надати максимальну допомогу тим, хто розшукує своїх родичів, ми намагаємося надати максимальну допомогу тим, хто шукає адвокатів.

Наостанок хочу сказати, що ми продовжуємо працювати в межах своїх повноважень та готові надати допомогу кожному, хто її потребує. І поки я обіймаю цю посаду, ви не побачите мене на трибунах з політичними промовами, на різних політичних ток-шоу поруч з політиками. Український Омбудсмен буде серед простих людей, поруч з українським народом, там де його допомоги потребують найбільше.

Спілкувався Ярослав ГРУЩИНСЬКИЙ.