— Пам’ятаєте, сюжет з дитячої казки — як Лисиця пригощала Журавля? Приблизно така ситуація і в нас: гроші сільрада має, але скористатися ними не може.
Сільський голова Корделівки, що в Калинівському районі, Людмила Дудар неспроста згадала про журавлика. З вікна її кабінету добре видно криницю, де воду набирають за допомогою цього птаха, виготовленого з металу.
Щоб надовго запам’ятали Корделівку
Яскраво оформлений великий птах здалеку привертає до себе увагу. Верхній бетонний круг криниці також розписали фарбами. На ньому зображено наш тризуб. Поруч великими літерами слова з побажанням пити на здоров’я цілющу водицю і проханням бережно ставитися до водного об’єкта. Через село проходить автомобільна траса Вінниця—Київ. Часто зупиняються ті, хто проїздить нею.
— Щоб вони надовго запам’ятали Корделівку, старалися якнайкраще облаштувати криницю, — каже сільський голова. — Місцеві також у спеку приходять вгамувати спрагу. Для мене цей журавель асоціюється ще й з нашою бюджетною ситуацією. Хоча й маємо свої гроші, але сповна скористуватися ними не можемо. У нас на території чотири промислові підприємства. Весь їхній податок на прибуток забирає держава. З податку на прибуток громадян сільраді перепадає аж четверта частина коштів. Решта йде в районний і обласний бюджети. Але ж платять наші односельчани, які хочуть, щоб у селі були добрі дороги, гарна інфраструктура. Якби ті кошти залишили на місці, а ми долучили їх до грошей, отриманих від податку на землю, та місцевих зборів і платежів, сільрада стала б самодостатньою. Насправді ж ми дотаційні.
Самодостатність — для красного слівця
— Що б вам дала самодостатність? — запитую у сільського голови.
— Нічого! — відповідає вона. — Бо існує законодавча вимога про вилучення «зайвих» грошей. Якщо надходження перевищують витрати на захищені статті — зарплату, енергоносії, то решту грошей вилучають до зведеного бюджету держави. До речі, в бухгалтерських документах так і записано — «вилучення». Називають речі своїми іменами, що тут скажеш...
Саме тому, на думку співрозмовниці, в Концепції реформи місцевого самоврядування має бути затверджено пункт про розширення прибуткової частини місцевих бюджетів. Так само треба передбачити формування бюджетів «знизу».
— Керівники громад вже втомилися про це говорити, — продовжує Людмила Дудар. — Нас уважно слухають, навіть погоджуються, але все залишається, як і раніше. Можливо, варто провести експеримент у цій справі. Визначити, скажімо, декілька місцевих рад і на їхньому прикладі спробувати втілити ті пропозиції, які висловлюють з місць. Наша громада готова до такого експерименту. Кажу про це не лише від свого імені. Депутати також його підтримують.
Досвідчений керівник громади застерігає від необдуманого об’єднання територій під дахом однієї сільради. Каже, це не та економія коштів, на яку дехто сподівається. Від скорочення апарату однієї сільради багато грошей не назбирають. Тим часом об’єкти соціальної сфери все одно доведеться обслуговувати. Для людей виникнуть незручності — до сільради добиратися доведеться в сусіднє село. Доріг між селами нема, або ж вони поганої якості. А автобусне сполучення далеко не скрізь налагоджено...
«Поляки можуть, а ми — ні?»
Сільський голова Корделівки нинішнього літа побувала в одній із гмін Великопольского воєводства Республіки Польща. Найбільше її вразило те, що депутати гміни самостійно визначають, на що мають витрачати кошти.
— Так і має бути! — каже пані Людмила. — Бо хто краще від них знає проблеми населеного пункту. Здавалося б, це аксіома. Але ж у нас все навпаки. План доводять «згори». Ніби в Києві краще знають, що треба зробити в Корделівці. Та вже заради такого механізму планування витрат варто проводити реформу. Поляки в себе зробили це. Вони можуть, а ми — ні? Чому?
Після спілкування з войтом, депутатами гміни Людмила Дудар для себе зробила висновок: обранці Корделівської сільради більше впрягаються в роботу, ніж їхні польські колеги. Наприклад, наші більше спілкуються з жителями громади. Восени діляться вирощеною продукцією з власних городів. Але ж її треба зібрати. Депутати, працівники сільради розподіляють між собою вулиці, домовляються з тими, в кого є гужовий транспорт, і мандрують від хати до хати. Нинішньої осені передали лікарні 2,1 тонни картоплі, 215 кілограмів столових буряків, 190 — капусти, 95 — цибулі, 40 — моркви, 14 — квасолі.
— Така акція для мене ще більш важлива тим, що маємо можливість безпосередньо спілкуватися з людьми, — каже сільський голова. — Це дуже зближує депутатський корпус з виборцями. Краще пізнаємо одне одного.
Те само відбувається під час щорічного свята — Дня села. Воно традиційно відбувається 8 листопада. Щоразу на таких заходах вшановують когось із односельців. Нинішнього року, наприклад, на сцену запрошували всіх, хто народився саме в цей день. Про кожного багато розповідали, присвячували їм номери художньої самодіяльності, а на закінчення вручили подарунки. В минулі роки відзначали тих, хто разом дожив до золотого весілля, вшановували багатодітних матерів, ветеранів, у яких найбільший трудовий стаж, тих, хто став повнолітнім. Два роки тому запровадили звання «Почесний громадянин села». Депутати кажуть, що все це ініціатива керівника громади. На такі заходи обов’язково запрошують представників трудових колективів. Вручають подяки, дарують номери художньої самодіяльності за підтримку громади.
Багато років поспіль сільська рада бере участь в обласному конкурсі кращих проектів територіальних громад. За виграні кошти замінили освітлення на центральній вулиці села, встановивши енергозбережні лампи, відремонтували частину сільських доріг, нині закуповують нові ліжка для дитячого садка.
— У Польщі звернула увагу на ще одну, здавалося б, незначну деталь, — продовжує Людмила Дудар. — У бюджеті зміни передбачено навіть кошти на прийом офіційних делегацій і осіб. Можливо, про це не варто згадувати. Але кажу тому, щоб уявили, як маємо невдовзі приймати їхню делегацію. Сільський голова піде з простягнутою рукою до керівників підприємств, підприємців. І це за умови, що маємо свої гроші. Знову-таки, чому поляки можуть бути практичні навіть у таких дрібничках, а ми — ні?
Вінницька область.
Дослівно
Сільський голова Корделівки Калинівського району Людмила Дудар: «Концепцію реформи місцевого самоврядування варто було б спершу «приміряти» до одного регіону в державі. Зрозуміло, що без помилок не обійтися. Зате їх не повторювали б надалі, коли реформу поширять на всю державу».
Сільський голова Корделівки Людмила Дудар (ліворуч): «Щоб подорожні надовго запам’ятали наше село, постаралися гарно облаштувати криницю край дороги».
Фото автора.
