Віра Коновалова та Віктор Нижеголенко оглядають дослідне поле з рослинами кунжуту.

Для переважної більшості українських споживачів кунжут — це насіння, яким присипають випічку та деякі солодощі. А от працівники Асканійської державної дослідної станції, що в селі Тавричанка на Херсонщині, змогли побачити в цій рослині неабиякі перспективи для аграріїв. Дев’ять років тому тут створили першу експериментальну ділянку для вирощування кунжуту площею лише у тридцять квадратних метрів. Однак сьогодні він зростає вже на п’яти гектарах поля. І види на врожай непогані, впевнена заступник директора дослідної станції Віра Коновалова.

— Вирощування кунжуту має свої особливості та хитрощі. Сіяти його треба не раніше, ніж наприкінці травня — на початку червня, коли температура на ґрунті сягне вісімнадцяти градусів. Інакше продуктивність культурної рослини знизиться. Кунжут стійкий до шкідників та хвороб, але в час дозрівання, яке настає в жовтні, треба не ловити гав — дрібне насіння може буквально здути. У сильний вітер ризикуємо втратити до третини врожаю, а в буревій — до половини, — розповідає Віра Коновалова.

Але чому саме кунжут? Розрахунок простий: щороку в Україну для виготовлення олії та для потреб кондитерської і хлібопекарської промисловості з Казахстану, Індії, Пакистану тощо ввозять понад двадцять тисяч тонн цього насіння. І коштує воно майже сто тисяч гривень за тонну. А саме тонну кунжуту з гектара на зрошенні можна отримати в умовах південноукраїнського степу. І це було б навіть вигідніше, ніж вирощувати пшеницю, підрахував головний агроном державного підприємства «Дослідне господарство «Асканійське» Віктор Нижеголенко. «Сімдесят тисяч гривень чистого прибутку з гектара кунжуту — непоганий результат», — стверджує Віктор Михайлович.

Та проблема не в тому, щоб виростити врожай, треба його ще збути вигідно. Аби продавати тим-таки кондитерам за максимальною ціною, насіння кунжуту спершу потрібно очистити від лушпиння. А для цього необхідне спеціальне обладнання, якого Асканійська державна дослідна станція не має. Та орієнтована вона передусім на вирощування якісного насіннєвого матеріалу. І він також має попит: цьогоріч, приміром, фермер з Одещини вже замовив півтонни насіння — вистачить, щоб засіяти кунжутом п’ятдесят гектарів.

До речі, у степу біля села Тавричанка плекають сорт українського кунжуту «Гусар» від Інституту олійних культур (Запоріжжя). Але хочуть створити свій сорт — стійкіший до посухи, температурних коливань та вивітрювання насіння. Однак тутешні селекціонери ще тільки на початку шляху: адже виведення та державна реєстрація нового сорту можуть зайняти п’ять-десять років.

Фото автора.