Наша команда за кількістю нагород хоч і посіла 16-ту сходинку серед 206 країн, проте у медальному заліку, який формується не за кількістю, а за якістю здобутих нагород, Україна розмістилася аж на 44-му місці. Це найгірший результат за всю історію участі в Олімпіадах. Тож у чому проблема українського спорту найвищих досягнень?

Найкращий результат було показано в Атланті 1996 року, де українці 9 разів ставали олімпійськими чемпіонами і загалом 23 рази піднімалися на п’єдестал пошани. Але той злет, схоже, був спадщиною радянської системи підготовки. І досягти його в українських реаліях поки що не вдається. У Токіо медаль найвищого ґатунку виграв лише Жан Беленюк (на знімку) — борець греко-римського стилю.

Хто в делегації: тренери чи функціонери?

Загалом Ігри в Японії, власне, відбулися для українців «від скандалу до скандалу». Потрясінь було аж занадто багато. Розпочалися змагання з відсторонення і дискваліфікації кількох атлетів (важкоатлета Дмитра Чумака і гімнаста Олега Верняєва), продовжилися обуренням і сльозами через відсутність особистого тренера легкоатлетки Марини Килипко і завершилися обіймами молодшого лейтенанта ЗСУ Ярослави Магучіх з капітаном військ РФ Марією Ласіцкене в секторі для стрибків у висоту. Серед основних причин не дуже високих показників називають не лише провальну роботу федерацій, а й принцип формування української делегації на Ігри чотириріччя.

На сайті Міністерства молоді та спорту можна знайти повний склад делегації на Олімпіаду-2020. Це понад три сотні спортсменів та їхніх помічників. Крім того, є у списку штаб, куди входили так звані спортивні функціонери.

Таких було 15. Можливо, саме через це не знайшлося місця не те що психологам і реабілітологам, а й особистим тренерам? Про це та про відсутність підтримки під час свого виступу зі сльозами на очах розповідала після п’ятого місця в стрибках із жердиною Марина Килипко. Претензії спортсменки обґрунтовані. Адже не було тренера не лише у неї, а й у інших спортсменів. Наприклад, у дворазового призера у плаванні Михайла Романчука.

Проте з’їздила у Токіо продовжувачка династії Дерюгіних у гімнастиці Ірина Блохіна. Хоча нікого окремо з учасників Олімпіади вона не тренує. Виникає питання щодо прізвища гандболістки в минулому, а нині начальника відділу єдиноборств, складно-координаційних та стрілецьких літніх олімпійських видів Олени Цигиці та начальника відділу ігрових видів Юлії Буєвої. Бо гандболістів і взагалі представників ігрових видів від України не було жодного. Загалом функціонал деяких членів делегації залишається незрозумілим. Згоден з такою думкою і народний депутат, перший заступник голови парламентського Комітету з питань молоді і спорту й золотий призер Олімпійських ігор у Токіо Жан Беленюк.

«Одразу після повернення зі змагань я почав займатися питаннями Олімпіади, спілкувався зі спортсменами, отримав багато звернень. Формування делегації було одним із них, я направив депутатські звернення до міністерства щодо списку делегації, дат перебування функціонерів у Токіо. Міністр неодноразово наголошував на тому, що є так звана квота, за якою на двох спортсменів їде один тренер, проте, як показала практика, така квота була не для всіх. Це питання, як і багато інших, ми розглядали на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань молоді і спорту та розглядатимемо на засіданні колегії Міністерства молоді та спорту. Наше головне завдання — не допустити повторення таких ситуацій у майбутньому, тому працюватимемо над цим», — розповів «Голосу України» Жан Беленюк.

Нарікають на проблеми з реабілітацією

Легкоатлетка Анна Рижикова, яка разом з Вікторією Ткачук пробилася до фіналу бігу на 400 метрів, де дівчата показали дуже солідний п’ятий і шостий результати, нарікала, що на суперниць працює ціла команда різних фахівців, а вітчизняні спортсмени в плані реабілітації, відновлення та інших аспектів змушені розраховувати на самих себе. Про проблеми в підготовці до Ігор і відновленні після травм також розповідали у своїх флеш-інтерв’ю одразу після завершення невдалих виступів бадмінтоніст Артем Почтарьов і Микола Просторов, який виступав у стрибках на батуті. І це були не виправдання, а крик душі із закликом змінити ситуацію.

Найменша кількість атлетів на Олімпіаді та дискваліфікації через не здані вчасно допінг-проби виникли в результаті недопрацювання у федераціях. Залишається лише дивуватися, чому функціонери не стежили за всіма організаційними моментами. Така безвідповідальність призвела до того, що у Федерації легкої атлетики просто пропустили необхідність олімпійцям проводити потрібну кількість позазмагальних допінг-проб за десять місяців до стартів. Через такі прорахунки троє наших спортсменів — метальник молота Михайло Гаврилюк, бігунка Наталія Пироженко-Чорномаз (естафета 4 по 400 метрів) і Назар Коваленко, який отримав ліцензію в спортивній ходьбі, не змогли взяти участь в Олімпіаді. П’ятирічний підготовчий цикл пішов нанівець, не кажучи вже про моральний удар для атлетів. І виправдання про стислі терміни здачі проб через пандемію непереконливі.

Питання не лише у грошах

Проведення спортивних заходів і витрати на підготовку спортсменів протягом останніх років стали державному бюджету у велику суму. Принаймні про це говорять спортивні функціонери та експерти. Наприклад, за інформацією Жана Беленюка, у 2021 році сфера спорту отримала найкращий бюджет за останні роки — 7 мільярдів гривень, у проекті бюджету на 2022 рік — приблизно такий самий показник.

«Голос України» звернувся до Міністерства молоді та спорту України, щоб дізнатися, який обсяг державного фінансування виділили на міністерство у 2020—2021 роках. Поцікавилися ми, і скільки було передбачено коштів на підготовку та участь наших спортсменів в Олімпійських іграх у Токіо. Нижче ми наводимо ці дані. Однак отримана інформація — не повна. Для прикладу, відомство не повідомило, як розподілялися ці кошти між федераціями.

Міністерство молоді і спорту:

«Обсяг передбачених коштів з державного бюджету за бюджетними програмами Мінмолодьспорту становить: 2020 рік — 2 645 636,7 тисячі гривень (у тому числі 2 233 669,2 тисячі гривень за загальним фондом, 411 967,5 тисячі гривень — за спеціальним фондом); 2021 рік — 6 370 305,5 тисячі гривень (у тому числі 6 369 632,5 тисячі гривень за загальним фондом, 673,0 тисячі гривень — за спеціальним фондом).

Видатки на забезпечення участі офіційної делегації національної збірної команди України в Олімпіаді-2020 в місті Токіо (Японія) здійснювалися за бюджетною програмою КПКВК 3401320 «Підготовка і участь національних збірних команд України в міжнародних змаганнях, що проводять Міжнародний, Європейський олімпійські комітети, включно з Олімпійськими іграми, та Всесвітніх іграх» і становлять 49 112,5 тисячі гривень».

Профільне міністерство, яке за останні 5 років переформатовувалося принаймні тричі (з Міністерства молоді і спорту за Ігоря Жданова в об’єднане Міністерство культури, молоді і спорту за Володимира Бородянського і знову вузькопрофільний Мінмолодьспорт за теперішнього очільника Вадима Гутцайта), покликане забезпечувати умови для розвитку спорту і якісної підготовки провідних атлетів, проведення національних та регіональних спортивних змагань тощо. Однак реалії зовсім інші. Сьогодні спорт побудований на спадщині радянської системи. А спортсмени стабільно успішні лише в тих дисциплінах, які мають так звану радянську школу. Але з кожним роком прірва між передовими методами підготовки та тими технологіями, які досі стоять на потоці в нашій країні, стає дедалі більшою. На жаль, поки що чиновники проблему розв’язувати не поспішають. Хоча, схоже, намагалися це зробити 2020 року. Тоді керівник об’єднаного Міністерства культури, молоді і спорту Володимир Бородянський презентував керівника новоствореного департаменту спорту при міністерстві. Ним став, вигравши конкурс, колишній президент Федерації карате України Сергій Левчук.

«Представникам спортивних товариств я поставив просте запитання: чи можемо ми сформувати вашу діяльність так, щоб вона була зрозумілою пересічним громадянам України, щоб звичайні люди розуміли формат видатків бюджету на це, щоб були чіткі критерії ефективності? Тобто щоб ми розуміли, скільки людей залучено до занять фізкультурою і спортом і яку кількість коштів на це витрачено. І щоб ця діяльність виходила з конкурентних засад. Вони відповіли, що згодні з тим, що працюють за радянською моделлю. Але, кажуть, дайте нам нові законодавчі підстави, щоб ми могли робити інакше. Я запропонував їм напрацьовувати зміни разом», — розповідав

Сергій Левчук одразу після призначення.

Однак реформи спортивної галузі від пана Левчука, схоже, дуже злякали функціонерів із багаторічним стажем, і його швидко усунули з посади. Ліквідували і Державне агентство спорту, яке проіснувало декілька днів. Як то кажуть, до реформ не дійшло.

Яка роль НОК у підготовці вітчизняних атлетів до Олімпіади-2020?

Підготовкою та участю в Іграх чотириріччя опікується Національний олімпійський комітет, який уже 16 років очолює Сергій Бубка. За час його керівництва кожна літня Олімпіада приносить Україні дедалі менше «золота».

Щоправда, таку статистику можна за бажання списати на випадковість, економічну ситуацію в країні, непередбачувані обставини чи особливості токійської Олімпіади. Але з цифрами сперечатися безглуздо, якщо подивитися на динаміку виступів нашої збірної на Олімпіадах. Починаючи з Ігор-2004 в Афінах кількість здобутих золотих медалей щоразу зменшується: Афіни — 8, Пекін — 7, Лондон — 5, Ріо — 2, Токіо — 1.

НОК, хоч і не зможе вплинути на реформування спортивної галузі країни, однак його, можливості для покращення олімпійських успіхів країни — чималі. І це стосується фінансового боку. Однак детальну інформацію про джерела надходжень, їхні розміри та розподіл НОК не хоче оприлюднювати. «Голос України» надіслав відповідний запит 6 вересня 2021 року. Однак, відомство уникнуло відповіді на запитання. А отже, немає змоги зрозуміти, якими саме коштами оперує НОК і наскільки об’єктивним та повним є їхній розподіл. НОК і досі залишається для громадськості переважно закритим відомством.

Національний олімпійський комітет:

«НОК не отримує бюджетних коштів на безпосередню підготовку спортсменів (Олімпіаду. — Авт.) . Але, незважаючи на це, Національний олімпійський комітет ніколи не залишається осторонь і завжди готовий прийти на допомогу і зі свого боку залучає кошти спонсорів, партнерів та інших дозволених законодавством джерел на різні програми підтримки і спортсменів, і федерацій. Усі види підтримки врегульовані відповідними положеннями та здійснюються у чіткій відповідності до зазначених документів».

У матеріалі від 6 лютого 2020 року «Важка ноша Олімпійських ігор для очільника НОК» ми розповідали про те, як «чудово» почуваються окремі громадські організації за кошти платників податків. Так, згідно з даними

Рахункової палати України, 90 відсотків коштів, виділених за останні 2,5 року низці громадських об’єднань на організацію та проведення фізкультурно-оздоровчих заходів, йшли не на зазначені цілі, а на фактичне утримання цих організацій. Так, Мінмолодьспорту впродовж 2017—2018 років та першого півріччя 2019-го виділило на це понад 150 мільйонів гривень. Міністерство, як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми, визначило 8 громадських організацій, які мали відповідати за підготовку бюджетних пропозицій. Згідно зі звітом, найбільше грошей (понад 70 мільйонів гривень) отримала громадська організація Національний олімпійський комітет України. Щоправда, кошти там використовували нераціонально.

«Голос України» неодноразово направляв офіційні запити до очільника НОК з проханням прокоментувати ситуацію. Аналізувати усі відповіді пана Бубки немає потреби. Оскільки він не дає відповіді на головне запитання: яка роль НОК у підготовці вітчизняних спортсменів до Олімпіади-2020.

Тому нині одна з головних причин напівпорожнього кошику з олімпійськими нагородами, це те, що Сергій Бубка, його попередники та колеги за профільним міністерством так і не спромоглися створити у вертикалі НОК справжні конкурентні умови для спортсменів. Схоже, спорт застряг у часі. І доки розвинені у спортивному аспекті країни стрімко рухаються вгору, ми залишаємся на тих позиціях, на яких були на початку тисячоліття.

Фото ЕРА.