Селище Нижанковичі.

Їдемо туди дізнаватися, чим живе на українському боці польська громада.

Нині поляків тут проживає небагато. Однак корінна місцева мешканка 68-літня пані Людмила ось що розповіла: «Наші діти, внуки підтримують польські традиції, відзначають свята, ходять до римо-католицького костелу».

На кордоні біля Нижанковичів.

Він є однією з давніх сакральних святинь Нижанковичів і має довгу історію. Зведений ще в 1448—1451 рр., він не раз перебудовувався. Оскільки замку в Нижанковичах не існувало, то костел відігравав оборонну роль і захищав місцевих мешканців від різноманітних зайд. Був не раз зруйнований, але споруду відбудовували знову і знову. Після 1945 року костел перетворили на зерносховище, потім — на спортивний зал. Повернули святиню вірянам у 1989 році, а у 1991-му храм відкрили. Протягом 1992—1994 років костел відремонтували, а у 2007-му оголосили санктуарієм Пресвятої Діви Марії.

Сьогодні у костелі служби проводять польською мовою щосуботи, щонеділі і на свята. Ксьондз має парафії у Добромилі, Новому Місті і Нижанковичах.

Хоч місцевих людей залишилося небагато, однак сюди навідується багато прочан з Польщі.

У Нижанковицькій школі І—ІІІ ступенів, де навчається понад 240 учнів, польська мова є другою іноземною, її вивчають діти у 5—9-х класах. Окрім того, учні школи беруть активну участь у конкурсах і проектах, які стосуються українсько-польської співпраці. Багато з них, навіть і цього року, поїхали у Польщу на навчання.

У червні цього року в Нижанковичах заснували «Товариство культури польської Нижанковичі». «Мета нашої організації — це культурно-просвітницька діяльність у відновленні та розвитку польських національних традицій, задоволення і захист прав та інтересів членів товариства. Це плекання, підтримання польської мови і культури, знайомство з нашою культурою, взаєморозуміння і співпраця між громадянами різних національностей. Ведемо активну краєзнавчу діяльність», — розповідає голова товариства Ірина Войтович, вчителька початкових класів Нижанковицької школи. Створили правління товариства, до складу якого увійшли 10 осіб — представники Добромильської ОТГ, але центр саме в Нижанковичах.

З 2016 року розпочалася співпраця з громадською організацією з Перемишля «linia102.pl».

З українського боку створили відповідно організацію «Лінія 102.ua», метою якої є відновлення залізничного сполучення між Перемишлем та Україною на відтинку історичної Першої угорської-галицької залізниці. Цією колією поїзд зробив останній рейс у 1994 році — з Польщі, з Перемишля, він проїжджав через Нижанковичі, Добромиль, Хирів. Нині організація працює, щоб відновити залізничне сполучення в цьому напрямку. Один із активістів Віктор Гальчинський зазначає: «Протягом цих років ми намагаємося привернути увагу до важливості відкриття цього сполучення. Тому й організовуємо різні заходи. Наприклад, під час акції «Миколай без кордонів» поляки привозили дітям подарунки і організовували свята. 1 листопада на цвинтарі  проведено акцію «Запали свічку» — на польських могилах запалювали свічки». Відкриття кордону важливе і для української, і для польської громади. Нині проводять багато спільних конференцій з метою відкриття цього залізничного сполучення. Під час пандемії проведення спільних акцій дещо зупинилося, співпраця стала дистанційною, однак далі реалізовуємо спільні плани.

А ще у Нижанковичах до 2024 року планують відкриття нового українсько-польського автомобільного пункту пропуску Нижанковичі (Україна) — Мальговичі (Польща). Задовго до початку будівництва, як у 2009—2010 роках, проводили Дні добросусідства «Кордон 480». Мета, яку ставили перед собою організатори, — привернути увагу до необхідності відкриття пункту пропуску.

Нині триває будівництво пункту пропуску з усією необхідною інфраструктурою. З боку Польщі вже збудована під’їзна дорога до самого кордону, незабаром мають розпочати будівництво термінала.

На українському боці будують під’їзну дорогу до кордону Т-14-18 Нижанковичі — Самбір — Дрогобич — Стрий. Роботи розпочали в березні 2021 року, завершити їх планують у грудні 2022-го, з’явиться майже 46 км нової дороги. Роботи виконує польська фірма DROG-BUD Sp. Відповідно до угоди між урядами України та Польщі, українській стороні виділили 19,5 млн євро для її будівництва. Про це повідомили у Львівській обласній державній адміністрації.

Про важливість відновлення залізничного сполучення, а також будівництво пункту пропуску кордону говорить Ірина Войтович. Це сполучення вигідне навіть полякам, адже щоб дістатися у їхні Бещади, їм краще їхати через Україну. Окрім того, в Україні вони відвідують Трускавець та інші курортні місця, Карпати. Пряме сполучення важливе для бізнесу, а також для обміну молоддю. Для того, щоб дістатися Перемишля, що за 12 км від Нижанковичів, доводиться долати сотню кілометрів через інші пункти пропуску.

Сьогодні у Нижанковичах проживає майже 2 тисячі осіб, а колись було 4 тисячі. Багато людей виїхало на заробітки. Якби був відкритий кордон, то були б створені нові робочі місця. Відкриття цього пункту стане поштовхом до того, щоб селище з його пам’ятками й далі розвивалося.

Довідково

Невеличке селище Нижанковичі розташоване на самісінькому українсько-польському кордоні і входить до складу Добромильської ТГ Львівської області. Спочатку воно носило назву Краснопіль. Це було місто. Перші згадки про нього датовані 1377—1378 рр.

Краснопіль розвивався досить швидко і вже в наступному столітті (1408 р.) місто отримує Магдебурзьке право.

Нижанковичі розвивалися як ремісничий центр. При цьому поселення набувало слави завдяки виробництву своєї продукції. Найбільший попит мали пиво, мед і полотна.

В австрійські часи, у 1793 році, цісар Франц ІІ підтвердив для Нижанковичів права вільного королівського міста, а також затвердив герб містечка із зображенням оленя натуральної барви, що стоїть між двома золотими восьмикутними зірками, на блакитному тлі.

У 1872 р. через Нижанковичі прокладено важливу Першу угорсько-галицьку залізницю, що з’єднувала Львів з Будапештом. Згодом Нижанковичі й околиці стали  ареною боїв I Світової війни, а також Польсько-української війни 1918—1919 років.

Львівська область.

Фото Ірини ВОЙТОВИЧ.