На шосткинському заводі «Імпульс», що входить до складу концерну «Укроборонпром», запустили повний цикл виробництва підривників для всіх видів боєприпасів. У будівництво нового цеху вклали майже 300 мільйонів гривень.
Фото з сайту Укрінформу.

Могли б рухатися швидше

Аби боєць на передовій виконав команду «Вогонь!», йому потрібні щонайменше дві речі: з чого стріляти та чим стріляти. Якщо з першим значних проблем, здається, вже немає, ситуація з боєприпасами у ЗСУ далека від ідеальної. Набої та снаряди здебільшого дісталися українській армії у спадок від радянської, але й із ними виникла скрута. За роки незалежності на військових складах неодноразово лунали вибухи, причини яких досі з’ясовують. Розглядають різні версії — від службового недбальства до навмисних підпалів і ворожих диверсій. Унаслідок пожеж на арсеналах у Новобогданівці, Ічні, Калинівці, Балаклії та в інших місцях наша армія, що нині дає відсіч російській військовій агресії на сході України, втрачала величезну кількість боєприпасів вартістю у десятки, а то й сотні мільйонів доларів. Щоб ліквідувати дефіцит боєприпасів, є лише два варіанти: купувати їх за кордоном чи налагодити власне виробництво. Другий варіант значно перспективніший, і до нього схиляється «Укроборонпром». Зокрема, було заявлено, що державний концерн інвестує у виробництво вітчизняних боєприпасів у 2021 році 300 мільйонів гривень.

Нині виробництво боєприпасів як вітчизняна військово-промислова галузь перебуває на стадії становлення. Успішно працюють державні та приватні підприємства: київський «Артем» і ніжинські «Прогрес» та «Точність» налагодили виробництво керованих засобів ураження, компанія Stiletto — набоїв до стрілецької зброї, а приватна корпорація «Таско» — артилерійських снарядів різного калібру. Асортимент боєприпасів постійно розширюється, а виробничі технології вдосконалюються. Виготовлення деяких видів сучасних засобів ураження українські підприємства здійснюють у «співавторстві» із зарубіжними партнерами. Так, разом із польськими зброярами налагодили виробництво високоточних артилерійських снарядів із лазерним самонаведенням. Така технологія у 15—20 разів скорочує час, необхідний для ураження цілі, й у десятки разів зменшує кількість використаних снарядів.

Однак у вітчизняній індустрії боєприпасів виокремились і «вузькі місця»: бракує латунної катанки для виготовлення гільз усіх калібрів, а для виробництва вибухових пристроїв не вистачає високоякісного пороху. Також є проблема забезпечення оборонних виробництв засобами спецхімії. 

Готові до відродження

На Сумщині, як і загалом в Україні, кілька десятиріч тому продукцію військово-технічного призначення виготовляли на багатьох підприємствах. Станом на сьогодні немає не лише тих оборонних виробництв, а й самих підприємств. Класичний приклад — доля сумського науково-виробничого об’єднання «Електрон», яке за часів незалежності встигло попрацювати під брендом «СЕЛМІ». Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х, у рамках проголошеного курсу на конверсію, замість високотехнологічної продукції ВПК в об’єднанні почали випускати товари ширвжитку. Замість хронографів, мас-спектрометрів та електронних мікроскопів, обладнання аерокосмічного призначення, які експортували до понад 100 держав, на «Електроні» освоїли... виробництво запальничок для газових кухонних плит. Аналогічні процеси відбувалися на більшості інших українських підприємств, які згортали виробництво оборонної продукції, бо вважалося, що воювати нам у найближчому майбутньому ні з ким не доведеться.

Україна і Польща налагодили спільне виробництво високоточних снарядів із лазерним наведенням.

Фото з сайту defence-ua.com

На щастя, на Сумщині роботу підприємств оборонної промисловості не встигли повністю загальмувати у Шостці. Її в області називають містом зброярів, бо тут до складу концерну «Укр-
оборонпром» входять аж три підприємства: заводи «Імпульс», «Зірка» та Державний науково-дослідний інститут хімічних продуктів.

Останній спеціалізувався на розробці рецептур вибухових речовин і порохів та виконував роботи з утилізації застарілих боєприпасів. У 2000-ні роки цей напрям став домінуючим. У липні 2016 року прес-служба концерну «Укроборонпром» поінфорумувала, що протягом останніх трьох років шосткинський НДІ утилізував понад 5 тисяч тонн 
боєприпасів. Але виконувалася й актуальніша оборонна робота: з початком війни на Донбасі Шосткинський інститут хімічних продуктів разом із Київським конструкторським бюро «Луч» розробив методику подовження строку придатності протитанкових керованих ракет та 100-міліметрових пострілів до зенітних комплексів.

На сьогодні найуспішніше оборонне підприємство Шостки — завод «Імпульс». Наприкінці 2019 року там запрацював новий цех, у будівництво та укомплектування якого новітнім обладнанням вклали 282 мільйони гривень. На підприємстві забезпечили повний цикл виробництва засобів для приведення в дію артилерійських і ракетних боєприпасів. Виготовленими у Шостці детонаторами, запевнили в «Укроборонпромі», повністю закриваються потреби у таких комплектуючих. А Секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що замкнений цикл виробництва підривників для боєприпасів усіх типів в Україні освоєно вперше, і держава може цим пишатися. Мало яке підприємство світу має такий довершений конвеєр.

За словами міського голови Шостки Миколи Ноги, обсяги виробництва продукції оборонного призначення на «Імпульсі» зростатимуть.

— Новий генеральний директор підприємства енергійно взявся за справу, і його підтримує в цьому керівництво «Укроборонпрому», — запевнив М. Нога кореспондента «Голосу України». За його словами, останнім часом відбуваються постійні контакти з посадовцями оборонного концерну, і вони часто приїжджають до міста.

Буквально цими днями стало відомо, чому почастішали такі візити: на полігоні успішно пройшли випробування виготовлені на «Імпульсі» набої до автоматичних гранатометів. Генеральний директор концерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв повідомив в ефірі одного з центральних телеканалів, що вже через кілька місяців ці боєприпаси почнуть надходити у війська: у Шостці розпочалося їх серійне виробництво.

«Імпульс» продовжує виконувати в Шостці важливу гуманітарну функцію: його котельня опалює частину міста, а на балансі підприємства перебувають об’єкти соціального призначення. Аби завод повністю зосередився на виробництві боєприпасів, міськрада, поінформував Микола Нога, забере всю його «соціалку» під своє крило.

Безробіття в місті зброярів

Із трьох підприємств Шостки, що входять до складу концерну «Укроборонпром», найскладніша ситуація на «Зірці». Міський голова порівняно з «Імпульсом» назвав її «гіршою», але це слово занадто м’яке: «Імпульс» нині завантажений роботою й у вихідні, а от «Зірка» не працює зовсім. Виробництво зупинилося тут кілька років тому.

Це підприємство — найстаріше у складі «Укроборонпрому». У 1739 році на ньому виготовили першу партію пороху — 750 пудів, але сьогодні, коли Україна в стані війни потребує його у значних обсягах, виробництво пороху стоїть.

— «Зірка» пережила дві світові війни, а в незалежній Україні її почали знищувати, — каже уродженець Шостки, народний депутат України попереднього скликання Олександр Сугоняко.

Свого часу він доклав чимало зусиль для відродження підприємства, на «Зірці» провели виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, але це мало допомогло. Борги із зарплати на підприємстві погасили лише частково, але на сьогодні вони знову збільшилися до величезних розмірів.

— Надійшла інформація, що на «Зірці» знову активізувалися «металісти», — продовжує О. Сугоняко. — Мабуть, мародери відчули безкарність, бо місцева влада ніяк на них не впливає. Підприємство ще зберігає надію на відродження лише завдяки патріотам, котрі там працюють.

Одна з них — Наталія Максіна. Вона на «Зірці» — керівник одного з відділів, а в місті очолює громадську організацію «ШАГ». Абревіатура розшифровується, як «Шосткинський актив громади». За словами активістки, лише заборгованість із зарплати працівникам підприємства разом із нарахованими на неї податками і зборами становить 100 мільйонів гривень. На підприємстві залишилося три сотні працівників, тоді як ще кілька років тому їх було дві тисячі. Думається, кадрова проблема буде однією з найголовніших, коли «Зірку» нарешті почнуть відроджувати. Бо фінансування ще можна знайти, а от як підготувати вузькопрофільних спеціалістів замість тих, котрі знайшли собі іншу роботу?

За словами Наталії Максіної, на «Зірці» хоч сьогодні могли б розпочати виробництво дефіцитної спецтари — металевих і дерев’яних ящиків для снарядів, піроксилінового пороху і танкових боєприпасів.

— Але перше, з чого треба починати, це зробити на підприємстві інвентаризацію, — вважає Н. Максіна. — Її не проводили вже чотири роки.

— А це правда, що на «Зірці» вирізають на металобрухт виробниче обладнання? — запитую в активістки.

— Я борюся з цим протягом ось уже трьох років, — відповідає вона. — Кажу, кричу, написала сотні листів у всі можливі інстанції.
«Зірка», каже співрозмовниця, займає величезну площу — 750 гектарів. Це третина міста, а один лише цех непрацюючого підприємства дорівнює за своїми масштабами усьому «Імпульсу». На території і в приміщеннях чимало майна, яке не дає спокою ділкам із кримінальним способом мислення. Жодного з них, стверджує Наталія Максіна, не покарано.

— Восьмий рік у країні триває війна, а важливе оборонне підприємство у цей час ріжуть на металобрухт, — каже вона. — Все це важко збагнути. Якщо ви вже вирішили поховати завод, робіть це цивілізовано. Заплатіть хоча б внески до Пенсійного фонду, аби люди, котрі все своє життя пропрацювали на «Зірці», могли піти на повноцінний заслужений відпочинок.

Міський голова Шостки Микола Нога переконаний, що «Зірка» обов’язково почне працювати. Коли саме — на конкретну відповідь очільник громади не наважився, але запевнив: щодо відродження підприємства розроблено спеціальну програму, над впровадженням якої працюють і в міськраді, і в «Укроборонпромі», і в Сумській обласній державній адміністрації. 

Сумська область.