«Теперішня заборона на експорт металобрухту наразі не є проблемою у відносинах з ЄС, однак її поширення на європейські країни може мати негативний ефект», — заявила в інтерв’ю ЗМІ віце-прем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанишина.
Вона повідомила, що веде «переговори з нашими урядовими та парламентськими стейкхолдерами про те, щоб це рішення не мало негативного ефекту, бо особисто я бачу в ньому бажання «дотиснути» повну заборону експорту брухту і тим самим якось насолити європейським партнерам».
Ці міркування — один із пазлів заочної дискусії про металобрухт, що з особливою силою розгорілася після появи проекту постанови Кабінету Міністрів про заборону його експорту.
Полеміка триває з літа, коли було встановлено експортне мито на брухт у розмірі 58 євро за тону. При цьому мито на його вивезення у країни ЄС залишено «старим» — п’ять євро.
На брухтопереробних підприємствах знову звертають увагу на те, що високі митні ставки знижують... внутрішні ціни на брухт щонайменше на суму експортного мита. А за даними Мінекономіки, «різниця між ринковою ціною та ціною, за якою метзаводи купують брухт, становить 110 доларів». До того ж закупівельні ціни знижують усі металургійні заводи, що, на думку підприємців, дуже схоже на картельну змову.
Так, у зверненні Української асоціації «Вторметресурс», адресованому Президенту України, Голові Верховної Ради, Прем’єр-міністру та Секретарю РНБО, зазначається, що нині «штучно створена ситуація», за якої промислові підприємства змушені продавати брухт, що утворився під час їх виробничої діяльності, «не за ринковою вартістю, а за ціною, що нижча ринкової на 58 євро за тонну».
«Зовні все має вигляд у межах законодавства: відбуваються аукціони в системі ProZorro, спостерігається конкурентна боротьба, та реальну ціну за брухт на цих аукціонах ніхто запропонувати не може», — йдеться у зверненні. В асоціації підрахували: якщо взяти обсяг проданого меткомбінатам брухту за рік, то різниця між внутрішньою та ринковою ціною становитиме не багато, не мало, а понад п’ять мільярдів гривень! А якщо «танцювати» від даних Мінекономіки (110 доларів), то ця «маржа» — 330 мільйонів доларів, або 8,1 мільярда гривень!
До того ж кошти втрачають не лише брухтопереробники. За цінами нижче ринкових змушені продавати брухт і державні ПАТ «Укрзалізниця», НАК «Нафтогаз України» та багато підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК). Виходить, усі промпідприємства, що реалізують брухт, у тому числі державні, де-факто змушені дружно... субсидувати приватні металургійні комбінати. Але ж Укрзалізниця, «Нафтогаз» і заводи ОПК отримують держзамовлення не для цієї мети, чи не так?
«У той час, коли уряд докладає зусиль для належного фінансування ОПК, діють схеми, що призводять до вимивання виділених для розвитку оборони бюджетних коштів і призводять до їх нецільового використання», — зазначається у зверненні асоціації «Вторметресурси». А за підрахунками Асоціації «Втормет», ринкові ціни дали б змогу Укрзалізниці та заводам ОПК за рік «збільшити доходи на 6—7,5 мільярда гривень»!
Ця ситуація стала можлива тому, що «через використання бюрократичних перешкод існує фактична... блокада експорту метало-
брухту в ЄС», — ідеться у зверненні «Вторметресурсів».
З інсайдерських джерел нам відомо, що розблокувати експорт намагалися на рівні віце-прем’єр-міністрів, які зверталися безпосередньо до керівників Державної митної служби. Але там, здається, давно вже вважають себе «державою в державі» й на резонні прохання з урядового будинку на Грушевського ні оком не зморгнули, ні вухом не повели.
А підприємці, власне, просять одного — встановлення рівних правил гри на ринку збуту брухту чорних металів і забезпечення дії принципів вільної ринкової економіки.
Тут потрібне коротке пояснення. Ще на початку нульових років у кожній області діяли відомі всім «втормети». Це були потужні підприємства, що власним коштом могли утримувати великі соціальні об’єкти, де відпочивали та лікувалися їх працівники. Але брухтопереробний бізнес виявися настільки прибутковим, що ринкова стихія цю галузь дуже сильно трансформувала, що, певно, закономірно.
На сьогодні «вторметів», добре відомих з радянських часіів, уже давно не існує — вони подрібнилися. Крім того, за 20 останніх років з’явилося багато нових підприємств. Одні — банкрутували, їм на зміну приходили інші.
Нині на брухтопереробному ринку, за реєстром Мінстратегпрому, діє 800—820 підприємств. Це конкурентна, цілком ринкова галузь, яка приносить істотні надходження в бюджети всіх рівнів. Так, за три квартали цього року валютна виручка підприємств галузі становила 175,6 мільйона доларів, а лише за рахунок сплати експортного мита галузь перерахувала до держбюджету понад 700 мільйонів гривень.
Інтереси підприємців, до речі, представляють одразу кілька галузевих асоціацій. Найбільші й найавторитетніші — УА «Втормет» (президент — кандидат економічних наук, підприємець і серйозний вчений Володимир Бублей),
Асоціація вторинних металів і ресурсів (голова — Андрій Андрейчиков), УА «Вторметресурс» (генеральний директор — Валерій Катунін) і деякі інші.
Полеміка щодо експорту, повторимося, точиться не один рік. Головна теза тих, хто закликає до високих експортних ставок (нині мова про 200 євро за тонну), а то й до повної заборони експорту брухту: його, мовляв, експортують у таких обсягах, що це може зупинити вітчизняні меткомбінати. Уже тепер їм доводиться імпортувати скрап (так брухт зазвичай називають металурги). Отож металобрухт — стратегічна сировина, тому його експорт потрібно регулювати.
В асоціаціях ці тези заперечують. Так, Володимир Бублей ще в 2019 році, в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» відзначав: Україна має металофонд обсягом понад 300 мільйонів тонн, отож «страждати від нестачі брухту» наші металурги не можуть апріорі. Вчені-металурги дають більшу цифру — 450—460 мільйонів тонн. Це запаси щонайменше на 100 років! Володимир Бублей доводить: «Ціна має базуватися на двох індикаторах — світових цінах і рівні ціни, що стимулює брухтозаготівельну діяльність відповідно до структури металофонду. Досить уже мислити шаблонами планової соціалістичної економіки і державної монополії на збирання і заготівлю брухту...».
— Галузь стала заручницею власних... тез, — невесело жартує Валерій Катунін. — Коли у 1999 році писали Закон «Про метало-
брухт», представники кольорової металургії запропонували тезис: «Металобрухт — стратегічна сировина». Тоді фраза всім сподобалася. Що ж, брухту кольорових металів у нас справді мало. Високі митні ставки на нього, мабуть, виправдані. Але це не стосується брухту чорних металів, якого в нас цілком достатньо і для потреб меткомбінатів, і для експорту.
Що ж до зниження обсягів брухтозаготівлі, що мало місце у 2007—2020 роках, то в асоціаціях пояснюють його зовсім не великими обсягами експорту брухту, а тим, що якраз у ці роки стрімко падали обсяги виплавки сталі. І цифри тут — на боці асоціацій. Справді, за цей час виплавка сталі з 42,8 мільйона тонн упала до 20,6 мільйона! І, як на-слідок, Україна вибула з першої десятки найбільших у світі виробників сталі, скотившись у середину другої десятки.
Окрім того, спеціалісти звертають увагу на те, що на брухті плавлять метал лише два електросталеплавильні метзаводи — «Інтерпайп Сталь» (Дніпро), що має власний брухтовий підрозділ «Інтерпайп Втормет», і знаменита запорізька «Дніпроспецсталь». Але їх частка в загальному обсязі виплавки сталі не перевищує шести відсотків. Решта метзаводів працюють «на залізній руді» і брухт під час плавки металу їм потрібен лише як додаткова сировина.
— Неправда й те, що наші підприємства зорієнтовані винятково на експорт, — каже Валерій Катунін. — По-перше, далеко не всі мають можливість для цього, адже задоволення — не з дешевих. Треба купити ліцензію, мати дозвіл Мінекології, мати гроші на доставку в порт і перевалку, сплатити портові збори та мито... А якщо бюрократичні процедури відхід судна затримають, за добу простою треба сплатити 20 тисяч доларів! Останні п’ять років обсяги експорту становлять 10—14 відсотків. Загалом працювати на вітчизняному ринку легше. Отож наголошу: експорт брухту — не мета, а можливість і та необхідна противага, що дає змогу хоч якось підтримати в галузі ринкову конкуренцію.
За словами Володимира Бублея, штучно занижені ціни дуже б’ють по економіці галузі. Вона втрачає інвестиції та трудові ресурси, деградує... За останніх п’ять років втрачено 12 тисяч робочих місць!
— Зрештою, ми прагнемо одного: розпочати професійну дискусію навколо проблеми внутрішньої ціни на скрап і «формули» її формування, — коментує ситуацію для нашої газети Валерій Катунін.
...Експортне мито на брухт піднімають, здається, вже вчетверте, не вперше йдуть розмови і про заборону експорту. Та цього разу, якщо мито становитиме 200 євро/т чи експорт, попри оптимістичну позицію віце-прем’єрки
Ольги Стефанишиної, взагалі заборонять, падіння в галузі може набути катастрофічного характеру. Ситуація настільки серйозна, що асоціації були змушені скаржитися у Представництво Європейського Союзу та Посольство США в Україні.
Зокрема, в листах вони обурюються тим, що підготовка проекту постанови Кабміну «Про заборону експорту...» відбулась кулуарно. Позицію брухтопереробних підприємств ніхто не врахував. У Мінстратегпромі у вересні планували скликати нараду для розгляду критичної ситуації, що складається на ринку брухту, але раптом «чомусь» скасували.
Зустріч із представниками ЄС уже відбулась. Поки що зупинилися на тому, що асоціації нададуть факти бюрократичних перепон для експорту в країни Євросоюзу.
Кривий Ріг—Дніпро—Запоріжжя.