Там у день народження митця відкрили тематичну виставку. Житомиряни недаремно згадують видатного драматурга, адже в нашому місті він прожив більш як два десятиліття. Тут з-під його пера вийшли найкращі п’єси: «Фея гіркого мигдалю», «Свіччине весілля», «Алмазне жорно» (остання дія в творі відбувається на Житомирському майдані). Нині Житомирський український муздрамтеатр носить ім’я Івана Кочерги, на будинку, де він працював у газеті «Радянська Волинь», встановлено пам’ятну дошку, одна з вулиць названа його іменем.

Особливо цікаві для відвідувачів матеріали з фондів музею: ескізи художника Івана Шевченка до вистави «Алмазне жорно», афіша до спектаклю «Коли сурми заграють» Полтавського міського театру, а також речі з приватної колекції письменника Анатолія Журавського, які надала його дружина Людмила. Це, зокрема, оригінал фотографії драматурга з режисером Гнатом Юрою, автограф Олеся Гончара.

Відкриття виставки розпочалося з екскурсії новою експозицією, яку провела провідна наукова співробітниця Надія Маслова. Журналіст Сергій Бовкун, організатор постійних зібрань у музеї поціновувачів історії Житомира, цього разу показав гостям знайдені ним кінохроніки з Центрального державного кінофотофоноархіву. Це київська хроніка 1945-го, де відзнятий ювілей Грибоєдова. Тоді Кочерзі було 64 роки і він потрапив у кадр, де показано зал та сцени з творів Грибоєдова. Це єдина кіноплівка з Іваном Антоновичем. Сергій Бовкун вирізав кадри з Кочергою, уповільнив їх, збільшив тривалість відео до тридцяти секунд. Воно нині перебуває у колекції літературного музею.

Людмила Журавська (на знімку) працює в Житомирському обласному краєзнавчому музеї над книжкою про Івана Кочергу. В основу нового твору покладено зібрані її чоловіком спогади, статті з газет, рецензії, афіші і навіть твір драматурга.

— За життя Анатолій Журавський встиг видати книжечку «Гамлет з вулиці Хлібної» — повість про 1933 рік у долі Івана Кочерги, — розповіла пані Людмила. — Є літературна довідка «Від «Феї» і до «Пророка». «Пророк» — це п’єса про Тараса Шевченка, яка не входить до друкованих праць драматурга. Вона є в архіві мого чоловіка у вигляді набраного тексту, який надсилався до театрів. Анатолій свого часу працював завлітом Житомирського театру, можливо, звідти ця п’єса взята. Також чоловік встиг зібрати спогади сучасників, які знали Кочергу.

Загалом 50 спогадів, які треба відредагувати і вибрати найголовніше, без повторів. Ось, наприклад, спогад академіка Євгена Кирилюка: «...Ця людина завжди була готова допомогти. Це зразок людини. Так і лишився він у моїй свідомості святим». І майже кожен спогад про Кочергу закінчується якимись такими словами. Івана Антоновича всі страшенно любили, це була людина, яка вирізнялась. Віктор Косенко, Борис Лятошинський, Іван Кочерга і Максим Рильський — ті стовпи, які тримають Україну від нашого краю. Маю ще вирізки з газет до 100-річчя Кочерги. Ось афіша п’єси «Павук у сметані», яку я не можу розгорнути. Передаю її до літературного музею, бо тут є спеціалісти, які її відреставрують...

Святкової атмосфери під час відкриття виставки додали виступи студентів-третьокурсників Житомирського музичного фахового коледжу імені В. С. Косенка Ігоря Речицького та Дімітрія Бондаря.

Житомир.

Фото зі сторінки Житомирського обласного літературного музеюу Фейсбуці.