Закон «Про місцеве самоврядування» було ухвалено ще в 1997 році. За 16 років, що минули, він застарів і вже не відповідає ні потребам, ні очікуванням суспільства. Деякі аспекти чинного закону, які потребують змін, «Голосу України» допоміг проаналізувати директор Аналітичного центру Асоціації міст України Володимир Григорович Пархоменко. За його словами, чинний закон не зовсім відповідає Європейській хартії місцевого самоврядування. Зокрема через те, що хартія гарантує спроможність рад виконувати свої функції. А українським законодавством таке не передбачено. Саме це і є головною причиною їх дотаційності.

Відкритість

Закон про місцеве самоврядування передбачає, що у своїй діяльності муніципалітети мають керуватися принципами підзвітності територіальним громадам та гласності.

— Діяльність місцевих органів влади, на жаль, не зовсім відкрита. Ми бачимо: щоб узяти участь у засіданні ради, громадянину зазвичай доводиться стикатися з низкою перепон. Найяскравіший приклад — Київська міська рада. Така ситуація спостерігається останні десять років і не лише в Києві. Щоправда, ухвалений закон про доступ до публічної інформації дозволяє громадянам ознайомитися з матеріалами та рішеннями місцевих рад через запити та Інтернет. Проте участь громадян у врядуванні не можна вважати повною без закону про місцевий референдум. І це має бути не просто закон, а чіткий механізм, який би справді гарантував громадянам право на референдум і не дозволяв чиновникам контролювати цей процес, як це було раніше. Тоді, відповідно до закону про всеукраїнський та місцевий референдуми, міський голова мав можливість блокувати ініціативу громади щодо проведення опитування.

Повноваження

Чинне законодавство в частині розподілу повноважень між органами влади на місцевому рівні є досить суперечливим. Ним закладено перманентний конфлікт у відносини рад та адміністрацій.

— Справді, повноваження в багатьох питаннях дублюються. Зокрема, це стосується земельних питань — землі, розташовані на території відповідної ради, перебувають у її власності, а ті, що поза межами населених пунктів, — під контролем місцевих державних адміністрацій. І в селах часто буває так: межа проходить відразу за чиєюсь хатою. Державні адміністрації та ради мають також однакові повноваження і в багатьох інших сферах. Через це голови держадміністрацій вважають себе головними по відношенню до відповідних рад і, зрештою, переймають керівництво відповідними сферами. Особливо це відчутно у сільській місцевості.

Фінанси

Законом передбачається участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів. Зокрема, держава має гарантувати органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

— Держава зобов’язана фінансувати делеговані нею повноваження. Але насправді щороку ми бачимо недофінансування і кожен раз дефіцит лише збільшується. Нині маємо його понад 20%. Великі проблеми виникають зазвичай у четвертому кварталі. Досі уряд виходив із цього положення, надаючи цільові субвенції на вирішення нагальних питань — зарплату бюджетникам, оплату житлово-комунальних послуг. Цього року ситуація дуже складна. Сподіваємося, до кінця року її буде вирішено, щоправда, впевненості в цьому немає. Що стосується наступного року, то тут поки що зарано про щось говорити, адже проекту держбюджету немає.

Дострокове припинення повноважень

Відповідно до закону, повноваження сільських, селищних і міських голів можуть бути припинені достроково за рішенням двох третин голосів депутатів від загального складу ради. Що перетворює міського голову на заручника: або виконуй рішення більшості, або йди у відставку.

— Це положення з’явилося в законі в результаті конфлікту, що мав місце між київським міським головою Косаківським і Київською міською радою наприкінці 1990-х років. Однак ця норма не відповідає самій системі утворення рад. Якби місцеві ради обиралися за пропорційною системою, тоді депутати більшістю голосів мали б самі обирати голову. А нині виходить так, що депутатська більшість у раді та міський очільник представляють різні політичні сили. Через це й виникають конфлікти. Ця норма була слушною лише за мажоритарної системи виборів.

Скликання сесій

Відповідно до закону, сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності — не рідше ніж один раз на місяць. Однак є приклади, коли сесії не скликаються протягом року, а заручниками стає громада.

— Відповідно до закону про місцеве самоврядування, у разі, якщо рада не виконує свої функції, у тому числі не збирається на сесії, Верховна Рада може призначити дострокові вибори. З відповідною ініціативою також може вийти й голова обласної держадміністрації. Але річ у тім, що в питанні призначення дострокових виборів у законі передбачена така норма, що її реалізація залежить від політичної волі. Хоча механізм мав би діяти автоматично, а не з огляду на політичну доцільність.