Поцікавилася, звідки в майстрині цей талант? Як з’ясувала, її мама вміла шити, бабуся — плести гачком, бабусина сестра — в’язати спицями, а дідусь під час війни був кравцем і вмів підшивати взуття. Пані Тетяна взяла від кожного по щіпці...
Вона прожила нелегке життя. У два роки залишилися разом із сестрою без тата. Мама вийшла заміж удруге. Дуже рано Таня й сама вийшла заміж. Працювала в колгоспі з ранку до ночі, крім того, вдома тримали велике господарство, яке треба було доглядати. Після 20 років нещасливого подружнього життя вийшла заміж вдруге.
Нині народна майстриня Тетяна Гецько працює в КЗ «Степанський будинок дітей та молоді», де навчає школярів у чотирьох гуртках — «М’яка іграшка», «Бісерне плетіння», «Декоративно-прикладне мистецтво» і «Ліплення».
— Люди кажуть, маєте руки золоті...
— Вони перебільшують. Руки прості, як у всіх. Хіба що думки в голові трішки незвичайні. Творчості віддаю весь вільний час і роблю все так, як серцем відчуваю. Беру матеріали, сідаю за справу і... намагаюся створити диво.
— Як прийшли до мотанки?
— Не одразу. Вже двадцять років у селищі проводиться фестиваль «Різдвяний зорепад». Обряди, автентичний одяг та старовинні пісні фольклорних колективів створюють неповторну атмосферу. Професійні та аматорські, дитячі й дорослі гурти співають колядки та щедрівки. І все це задля відродження та збереження культурних традицій Поліського краю. Цьогоріч через карантин фестиваль відбувався дистанційно. Василь Пилипенко, настоятель релігійної громади української євангельсько-реформованої церкви в Степані, запропонував зробити ляльки-мотанки у подарунок всім колективам-учасникам. Спочатку я злякалася. Скільки їх має бути? В результаті за місяць зробила 33 ляльки. Організатори фестивалю дивувалися, що вони вийшли такі різні (на знімку). Я дуже прискіпливо ставилася до кожної мотанки. Сідала за роботу тільки з хорошим настроєм, навіть із піснею. А виготовляти спіднички і фартушки для ляльок мені допомагала мама.
— Чи кожен може навчитися робити мотанки?
— Кожен. Власноруч зроблений оберіг — найпотужніший. Вважається, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже нема чи хто ще не народився. Тож лялька повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею, — із хрестом на обличчі. Колись не було можливості купити дитині іграшку. Мама ввечері знімала хустинку з голови, аби дитя могло нею погратися.
— Чим же приваблюють мотанки сучасних дітей?
— Тепер дітей мало чим можна здивувати. Але їм уже приїлася штучність, однаковість і «хімічність» сучасних іграшок. А тут — натуральне і не таке, як у всіх. До того ж, ручна робота цінується в усьому світі, бо несе в собі теплу енергетику людських рук і любові, з якою створена. У мене якось замовили ляльку для внучки, і дівчинка дуже зраділа подарунку. Також вважаю, що інтерес до таких ляльок — у відродженні українських традицій. Адже мотанка — не лише оберіг, а й символ України і нашої історії.
Сарни
Рівненської області.
Фото з архіву майстрині Тетяни Гецько.
