Після розподілу кораблів ЧФ СРСР у 1992 році СКР-112 увійшов до складу ВМС України як U-132.

Після набуття незалежності на території нашої держави залишилося три радянські військові округи: Київський, Одеський і Прикарпатський. Тоді під юрисдикцію України перейшли чотирнадцять мотострілецьких, чотири танкові, три артилерійські дивізії та вісім артилерійських бригад (9 293 танки, 11 346 бойових броньованих машин), бригада спецпризначення, дев’ять бригад ППО Сухопутних військ, сім полків бойових вертольотів, три повітряні армії (майже 1 500 бойових літаків) і окрема армія ППО.

Значна частина цього потенціалу розташована на території Одеського військового округу, першим українським командувачем якого став у 1992 році генерал-лейтенант Віталій Радецький, згодом міністр оборони України.

На час проголошення незалежності загальна чисельність військ в Україні становила майже 980 тисяч осіб. Зрозуміло, що молода українська держава не була спроможна утримувати майже мільйонне важкоозброєне військо.

Окрім того, Верховна Рада України затвердила принцип без’ядерності нашої держави, закріплений у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Тож Україна мала добровільно позбутися успадкованого ядерного арсеналу.

6 грудня 1991 року Верховна Рада України приймає критично важливі для військового будівництва закони — «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України». Того ж дня затверджено текст військової присяги, яку в залі парламенту першим склав перший міністр оборони незалежної України, генерал-полковник Костянтин Морозов.

«Важливим було безпрецедентне історичне рішення за допомогою присяги управляти лояльністю військ, які залишалися тоді в Україні. Водночас треба було повернути в Україну громадян, які служили поза її межами. Це рішення критикували через те, що в Україні, у частинах і з’єднаннях колишніх радянських збройних сил, було багато росіян... Та разом з тим це був доконечно необхідний крок до створення ядра майбутніх Збройних Сил», — згадував Морозов у своїх мемуарах.

12 грудня 1991 року Одеський військовий округ (скорочено ОдВО. — Авт.) відповідно до указу Президента України увійшов до складу ЗСУ. А вже 2 січня 1992 року особовий склад перших військових частин склав присягу на вірність народові України.

Однією з найгостріших у процесі становлення Збройних Сил України стала проблема Чорноморського флоту. Після розпаду СРСР радянський ЧФ перейшов під контроль офіційного Києва на основі територіальної належності. Указом Президента України від 5 квітня 1992 р. на базі сил Чорноморського флоту почалося формування органів управління Військово-Морських сил України. Однак 3 серпня 1992 р. на зустрічі президентів України (Леоніда Кравчука) та Росії (Бориса Єльцина) ухвалено рішення про поділ флоту навпіл. Фактично це означало, що флот переходить під контроль РФ, яка всіляко затягувала укладення остаточної угоди щодо його поділу. Тим часом формування ВМС України здійснювалося на базі частин колишнього ВМФ СРСР, що дислокувались на нашій території, але не входили до складу Чорноморського флоту, та за рахунок нових кораблів, що будувались тоді українськими заводами. Часом доходило навіть до силового протистояння. Так, 21 липня 1992 року сторожовий корабель СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка (потім командир фрегата «Гетьман Сагайдачний»), піднявши синьо-жовтий прапор, здійснив перехід з Кримської бази (о. Донузлав) до Одеси.

Протягом 8-годинного переходу його переслідували кораблі Чорноморського флоту, застосовуючи попереджувальний артилерійський вогонь і намагаючись висадити на бунтівне судно групу захоплення. На підтримку СКР-112 спрямували українські прикордонні катери і винищувач. Перед загрозою бойового зіткнення російські моряки не стали виконувати наказ штабу ЧФ зупинити корабель «в будь-який спосіб». Приблизно о 7-й годині вечора СКР-112 зміг дістатися Одеси. Так сторожовий корабель СКР-112 став першим кораблем відроджуваних українських ВМС.

31 грудня 1997 року ОдВО відійшов в історію. Естафету доблесті в результаті реформування підхопили війська Південного оперативного командування, згодом оперативне командування «Південь», яке у різні часи очолювали генерали Володимир Шкідченко, Олександр Затинайко, Володимир Можаровський, Григорій Педченко, Іван Свида, Петро Литвин, Анатолій Сиротенко, Андрій Грищенко, Олег Вишнівський, Ігор Палагнюк, Андрій Ковальчук. Багато хто з них з часом стали міністрами оборони та начальниками Генштабу ЗСУ.

Зоною відповідальності Південного оперативного командування була визначена територія восьми областей: Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської, Одеської і Херсонської. До його складу входили полки та дивізії армійських корпусів.

«Ми брали активну участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру», до якої Україна приєдналася в лютому 1994 року, — пригадує полковник у відставці, учасник АТО Сергій Даниленко, який у ті часи очолював прес-центр Південного оперативного командування. — В рамках програми українські військові залучалися до кількох десятків спільних із країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань і на території країни, і за кордоном».

Одними з перших міжнародних військових навчань на території нашої незалежної держави стали українсько-американське військово-морське навчання серії «Сі Бриз» та тристороннє українсько-польсько-британське тактичне навчання аеромобільних підрозділів «Козацький степ». Вони вражали масштабністю, координацією та духом справжнього братерства і стали візитною карткою прагнення України до Євроатлантичної інтеграції.

Серед ноу-хау 2000-х — ідея створення нових типів аеромобільних бригад, де під головуванням одного командира об’єдналися б десантники та вертолітники. Вже 1 липня 2007 року в Миколаївському гарнізоні на базі 79-го окремого аеромобільного та 11-го окремих полків армійської авіації була створена окрема аеромобільна бригада. Її очолив полковник Костянтин Масленніков. Так покращувалась багатофункціональність, мобільність та вогнева міць нових формувань.

Загалом протягом 2006—2011 років удосконалено структуру та скорочено чисельність Збройних Сил, сформовано корпус швидкого реагування Сухопутних військ, реформовано систему військової освіти, кадрового і медичного забезпечення, розширено сферу діяльності міжнародного військового співробітництва. Водночас у складі ЗСУ внаслідок поспішних рішень тогочасного керівництва продовжувала спостерігатись явна диспропорція між бойовими частинами та частинами забезпечення...

2014 рік став для нашої армії перевіркою на мужність, витривалість, вірність військовій присязі та відданість народу України. Він увійшов в історію як рік відродження українського війська. Окупувавши АР Крим та місто Севастополь, підтримавши сепаратистський рух на значній частині Донецької і Луганської областей, РФ розв’язала гібридну війну проти суверенної української держави. Її захисники вступили в реальні бойові дії з добре озброєним і навченим ворогом, який раніше ніколи у наших штабах не розглядався як імовірний противник. Для відбиття російської військової агресії українське суспільство напружило усі сили, що виявилось, зокрема, у широкому волонтерському русі на підтримку армії та припливі добровольців у силові структури. Тоді була сформована ціла низка нових частин, відповідно до нових вимог перебудована структура управління. Зокрема, у Сухопутних військах утворено чотири оперативні командування: «Північ», «Південь», «Схід» та «Захід».

Варто зазначити, що в 2014 році до Одеси, через окупацію Криму, перебазувався і штаб ВМС ЗСУ. Сьогодні до їх складу входять три військово-морські бази (Західна в Одесі, Південна в Миколаєві, Азовська в Бердянську), дві бригади надводних кораблів та кілька окремих дивізіонів. А також бригада морської авіації і командування морської піхоти (дві бригади морської піхоти, артилерійська бригада, реактивно-артилерійський полк та інші частини).

Лише упродовж 2015 року за мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, державними нагородами України відзначено 6 739 осіб (посмертно — 1 213 осіб, поранених — 4 533 особи), із них звання «Герой України» присвоєно 14 військовослужбовцям, серед них п’яти — посмертно. Символом мужності і героїзму наших бійців стали оборона донецького (242 доби) і луганського (146 діб) аеропортів, оборона Іловайська, Дебальцевого та Маріуполя.

Серед цих героїв чимало військовослужбовців оперативного командування «Південь» та Військово-Морських сил Збройних Сил України, які загинули при виконанні службових обов’язків у зоні проведення АТО/ООС: полковник Олексій Грачьов, підполковник Володимир Мамадалієв, підполковник Сергій Крівоносов, підполковник Євген Півень, капітан 1-го рангу Юрій Олефіренко, капітан 2-го рангу Олексій Зінченко, капітан 3-го рангу Олег Мединський, капітан 3-го рангу Валентин Заграничний, лейтенант Максим Сенкевич, сержант Олексій Волков, старший солдат Олександр Крук та багато інших. Пам’ятаємо тих, хто воював і загинув за незалежну та єдину Україну! Слава нашим героям!

На сьогодні оперативне командування «Південь» — це міцний моноліт механізованих і танкових військ, ракетних військ і артилерії, армійської авіації, частин і підрозділів протиповітряної оборони, спеціальних військ, частин логістичного забезпечення, а також бригад територіальної оборони. Серед його пріоритетів — впровадження нових підходів у підготовці військ з урахуванням досвіду, набутого під час участі в Операції об’єднаних сил (антитерористичній операції), та стандартів НАТО.

До речі

З початку проведення антитерористичної операції у Збройних Силах було сформовано 15 бойових бригад, низку окремих полків, п’ять батальйонів (дивізіонів), а також окрему бригаду, шість полків та 11 батальйонів оперативного (бойового), тилового і технічного забезпечення. Збільшено авіаційний парк та бойовий склад зенітних ракетних військ, сформовано підрозділи для охорони аеродромів і стартових позицій зенітних ракетних військ. Відновлено діяльність 138 районних та міських військових комісаріатів, проведено шість черг часткової мобілізації та призвано понад 200 тис. військовозобов’язаних.

Євген ТИЩУК, військовий журналіст.