А наявне дотичне законодавство є фрагментарним, неузгодженим і не відповідає принципу правової визначеності. На нашу думку, з цього твердження варто розпочинати виступи, дискусії, статті й інші формати обговорення теми законодавчого врегулювання обігу зброї.
Тема надзвичайно гостра в політичних колах і громадянському суспільстві, адже впродовж 30 років незалежності ми досі не віднайшли компроміс щодо правового забезпечення в цьому соціально чутливому питанні.
Чому потрібний саме закон?
Відповідно до бази даних органів поліції, станом на 1 жовтня 2021 року на території нашої держави зареєстровано 707 117 власників вогнепальної зброї, які мають в особистому користуванні 790 055 одиниць мисливської гладкоствольної та 170 195 одиниць мисливської нарізної і комбінованої зброї. У власності громадян також перебувають майже 220 000 одиниць травматичних пістолетів і револьверів. Загальна кількість зброї, пристроїв, газових пістолетів і револьверів становить 1 225 353 одиниці. Попри те що окремі види вогнепальної зброї нині є у власності цивільних громадян, правове регулювання здійснюється лише на рівні наказу МВС України від 21 серпня 1998 року № 622. Такий стан правового регулювання можливий у перехідний період, коли відбувається розроблення спеціального закону щодо забезпечення регулювання відповідної сфери суспільних відносин, проте його не можна сприймати як стабільну правову практику.
Крім того, одним із важливих аргументів щодо потреби в прийнятті закону про цивільну вогнепальну зброю є імперативна норма Конституції України, а саме ч. 1 ст. 92, де визначено перелік сфер, регулювання яких здійснюється винятково законами України, з-поміж яких — правовий режим власності (п. 7). Вогнепальна зброя є об’єктом власності, на який поширюється особливий режим регулювання, який може бути здійснений винятково законом України.
У роботі правозастосовних органів нерідко виникають труднощі, коли власник зброї вчиняє домашнє насильство, зловживає наркотиками, спиртними напоями або ж страждає на психічні розлади, з огляду на що є необхідність забрати зброю, а виданий дозвіл скасувати. У юриспруденції це називається примусовим відчуженням приватної власності. Проблема полягає в тому, що саме з підстав відсутності спеціального закону українські суди часто повертають вилучену зброю її власникам і не враховують положення відомчих інструкцій, які обмежують приватну власність на зброю.
Що нині на порядку денному роботи Верховної Ради України?
На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано два законопроекти — основний (реєстр. № 5708) та альтернативний (реєстр. № 5708-1), які мають багато спільних положень. Зокрема, у них надано визначення термінів і понять, визначено засади державної політики у сфері обігу вогнепальної зброї та бойових припасів до неї, а також уперше запропоновано класифікувати цивільну вогнепальну зброю не за призначенням (мисливська, спортивна, бойова), а за технічними характеристиками (автоматична, довгоствольна, короткоствольна, гладкоствольна, нарізна тощо).
Причому чітко визначено перелік видів зброї, боєприпасів та обладнання до неї, які виведені з цивільного обороту (розривні кулі патронів, глушники до короткоствольної зброї, зброя без маркувань або виготовлена з матеріалів, які неможливо розпізнати металошукачем, тощо).
За аналогією з посвідченням водія запропоновано запровадити посвідчення власника зброї, яке може видаватися строком на п’ять років. Його видаватимуть на певну категорію зброї (довгоствольна гладкоствольна, довгоствольна нарізна, короткоствольна тощо), воно наділятиме правом придбавати зброю саме цієї категорії. Вимоги для отримання відповідної категорії відрізняються віковим цензом, стажем поводження зі зброєю тощо.
Як і у випадку з автомобілем, на кожну одиницю вогнепальної зброї запропоновано видавати технічні паспорти із зазначенням характеристик зброї та відомостей про її власника.
Страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання зброї, передбачається зробити обов’язковим для всіх категорій зброї. Відсутність страхового поліса буде причиною для відмови у видачі дозволу або продовження терміну його дії.
Обидва законопроекти передбачають подібні механізми регулювання порядку набуття у власність цивільної зброї, її спадкування, зберігання, носіння, транспортування, використання, вилучення, знищення тощо. Однак вони мають і певні відмінності, основні з яких можна скомпонувати у дві групи.
Перша стосується короткоствольної зброї (пістолетів і револьверів). Якщо основний законопроект № 5708 пропонує, щоб таку зброю могли придбати лише спортсмени, які в подальшому мають зберігати її винятково в тирі та не мають права носити поза місцем проведення спортивних заходів, то альтернативний проект 5708-1 пропонує надати можливість придбавати таку зброю фактично всім охочим, приховано носити її із собою (окрім зон, вільних від зброї) та зберігати в себе вдома.
Друга група відмінностей стосується Єдиного реєстру зброї, держателем якого, за задумом авторів основного законопроекту, має бути Міністерство внутрішніх справ України (яке веде всі подібні обліки), а на думку творців альтернативного — реєстр необхідно передати до Мін’юсту. Водночас слід зауважити, що Міністерство юстиції України обґрунтовано відмовилося бути його держателем і запропонувало залишити підпорядкування реєстру МВС України.
Які переваги запровадження Єдиного реєстру зброї в Україні?
Реєстр зброї, згідно з обома законопроектами, — це не лише база даних для обліку пістолетів і гвинтівок, придбаних громадянами. Це передусім ефективний інструмент електронного обміну інформацією та документами між громадянами, суб’єктами господарювання й органами Національної поліції шляхом використання можливостей Єдиного реєстру зброї, а також обміну інформацією з іншими реєстрами у сфері полювання, спорту й охоронної діяльності.
Запровадження Єдиного реєстру зброї забезпечить:
— оптимізацію процесів отримання дозвільних документів шляхом створення зручних, комфортних, доступних умов для заявників з одного боку, та автоматизації дій органів поліції — з іншого;
— забезпечення можливості подачі громадянами документів для отримання дозволів напряму до магазину, без необхідності відвідування органів поліції;
— мінімізацію кількості документів, які заявники подаватимуть для отримання дозволів на зброю;
— зменшення кількості паперових документів і мінімізацію бюрократичних процесів;
— посилення громадського порядку шляхом удосконалення механізму анулювання дозволів на зброю в разі її протиправного використання;
— зміну форми дозволу з паперового на електронний, з можливістю його відображення в майбутньому, наприклад, у застосунку «Дія».
Це основні, але далеко не вичерпні переваги впровадження Єдиного реєстру зброї, які матимуть позитивний результат і сприятимуть системному усуненню низки потенційних корупційних складових.
Оцінивши прогресивність такого підходу, Міністерство внутрішніх справ України вирішило вже найближчим часом запровадити подібний реєстр у межах наявного нормативного регулювання, спростити процеси видачі дозволів і звести до мінімуму будь-які корупційні ризики, а також створити передумови для оперативного запуску Єдиного реєстру зброї після прийняття відповідного законопроекту.
Чому ж досі не прийнято закон?
Основною перепоною на шляху прийняття закону про зброю вбачається його неправильна інтерпретація в очах суспільства. Навіть назву закону часто використовують у маніпуляційних цілях як підставу для дезінформації про нібито «легалізацію» бойової зброї.
Окремі зацікавлені сторони залякують суспільство масовим зростанням рівня злочинності та створенням приватних чи вуличних армій. Однак переконатися у необґрунтованості таких аргументів можна, звернувшись до досвіду зарубіжних країн, у яких питання обігу цивільної вогнепальної зброї врегульовано законом. Так, автори законопроекту наводять дані зарубіжної статистики, згідно з якими, наприклад, у країнах Європи зареєстрована цивільна зброя використовується під час вчинення умисних злочинів менш ніж у 0,001% випадків від загальної кількості правопорушень.
Попри безпідставність інформаційних закидів і наявність беззаперечних контраргументів, громадяни й досі з відчуттям настороги сприймають ідею законодавчого врегулювання обігу цивільної вогнепальної зброї.
Водночас викликає довіру й повагу системний підхід у підготовці до прийняття відповідних законопроектів і роз’яснення суспільству їхніх правових наслідків. Нещодавно на базі Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності відбулося експертне обговорення у форматі круглого столу за участю народних депутатів України, науковців, політиків, спортсменів, інструкторів, представників різних органів державної влади та громадянського суспільства. Узагальнений висновок результатів дискусії полягає в тому, що законопроект за реєстраційним номером 5708 «Про право на цивільну вогнепальну зброю» на сьогодні є найбільш збалансованим і якісним з позиції нормотворчої техніки.
Команда Міністерства внутрішніх справ України й надалі проводитиме системну просвітницьку та роз’яснювальну роботу з метою досягнення об’єктивного розуміння суспільством правових наслідків прийняття відповідного закону.
Крім законодавчого забезпечення, ми активно працюємо щодо впровадження ефективних механізмів обліку й контролю за обігом зброї в наявних умовах. Так, міністерство ініціює внесення змін до нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України і низки актів МВС щодо запровадження Єдиного реєстру зброї в межах наявного нормативного регулювання. Це дасть змогу вже найближчим часом спростити процеси видачі дозволів, мінімізувати корупційні ризики, а також створити передумови для оперативного запуску повнофункціонального Єдиного реєстру зброї після прийняття відповідного законопроекту.
Також нещодавно на базі Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС відбулася зустріч керівництва МВС з членами профільного Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності. Спостерігаючи наживо процедури проведення балістичних експертиз, сертифікаційних випробувань, огляду технічного стану та відстрілу зброї, а також її перевірок за криміналістичним обліком Єдиної інформаційної системи МВС, ми пересвідчилися у наявності надсучасного науково-технічного та кадрового потенціалу підрозділів Експертної служби МВС вести облік зброї та ідентифікувати конкретний її екземпляр у разі її неправомірного застосування.
Тобто на сьогодні МВС має і достатньо ефективно використовує всі технічні можливості обліку зброї, які доступні в умовах сучасного стану нормативно-правового забезпечення. Однак запорукою максимально ефективного функціонування Єдиного державного реєстру зброї є чітка і прозора процедура отримання дозволів на цивільну зброю та суворий і дієвий контроль за її обігом, що цілком реально досягнути за умови прийняття якісного закону.
Яку позицію концептуально підтримує міністерство?
Ми підтримуємо і будемо системно підтримувати конструктивні кроки на шляху до законодавчого закріплення правового режиму власності на зброю, визначення основних прав та обов’язків громадян і юридичних осіб щодо виробництва, набуття, володіння та розпорядження зброєю і боєприпасами.
Саме такі суспільні відносини, на наше переконання, повинні бути покладені в основу регулювання закону про зброю.
Своєю чергою питання використання зброї є значно ширшим. Зброя може використовуватись як спортивний чи мисливський інвентар, і такі відносини вже врегульовано профільними законами про спорт та мисливство. Застосування ж зброї відносно людей з метою самозахисту, оборони майна, цінностей, державного кордону тощо — це не питання обігу зброї. Воно потребує глибокого осмислення, оцінки готовності громадян до відповідального поводження зі зброєю.
На наше переконання, першим кроком має бути законодавче врегулювання правового режиму зброї як об’єкта цивільних прав. Лише після аналізу результатів імплементації таких положень у чинне законодавство, повноцінного запуску реєстру зброї та запровадження її електронного обліку можна буде почати діалог щодо переходу на наступний етап поводження зі зброєю, зокрема короткоствольною.
З огляду на вказане, міністерство поділяє принципи основного законопроекту № 5708 «Про право на цивільну вогнепальну зброю».
Водночас надання громадянам можливості приховано носити короткоствольну зброю та мати змогу використати її для обстоювання власних прав та інтересів на нинішньому етапі правозастосування видається передчасним. Для цього потрібно запровадити в українському законодавстві справедливий інститут самооборони, передбачивши дієві запобіжники від неправомірного використання зброї з одного боку та гарантії неможливості переслідування потерпілих — з другого.
У будь-якому разі наша команда прагне, щоб результат діяльності МВС сприяв підвищенню рівня довіри населення, адже довіра — ключовий індикатор ефективності роботи. Системні реформи та проекти, які реалізовує міністерство, спрямовані на соціально відчутний результат. Ми докладемо максимальних зусиль задля спільного напрацювання якісної законодавчої бази у сфері обігу зброї та її ефективного правозастосування.
Богдан ДРАП’ЯТИЙ, заступник міністра внутрішніх справ України.