Воронцовський маяк зустрічає і проводжає всі судна, що входять в Одеський порт. Він уже давно став однією з найвідоміших візитівок міста. Його видно на відстані 17 морських миль (понад 31 кілометр), а в погану погоду на три милі над морем розноситься попереджувальний голос ревуна Воронцовського маяка (на знімку).
Біла вежа посеред затоки, білі рятувальні круги, огороджувальні білі й чорні ланцюги, яскраво-мідний надраєний дзвін, круті кам’яні сходи до самої води, нічний червоний вогонь — усе це створювало навколо маяка своєрідний ореол романтики, що надовго запам’ятався одеситам різних поколінь і гостям міста.
Складно собі уявити, але впродовж 65 років начальником маяка служив Іван Тимофійович Цихович (на знімку). Швидше за все, аналогів цьому гідного подиву служінню у світі знайти не вдасться. В Одесі Циховича частіше називали хранителем Воронцовського маяка. І це правильно, адже за стільки літ людина і маяк стали єдиним цілим, разом переборюючи труднощі та випробування. Тільки влітку цього року Іван Тимофійович пішов зі свого поста.
Майбутній хранитель маяка народився 21 березня 1933 року в селі Цеханівка Котовського району Одеської області. Його предки були запорозькими козаками. Цілеспрямований хлопець не сумнівався, що потрібно вчитися, здобувати професію. Його подальшу долю визначила служба в армії, де Цихович був радистом.
Повернувшись з армії в Одесу, дізнався, що є місце радиста на Воронцовському маяку. Відтоді, з 21 березня 1956 року, навіть жити Івану Тимофійовичу довелося безпосередньо поруч роботи: спочатку в містечку Воронцовського маяка, а потім у модульному будиночку маячника біля метеостанції. Службова квартира далеко від місця роботи, в житломасиві Таїрова, у Циховича з’явилася набагато пізніше.
Робота на маяку була пов’язана з постійною небезпекою. Щоб дістатися до споруди, необхідно було пройти приблизно 700 метрів вигнутим дугою брекватером (доріжка до маяка). Та й ще і здолати 135 східців крученими сходами наверх. З огляду на те, що Одеський порт цілодобово приймав судна найбільшого морського пароплавства світу — ЧМП і судноплавних компаній з інших країн, — роботи в Циховича завжди було дуже багато.
Переживаючи за чоловіка, дружина спостерігала за ним у театральний бінокль.
Узимку 1957 року Іван Тимофійович мало не загинув. 1 січня під час чергової перезмінки вахтові встигли в тумані пройти на маяк, хвилі були ще не сильні. Але за лічені секунди ситуація на морі змінилася. Воду суцільною завісою покрив густий туман, здійнявся шторм і хвилі почали із силою перекочуватися через брекватер. Маячники вирішили пробитися на берег. Іван Тимофійович ішов попереду, пробиваючи залізним ломом шлях на заледенілій доріжці. Його напарник ішов позаду, зненацька його змила хвиля. Іван Тимофійович намагався допомогти йому, але зробити наступний крок не вдалося, півметрова лавина крижаної води із силою звалилася на хвилелом, і вони вже обоє опинилися у воді. Цихович не розгубився: кинув напарникові свою дерев’яну валізку, щоб той утримувався на плаву, а сам намагався підплисти до стінки. Але раз за разом хвиля відкидала його назад. Температура води була мінус 1 градус, одяг став як бетонний каптан, сили слабшали. Допомогли матроси, котрі були на березі. Стурбовані відсутністю товаришів, вони спустили баркас, попливли до них назустріч і витягли обох. Іван Тимофійович і його напарник пробули у крижаній воді 25 хвилин. Якби не молодість і хороша фізична підготовка, навряд чи вони залишилися живі...
Після цього випадку Іван Цихович всерйоз задумався про дистанційне управління маяком, щоб люди, дістаючись до нього, не ризикували життям. Іван Тимофійович складав схеми для дистанційного включення сигнальних вогнів маяка та наутофона (звукового пристрою). Сьогодні Воронцовський маяк працює на дистанційному управлінні з берега, однак маякова служба постійно стежить за його станом і справністю обладнання.
Одеські шторми бувають тривалі, понад три доби. У такі дні чергувати на Воронцовському маяку неможливо, навіть буксири не можуть впритул підійти до маяка.
У лютому 1993 року маяку сильно дісталося. Море, як зазвичай буває в цю пору року, заволокло туманом. 44-тисячний контейнеровоз, виходячи з порту, буквально протаранив маяк. Пошкодження відновлювали цілий рік.
Цихович завжди сам займався ремонтом маяка: лагодив електропроводку, дизель, був малярем, штукатуром і прибиральником. Що тільки не довелося йому побачити за ці довгі роки роботи з верхівки трапа, що веде до колби з ліхтарем, який вказує шлях мореплавцям, навчився розуміти дельфінів, що граються в Чорному морі, погоду передбачати за хмарами, вітром і відтінками заходу сонця.
Служба туризму Одеського морського торговельного порту (ОМТП) з 2011 року почала проводити екскурсії «Стежкою маячника» на Воронцовський маяк. Тоді екскурсія тривала дві години. Туристам видавали спеціальне спорядження — рятувальні жилети та головний убір. Ще одна з вимог гардероба туриста — взуття на гумовій підошві. До екскурсії допускали дорослих і дітей, яким виповнилося десять років. Екскурсанти з величезним інтересом слухали розповіді Циховича, адже за стільки років служіння хранителеві маяка було про що повідати гостям.
Іван Тимофійович — почесний працівник морського і річкового транспорту, почесний працівник Держгідрографії. «Життя біля моря суворе, вимагає обережності та міцного здоров’я, — каже Іван Тимофійович. — Наш Воронцовський маяк — це символ Одеси. Це ворота в місто, у країну. І він — усе моє життя!». Справді, все своє свідоме життя він присвятив улюбленій справі. І передав її в надійні руки. Наступником Івана Циховича став колишній офіцер ВМС України, капітан першого рангу запасу Олег Гринько. Йому є на кого рівнятися.
Фото представлено автором та Юрія ПЕРЕБАЄВА.
