Учора відходи — сьогодні живі гроші

Парадокси української економіки: кінцевий продукт важко збути з рук, натомість відходи — нарозхват. Саме це й відбувається у селі Приморському Скадовського району Херсонщини. Тутешнє сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Булюк» однією з перших у краю змонтувала технологічну лінію для виробництва паливних брикетів з соломи та рисового лушпиння, якого після жнив не знали куди подіти. І найчастіше закопували в землю або спалювали на вогнищі. Та якщо донедавна те пресоване лушпиння переважно розбирали по домівках селяни за пільговими розцінками, то тепер за ним півобласті вишиковується у чергу. І платить нормальну ціну, адекватну виробничим витратам.

Адже після подорожчання газу ті мешканці степового краю, котрі раніше користувалися опалювальними котлами на голубому паливі, тепер масово кинулися встановлювати твердопаливні прилади. І попит на альтернативне паливо моментально пішов угору.

— Наша технологічна лінія виробляє до шести тонн паливних брикетів за зміну. Відверто кажучи, брикети з рисового лушпиння не найкращі — у них теплотворність нижча, натомість після спалювання тільки встигай золу вигрібати. Зате вони досить дешеві — 2,2 тисячі гривень за тонну. І це додає привабливості: по них тепер приїжджають не тільки з Приморського та інших сіл Скадовщини, а навіть з самого Скадовська та сусіднього Каланчака. Все, що встигаємо виготовити, того ж дня і розбирають, — зізнається робітник сільгосппідприємства Віталій Гришко.

Невичерпний енергоресурс

Цього року агрофірма з Приморського сподівається отримати 4,2-4,3 тисячі тонн рису-сирцю. Після переробки на крупу з кожної тонни «білого золота» залишається 200—250 кілограмів лушпиння, з яких можна отримати стільки само паливних брикетів. На виході маємо тонни доступного енергоресурсу, який не треба ввозити в країну. І це в масштабах тільки одного господарства. А враховуючи, що на Херсонщині кожного року вирощують десятки тисяч тонн рису, практично це невичерпне джерело.

Звісно, не все йде на продаж — необхідно задовольняти й внутрішні потреби. Брикетами агрофірма опалює свою контору, дешицю за півціни відпускає власникам орендованих земельних паїв. Та можливість заробити на відходах, і тим самим допомогти землякам з обігрівом залишається завжди. Тим більш, у переробку йде не тільки лушпиння, а й соєва солома — теплотворність у неї не набагато відрізняється, а от золи після спалювання залишається набагато менше.

Рисова морока на тлі паливного ажіотажу

А що ж із рисом? На око, вже зараз гори неочищеного зерна на току у Приморському значно вищі, ніж гори лушпиння. Колись «зайві» відходи мало не миттєво перетворюють на брикети, складають у мішки й завантажують ними машини покупців. А от рисової крупи нового врожаю за тиждень спромоглися продати одну-єдину фуру — двадцять тонн, каже директор агрофірми Віктор Булюк. Адже на вітчизняний ринок тисне рис закордонного виробництва, який прибуває в порти Одеси цілими суховантажами, і продають його оптом по 15,5 гривні за кілограм, включно із витратами на «розмитнення». Наша крупа коштує від 16 гривень за кілограм, тож трейдери віддають перевагу дешевшому продукту. Хоча є одне але: імпортний рис уже пролежав два-три роки у коморах Китаю, Таїланду, Індії, а наш щойно зібрали. Відтак, його поживна цінність вища, та хто на це зважає: головне, щоб було «дешево і сердито».

На знімку: робітник Віталій Гришко показує паливні брикети з рисових відходів.

Фото автора.