Чергові 12 місяців у нашому спорті минули з перемінним успіхом — провали і перемоги, народження нових героїв і невдачі головних зірок. Особливо це стосується Олімпійських ігор, які відбулися цього літа в Токіо. Їх експерти вже назвали найдорожчими, найдивнішими і найскандальнішими в історії країни.
Власне, розчарувань цього року було аж забагато. Вони випливали скоріше із загального невтішного стану спортивного господарства, ніж із прорахунків тренерів і їхніх підопічних. А про критичний стан спортивної сфери сьогодні говорять не лише вболівальники, а й самі атлети.
Так, легкоатлетка Анна Рижикова (на знімку), яка спеціалізується на біговій дисципліні 400 метрів з бар’єрами, взагалі сказала, що їй соромно за свою країну. «Коли ми виїжджаємо на старти, за мною стоять тренер, масажист, моя сім’я як підтримка. А на них (суперників з інших країн. — Ред.) працює ціла команда. Виходить, що я одна у полі воїн проти цілої армії», — заявила вона у коментарі спортивній редакції Суспільного мовлення України.
Своєю чергою, стрибунка з жердиною Марина Килипко після змагань заявила, що могла б виступити краще, але спортивні функціонери так і не відреагували на її прохання взяти до Токіо її тренера. «Сьогодні вийшла на стрибки, дивлюся на трибуни — жодної душі з України. Я сама, абсолютно сама. У всіх тренери сидять, підтримка хоч якась — я одна», — розповідала вона у своєму емоційному коментарі для суспільного мовника.
Цим список претензій до українських чиновників не обмежується. Однак, вони не хочуть навіть чути про ці проблеми. У них своя думка. Наприклад, міністр молоді та спорту України Вадим Гутцайт назвав результат збірної в Японії «успіхом». Водночас він запевнив, що аналізуватиме кожен вид спорту окремо та обговорюватиме план розвитку й необхідних змін з представниками федерацій. Щоправда, як вдосконалюватимуть федерації, чиновник так і не уточнив.
Більшість експертів та функціонерів переконані: нинішній результат — найгірший за всі роки незалежності. І кількість нагород — підтвердження цього. Нині система потребує змін. Адже у багатьох видах немає гідного резерву. Є окремі зірки, але такої конкуренції, як, скажімо, в боротьбі, де на перші місця претендують кілька атлетів, немає. Чиновники із Мінмолодьспорту анонсують частковий перехід підготовки молоді на клубну систему — це те, що відбувається, коли держава не вказує людям, як їм займатися спортом. Уже й програму розвитку спорту прийнято до 2030 року. Нібито кроки якісь робляться, є перспективи спорудження стадіонів і палаців спорту. Проте часу обмаль. Наступна Олімпіада — вже за три роки. А зробити треба дуже багато.
Поки що спортсмени продовжують нарікати на відсутність програм відновлення, на проблеми з реабілітацією, на відсутність конкуренції. Є проблема з допінгом і вчасним тестуванням, через що не доїхали до Японії майже десять атлетів. Матеріально-технічна база також залишає бажати кращого. Створено 19 льодових арен — це добре, але єдиний у країні велотрек з дерев’яним покриттям, де тренується срібна призерка Олімпіади Олена Старікова, — це просто сором.
Ще одна проблема — масовий відтік перспективних кадрів. З колишніх українців, які здобули нагороди для інших країн, виходить солідна команда. Це — тренер Олександр Горбачук (Японія, фехтування, «золото»), Артем Долгопят (Ізраїль, гімнастика, «золото»), Ірина Зарецька (Азербайджан, карате, «срібло»), Анастасія Близнюк (ОКР, художня гімнастика, «срібло»), Марія Стадник (Азербайджан, боротьба, «бронза»), Гліб Бакши (ОКР, бокс, «бронза»), Олександр Бондар (ОКР, стрибки у воду, «бронза»), Ірина Кіндзерська (Азербайджан, дзюдо, «бронза»), Сергій Тарновський (Молдова, каное-одиночка, «бронза»), Дмитро Овчаров (Німеччина, настільний теніс, «бронза»).
Тож хто має вплинути на реформування спортивної галузі країни? Чи не Мінмолодьспорту та Національний олімпійський комітет, який заради цього, власне, і був створений? Сьогодні на державу припадає левова частка витрат на підготовку атлетів. Проведення спортивних заходів і витрати на їхню підготовку протягом останніх років стали державному бюджету у велику суму. У 2021-му сфера спорту отримала найкращий бюджет за останні роки — 7 мільярдів гривень. Багато з цих коштів витратили на олімпійців. Як їх розподіляли між різними видами спорту? Невже використовувалися якісь складні формули? На ці та інші питання ні НОК, ні Мінмолодьспорту чомусь вперто не хочуть відповідати. Невже є що приховувати?
Є питання і щодо інших джерел фінансування — позабюджетних коштів, які розподіляються через Національний олімпійський комітет. Це гроші спонсорів та матеріальна допомога Міжнародного олімпійського комітету. Утім, і ця інформація для громадськості закрита. Адже детальні дані про джерела надходжень, їхні розміри та розподіл НОК не поспішає оприлюднювати («Голос України» неодноразово надсилав відповідні запити. Але НОК не надав відповідь). Отже, немає змоги зрозуміти, якими саме коштами оперує відомство і наскільки об’єктивним та повним є їхній розподіл.
Хай там що, але за Олімпіаду в Токіо та позитивні емоції варто подякувати нашим спортсменам. Так, у нас лише один олімпійський чемпіон, але спортсменів, якими можна та потрібно пишатися, набагато більше. Ті, хто програв, не стримували сліз розпачу, переможці — сліз радості. Утім, як показують результати, наступний, 2022, рік є надважливим щодо реформування та розвитку спортивної галузі. Принаймні вболівальники з нетерпінням очікують на прорив у цій сфері.
Фото з відкритих джерел.
