«Найбільш емоційне вручення Залізного Пластового Хреста. Зізнаюсь, що сльози в очах таки були... У селі Росішка Рахівського району вручили відзнаку Іванові Мирону», — написав голова Закарпатського обласного осередку Пласту-НСОУ Андрій Ребрик на своїй сторінці у Фейсбуці.
Цю найвищу відзнаку вручають за хоробрість та самопожертву в боротьбі за Батьківщину і вперше в історії її надано пластунам Закарпаття. Нагородження відбулося в рамках святкування 100-ліття Пласту на Закарпатті.
Із досьє «Голосу України»: «Народився Іван Мирон (на знімку в центрі) 9 березня 1929 року в селі Росішка Рахівського району в селянській родині — тоді Закарпаття входило до складу Чехословаччини. У дитячі роки на формування його світогляду благотоворно вплинув Шевченків «Кобзар». Вчителював у селі Чорна Тиса. Отримавши повістку, служити в Червоній Армії категорично відмовився. Воля України для нього була дорожча за життя.
У селі КДБ переслідувало патріотів, інтелігентів, проводило арешти. Пішов у підпілля. Став до лав патріотів Рахівщини і включився в національно-визвольну боротьбу. Через це 22 травня 1951 року був заарештований. 11 січня 1952-го засуджений військовим трибуналом на 25 років позбавлення волі. Після суду був етапований до Львова, Харкова, потім перебував у Норильську, Красноярську до кінця 1955-го, а відтак до 1961-го — в Іркутську, в тюрмі «ОзерЛАГ», у 1961—1976 роках — у таборах Мордовії. Там і в далекім Сибіру поневірявся довгих 25 жахливих літ. Брав активну участь у табірних повстаннях. Не раз голодував. 1961 року його перевели до Москви, де пропонували волю, якщо зречеться віри, переконань і визнає себе винним. Відмовився. І знову — табори. Велику моральну підтримку отримував від спілкування з такими побратимами, як Йосип Тереля, Йосип Сліпий, Іван Маргітич, Левко Лук’яненко... 10 травня вже аж 1976 року І. Мирона доправили до Ужгородської тюрми, а 22 травня нарешті звільнили... Повернувся в рід-не село. Працював на будівництві, кочегаром. А коли
Україна здобула Незалежність і була легалізована греко-католицька конфесія, всі свої за-
ощадження віддав на розбудову церкви.
Нині, незважаючи на свій поважний вік, веде активну громадську й патріотичну діяльність...»
Так писав про І. Мирона на сторінках «Голосу України» влітку 2017 року народний депутат України другого скликання, заслужений лікар України, голова Закарпатської крайової організації політв’язнів і репресованих, почесний громадянин Ужгорода Іван Коршинський. Саме завдяки цьому авторитетному чоловікові Івану Мирону й призначено довічну президентську стипендію.
Ужгород.
Фото з доступних джерел.
