Багатотисячних акцій населення, що вимагають від українського уряду підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, у Луганську немає. І не було. Але зовсім не тому, що найсхідніший регіон України проти інтегрування нашої країни в європейське співтовариство. Причина інша. Її може зрозуміти й прийняти лише та людина, яка на собі випробує наслідки виниклої ситуації в економіці регіону. Хочеться підкреслити ще раз: луганчани не проти членства в ЄС, вони проти поспішних і не до кінця продуманих рішень. Це важливо, тому що значна частина луганських підприємств експортоорієнтовані у бік Російської Федерації. Щоб перебудувати свій бізнес, заявити про свій продукт на європейському ринку й змусити його визнати, потрібні кошти і час. А Луганщина поки що підраховує збитки: через виниклу напруженість у відносинах з Росією область втратила вже не мільйони — мільярди гривень.

Росіяни «наїлися» українських вагонів?

Найскладніша ситуація створилася на Стахановському вагонобудівному заводі. Його головний замовник — Російська залізниця (РЗ) забирає до 98 відсотків усього обсягу випущеної продукції. Втім, хоч як це сумно усвідомлювати, але про це вже можна говорити в минулому часі. Тому що, якщо торік підприємство ще відвантажило росіянам вагони в кількості 2 340 одиниць, то в 2013-му до вересня-жовтня не відправило жодного, працювало в нуль. І тільки недавно СВЗ відправив своєму головному замовникові 371 вагон. А, пам’ятається, у рекордний рік, коли стахановчани випустили стотисячну одиницю продукції, російське замовлення становило майже 7 400 вагонів.

Потім усе пішло на спад. 2012-й порадував: за рахунок освоєння нової продукції — хопрів-дозаторів, платформ для перевезення ядерних відходів — завод успішно запрацював і почав насичувати російський ринок. Але цього року потреба РФ у піввагонах відпала, замовлень не стало. Свої корективи в партнерські відносини внесла й внутрішня політика російського уряду, орієнтована на розвиток власного виробництва транспортного машинобудування. Сьогодні «Уралвагонзавод» із проектною потужністю 30 тис. вагонів на рік уже випускає 12 тис. одиниць продукції. Наприкінці минулого року в Ленінградській області почав працювати Тихвинський вагонобудівний — наймасштабніший з побудованих таких об’єктів в Європі. Росія вирішила обходитися самотужки, і тепер стахановська продукція колишнього великого попиту не має. Замовлення є, але не в тій кількості, яка необхідна підприємству, щоб збалансувати свою економіку. Нещодавно СВЗ виграв тендер на 150 вагонів, але для такого потужного підприємства — це мізер порівняно з тими 5—7 тис. одиниць продукції, які завод випускав раніше. Сьогодні на стахановському заводі йде скорочення колективу — його чисельність уже впала на 1 400 людей. Офіційного наказу про скорочення немає, але люди йдуть самі, сподіваючись на швидке повернення.

— Попри значні економічні труднощі, іти з російського ринку не варто, — вважає начальник управління промисловістю облдержадміністрації Олександр Ісаченко. — Тим паче, як мені відомо, росіяни самі не хочуть поривати зв’язки зі стахановськими вагонобудівниками. Їм подобаються їхні традиції, якість, моделі й сервіс. Вони запевняють, що і надалі купуватимуть нашу продукцію. Але... уже не в таких обсягах. Тому російський ринок втрачати не можна. Вивчаючи його потреби, потрібно переорієнтуватися на інші моделі — думпкари, зерновози, платформи тощо. Нині, наприклад, завод зорієнтовано на випуск зерновозів, які затребувані й у Росії, і в Україні, шукає інші вигідні варіанти. Але на це потрібен час.

Так уже історично склалося, що Луганщина стала базою вітчизняного виробництва залізничного транспорту. Сьогодні Стахановський вагонобудівний, Попаснянський вагоноремонтний, «Луганськтепловоз» та інші підприємства транспортного машинобудування, які переважно орієнтовані на російський ринок, значно скоротили обсяги виробництва, а деякі навіть зупинилися. Наприклад, дуже складна ситуація на Попаснянському вагоноремонтному заводі. Крім капітального і деповського ремонту, підприємство виготовляє піввагони і випускає запчастини. А от «Луганськтепловоз» із цього ряду можна виключити. Це єдине підприємство, яке працює в гарному ритмі й досить успішно тримає своє місце на російському ринку. Чи буде так і завтра — прогнозувати важко. Цей гігант вітчизняного локомотивобудування довгі роки ледь животів, поки не знайшов сильного хазяїна в особі російського «Трансмашхолдинга». Підприємство вдалося реанімувати за рахунок замовлень на тепловози і дизельпоїзди для РЗ. Російський ринок залізничного транспорту, як відомо, найбільший у світі. Без роботи «Луганськтепловоз» не стоїть зараз і не залишиться в найближчій перспективі, але... Є міна сповільненого дії, яка може спрацювати в будь-який момент, і тоді «Луганськтепловоз» може повернутися в колишню позицію аутсайдера. Міна сповільненого дії — це ПДВ, точніше, його неповернення. Власник заводу вже не раз заявляв, що не в змозі щоразу дотувати суми з ПДВ, які мають повертатися на «Луганськтепловоз». Сьогодні борг з повернення ПДВ за минулі роки становить величезну цифру. Тому не можна виключати, що росіяни вже обмірковують питання про більш потужний розвиток власного локомотибудування. І тоді — бувай, Україно!

А поки що, завдяки замовленням Російської залізниці, у планах «Луганськтепловоза» на 2014 рік передбачається зростання за всіма показниками. Подає надії й внутрішній ринок. Договір про співробітництво з «Укрзалізницею» уже підписано. Водночас економічна й політична ситуація в країні спричиняє у локомотивобудівників побоювання: як би не стати заручниками у великій політичній грі?

— Адже ми можемо позбутися участі в російській державній програмі із забезпечення РЗ нашою продукцією, — пояснює голова наглядової ради ПАТ «Луганськтепловоз» Віктор Бикадоров. — Конкретно до 2020 року ця програма передбачає купівлю майже 6 тис. наших тепловозів і електровозів. З невеликими коректуваннями, але ця програма нині виконується. Якщо Україна підпише Угоду про асоціацію з ЄС, не можна виключати, що ми втратимо російський ринок. По суті, це вирок. І жодна компенсація наші втрати не заповнить. У кожній країні Європи випускається залізнична техніка — у Польщі, Чехії, Італії та ін. Причому високого рівня. Розраховувати на те, що тут купуватимуть нашу продукцію, не варто.

Клімат на ринку мінливий

Промисловці кажуть так: хочемо ми цього чи ні, а Україна все одно буде буфером між Росією й Західною Європою. Отже, відчиняючи вікно в Європу, потрібно мати російську кватирку. Для Луганщини це дуже важливо, оскільки саме промисловість формує дві третини внутрішнього валового продукту області. У цій галузі зайнято 230 тисяч жителів, або 40 відсотків від усіх працюючих у регіоні. Але поки що підприємства регіону не можуть витримати конкуренцію на західному ринку через певні об’єктивні та суб’єктивні причини. Передусім, це низька додана вартість продукції, висока енерго- і матеріалоємність, поступова втрата традиційних конкурентних переваг, якими були дешеві енергоносії й дешева робоча сила, залежність від зовнішніх ринків і насамперед російського. Два роки тому в РФ із Луганської області вивозили 62 відсотки від усього обсягу експортованих товарів, а це 32 млрд. грн. на рік. Цього року частка експортних операцій у Росію скоротилася майже наполовину — до 33 відсотків, і становить лише 7,4 млрд. грн. Сьогодні основна частина підприємств, орієнтованих на російський ринок, зазнає великих збитків. Рубіжанський картонно-тарний комбінат, наприклад, відсилає до Росії майже 90 відсотків усієї продукції, швейна фабрика «Глорія Джинс» — 84 відсотки, інші підприємства відправляють до Росії від 30 до 80 відсотків обсягу випущеної продукції. Причому, до цієї групи входять такі великі виробництва, як Сєверодонецький «Азот», Алчевський металургійний комбінат, «Трансмаш». Лисичанський нафтопереробний завод, як відомо, має російського власника, тож тут і пояснювати нічого не треба. Що в підсумку?

Луганське підприємство «Глорія Джинс», засновником якого є російське ЗАТ «Корпорація «Глорія Джинс», уже скоротило своє виробництво на 40 відсотків і протягом останніх трьох місяців відправило своїх працівників у неоплачувану відпустку. Чотири виробничі дільниці на сьогодні закрито.

Первомайський електромеханічний завод, що спеціалізується на випуску продукції для вугільної, нафтопереробної та хімічної промисловості, ще два роки тому поставляв у Росію двигунів більше, ніж на внутрішній ринок. Торік частка експортних поставок до Росії становила 46 відсотків від обсягу продукції. Цього року за 11 місяців російському замовникові поставили лише 1400 електродвигунів, що зовсім не можна порівняти з тим обсягом продукції, яку постачали раніше. Через зменшення замовлень з боку російських партнерів завод змушений знизити обсяги виробництва на 30 відсотків. Сьогодні підприємство намагається працювати з італійцями, але ті не поспішають співробітничати. Кажуть, що в Європі теж триває спад промислового виробництва, отож виникають свої проблеми. Чи потрібні ми в цьому разі Європі?

За підсумками дев’яти місяців 2012 року, експорт луганської продукції до Росії становив 11,76 млрд. грн. Цього року за такий само період на російському експорті область заробила тільки 7,4 млрд. грн. Втрачено 4,2 млрд. грн. Падіння експорту з країнами СНД із 2011 року становить 18,8 млрд. грн., з яких левова частка припадає на Росію.

Спочатку модернізувати виробництво, а потім — в Євросоюз

Щоб їх прийняли на ринках країн ЄС, промислові підприємства регіону мають серйозно зайнятися модернізацією виробництва і освоєнням інноваційних технологій. Це розуміють усі — від перших керівників регіону до пересічного робітника. В області визнають, що багато продукції випускається низької якості, за застарілими технологіями, за неконкретною ціною й, як наслідок, збитки у галузі загалом за минулий рік становлять 7 млрд. грн. Модернізація виробництва, перехід на євростандарти необхідні. І, як вважає луганський соціолог, професор Національного університету імені Тараса Шевченка Ілля Кононов, необхідна глибока демонополізація української економіки. Не має так бути, щоб компанії захоплювали цілі галузі виробництва. Насамперед це призводить до свавілля в ціноутворенні. Держава повинна стати серйозним гравцем в економіці. Отож перш ніж іти в Європу, треба до цього добре підготуватися: модернізувати виробництва, освоїти нові технології й зорієнтуватися в конкурентній боротьбі за «місце під сонцем». А поки що через недостатню модернізованість своєї економіки Луганщина не бачить реальних перспектив на європейському ринку. І поступово витісняється з російського.

Луганськ.

Від першої особи

Сергій ГОРОХОВ, народний депутат України:

 

— До обрання мене до парламенту очолював луганський завод «Маршал». Це підприємство має польський, європейський і американський сертифікати якості, однак, реалізації своєї продукції, наприклад, у Польщі не має. Тому що там свою нікуди дівати. Акціонерами підприємства було поставлено завдання модернізувати виробництво. Щоб перейняти досвід, директор заводу недавно побував на аналогічному підприємстві у Фінляндії. Обсяг його виробництва втричі перевищує обсяги «Маршала». У нас працює 1200 людей, а у фінів — 170. Там трудяться роботи. Виникає запитання: навіть за наявності фінансового ресурсу на модернізацію, куди подіти тисячу людей? Про це ми поки що не говоримо, але це потрібно розуміти. Ми повинні пройти цей процес протягом 7—10 років і конкурувати повноцінно з європейськими виробниками. Сьогодні до 80 відсотків обсягу продукції заводу йде на експорт до Російської Федерації. Підприємство випускає свій продукт не тільки під торговельної маркою «Маршал», а й торговельною маркою російського замовника. Але наприкінці листопада Росія не підтвердила замовлення на грудень. Я запитав у робітників на зустрічі: хто за Європейський Союз? Руку підняла лише одна людина. Люди з реального сектору економіки розуміють, що їм потрібно годувати родини.

Думка експертів

На Луганщині загальний обсяг експорту в Європу становить близько 9 млрд. грн. на рік. До країн Євросоюзу переважно експортують сировину хімічної галузі, напівфабрикати і заготовки металургії. Це зайвий раз підтверджує неконкурентність готових продуктів. Після зняття мит для українських товарів потенціал зростання експорту підприємств області до країн Євросоюзу буде геть мізерний — у межах 5 відсотків.

Прогнози

У разі погіршення торгово-економічних відносин з Російською Федерацією, починаючи з 2014 року, тільки по підприємствах машинобудування область недоотримає 7 млрд. грн. продукції, або понад 8 відсотків загальнообласних обсягів реалізації. Виробництво скоротиться на 65—70 відсотків, що спричинить вивільнення близько 8,5 тис. чоловік.