В ЮНЕСКО зазначили, що орьнек — українська система символів та їх значень, яка нині використовується у вишивці, ткацтві, гончарній справі, гравіюванні, ювелірних виробах, різьбленні по дереву, розпису по склу та стінах тощо. «Рішення має важливе значення для кримськотатарського народу — корінного народу України, оскільки сприятиме захисту ідентичності кримських татар у тимчасово окупованому Криму», — прокоментувала подію перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джеппар у Твіттері.

Неабияк зраділа такому світовому визнанню й майстриня-керамістка Марина Курукчи (на знімку з чоловіком). У 2014 році, після окупації Росією українського Криму, вона змушена була покинути рідний півострів і переїхати на материкову Україну. Її роботи можна зустріти на виставках, що відбуваються в країні, а до карантину — й за кордоном. Побачити, замилуватися і не пройти повз. Таку притягальну силу вони мають. Так було й зі мною. Спочатку придбала чашечку для кави, розписану майстринею, згодом познайомилася з нею особисто.

Ментальність ще ніхто не скасовував

Марина за освітою художник живописець, проте якось вирішила спробувати себе в кераміці. Та так прикипіла до нового захоплення, що тепер це їхній родинний основний заробіток.

— Чому кераміка? Якось з самого початку було усвідомлення, що картини мають лише естетичне навантаження, а хотілося робити щось таке, чим можна користуватися на практиці. До того ж гончарство, кераміка — це, мабуть, на ментальному рівні, адже у татар були цілі артілі гончарів. Узяти хоча б ту саму черепицю для дахів осель кримських татар.

Тож побачивши гончарний круг, Марина почала просити батька зробити їй такий самий. Батько, льотчик за професією, захоплення доньки підтримав. Згодом з’явився і професійний круг. З ними та пічкою для випалювання родина й перебралася з окупованого Криму до Березані, що на Київщині.

Спочатку були курси. Після того купила шматочок глини, розповідає майстриня. До речі, щоб з глиною працювати, потрібен серйозний етап підготовки. Вона повинна відстоятися, потім її треба вимісити й відбити. Нині майстриня купує вже готову сировину. Але це лише маленька частинка роботи. Далі, після формування виробу, починається етап оздоблення. Тут уже треба знати систему символів. Свого часу розібратися в цьому їй допоміг художник-етнограф — керівник проекту «Кримський стиль» Мамут Чурлу.

Творчість, яка потребує внутрішньої рівноваги і медитації

Загалом кримськотатарський орнамент — це як би побажання на майбутнє, каже Марина. Є чоловічі й жіночі знаки. Чоловічі — це дерево кипарис, яке символізує силу, здоров’я, стабільність, стійкість. А жіночі лінії вони м’які, гнучкі, тому й зігнута гілка. Це знаки води, динаміки, розвитку. До речі, і в чоловічому, і в жіночому орнаментах відгалуження від дерева є символом продовження роду.

— Це система символів, яку можна читати, я також можу розписати виріб окремій людині на кожний етап її життя, і такі замовлення трапляються досить часто. Утім, у нашого орнаменту немає поняття часу. Всі ці побажання — на весь цикл життя, — ділиться майстриня.

Марина також стверджує, що в цій унікальній музиці орнаментального мистецтва — неймовірна енергетика, магічна сила й унікальне обличчя Криму. Тому перш ніж сідати за роботу, важливо набути внутрішньої рівноваги. Це своєрідна медитація — без настрою навряд чи щось вийде.

— Це щось близьке до медитації, і якщо ти негативно заряджений, працювати на кругу не можна. Буде злітати, виріб вийде кривим тощо. Так само і з розписом. Загалом, перш ніж виріб потрапить до покупця, художниця має виконати 18—20 операцій. Спочатку робота з глиною. Потім виготовлення виробу. Далі просушка, шліфування. Потім іде нанесення контурів майбутнього малюнка. Опісля — перше випалювання, розпис, ще випалювання. А вже третє випалювання робиться після того, як виріб занурили в молоко, і аби яке тут не підходить, тільки натуральне, від корівки.

І тепло їй повертається

Марина зізнається, що дуже любить теплі кольори, зігріваючі, як Крим, який неможливо ні забути, ні викреслити. У свої вироби вкладає свої емоції, свої почуття, своє розуміння естетики. У відповідь отримує вдячність від людей. «Це як пауербанк: і його треба заряджати, і він заряджає. Дуже часто людина взяла одну чашечку і підбирає ще, а я вже наперед, інтуїтивно знаю, що вона обере. Мені приємно, що люди користуються моїми виробами, часто в соцмережі залишають приємні відгуки», — каже співрозмовниця.

Загалом кераміка вже стала сімейним бізнесом. Так, чоловік Марини займається сировиною, старший син допоміг розробити сайт, а молодший намагається наслідувати маму. Майстриня цим неабияк пишається, бо хоче, щоб таке давнє кримськотатарське ремесло не зникло. Каже, якщо діти й оберуть іншу професію, то свої навички вони зможуть передати наступному поколінню, і орьнек житиме. До того ж він тепер під захистом ЮНЕСКО!

Фото автора.