На цьому унікальному фотознімку ви бачите Харківський палац піонерів і жовтенят, сфотографований 30 грудня 1935 року, у день, коли в ньому відбулася «перша в СРСР» новорічна ялинка. До 1917-го це була будівля Дворянського зібрання Харкова. До 1934 року приміщення займав уряд УРСР. Будівлю було підірвано в 1941-му.
Фото надано КП «Харківський палац дитячої та юнацької творчості».
Часто пишуть, що найперша в СРСР новорічна ялинка засяяла вогнями не де-небудь, а в нашому Харкові, й саме столиця Слобожанської України в грудні 1935 року стала батьківщиною нової святкової традиції — зустрічі Нового року з «лісовою красунею».
Але ніде не пояснюють, що значить «перша»? Адже в ті роки все робилося «по команді», та й, зрештою, того грудня Новий рік з ялинкою зустрічали скрізь, у всіх містах. Чому «перша» відбулася не в Москві чи Києві, а в «провінційному» Харкові?.. «Історія з ялинкою» все ще цілком загадкова, досі до кінця не з’ясована, й уже хоча б тому заслуговує на те, аби її розповісти. Отже, як усе відбувалося насправді?
За три дні до свята
Наприкінці 1920-х більшовики заборонили Різдво, а разом із ним — і різдвяно-новорічну ялинку, як непотрібний «релігійний мотлох». Піонери 1930-х слухняно скандували: «Только тот, кто друг попов, елку праздновать готов!».
Але в атеїстичній в’язниці новорічна красуня сиділа недовго. У 1935-му її «виправдали». Причому, якось поспіхом, лише за три дні до Нового року. У «головній газеті» більшовиків — московській «Правде», в № 357 від 28 грудня на третій сторінці з’явилася невеличка публікація «Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку!», яку підписав другий секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев.
Він писав: «У дореволюційні часи буржуазія та чиновники влаштовували на Новий рік своїм дітям ялинку. Діти робітників із заздрістю через вікно дивилися на те, як виблискує різнокольоровими вогнями ялинка, а навколо неї веселяться діти багатіїв. Чому в нас школи, дитячі будинки, ясла, дитячі клуби, будинки піонерів позбавляють цього прекрасного задоволення дітлахів трудящих Радянської країни? Не інакше як ліві «загинщики» ославили цю дитячу розвагу як буржуазну затію. Треба цьому неправильному засудженню ялинки покласти край!».
Далі пропонував первинним осередкам комсомольських організацій у школах, дитбудинках, кінотеатрах, робітничих клубах, будинках піонерів і жовтенят влаштувати новорічні ялинки. «Не має бути навіть жодного колгоспу, де б правління разом із комсомольцями не влаштувало б напередодні Нового року ялинку для своїх дітлахів!». Долучитися до справи мали місцеві органи влади.
І — диво-дивне! Перші ялинкові базари в містах з’явилися вже в день... виходу замітки. «Правда» в номері від 29 грудня писала: «На деяких ринках є ялинки»; «Між шерегами зелених деревець, поставлених просто у сніг, снують покупці — робітники, службовці, інженери».
А в номері за 30 грудня газета свідчить: «Майже на всіх ринках Москви вчора відбувалася жвава торгівля ялинками. Сьогодні Мосзелентрест завезе ще 500 ялин»; «На площах Києва вчора зранку тривала жвава торгівля ялинками», «сьогодні завезуть ще понад тисячу новорічних дерев», окрім того, у столиці України «кондитерська фабрика імені Карла Маркса готує солодкий новорічний асортимент».
Дуже не вистачає новорічних іграшок. «Правда» в номері за 30 грудня повідомляє: «В базі Центросоюзу день і ніч пакують іграшки. Вантажівки розвозять по школах штабні «конструктори», тисячі ляльок, гори м’ячів».
«Известия» за 30 грудня: «Учора в магазині «Дитячий світ» було продано велику кількість легких іграшок — целулоїдних рибок, жабок, лебедів, придатних для того, щоб прикрасити новорічну ялинку. Значно гірше справи з ялинковими свічками — їх ніхто не виробляє».
Кумедний випадок
Влада боялася, що забута традиція відродиться не одразу, й підстрахувалася. В армії віддали наказ офіцерам — усім купити по ялинці! Отож, «Правда» в номері за 29 грудня наївно зазначає: більшість покупців — командири Червоної армії.
А газетам дали вказівку — пропагувати ялинку! Місця на сторінках видань мало — тоді друкували дуже багато «офіціозу» (звітів про партійні заходи), тож у редакціях друкують «ялинкові» фото, які дружно вийшли в номерах усіх видань за 30 грудня.
Київська газета «Комуніст» (з 1943-го — «Радянська Україна», з 1991-го — «Демократична Україна») розміщує фото й текстівку під ним: «Клавдія Пономаренко, дружина стахановця київської ТЕЦ, купила своїй дочці ялинку.
Учора трест зеленого будівництва продав 300 ялин». У цьому самому номері газети — передрук замітки Постишева з «Правды» й текст постанови ЦК ВЛКСМ про організацію новорічних свят для дітей.
Всесоюзна газета «Труд» публікує фото дружини службовця Шарова з Автоекспорту, яка «купила своїм дітям ялинку на Тишинському ринку». Текстівка «Правды» інформує: «Магазин «Дитячий світ» Міськмосторгу виставив прикрашену ялинку, яка користується в юних покупців величезним успіхом. На знімку: Люба Масленникова (піонерка 35-ї школи) й Толя Новодержма вибирають новорічні прикраси». Смішно, але на фото піонери «вибирають» прикраси чомусь... просто з ялинки, виставленої у вітрині магазину.
Без ексцесів не обійшлося. Як писала парламентська газета «Известия», у Москві, на Арбатському ринку, продавців ялинок із Мосзеленбуду... арештували «блюстителі порядку» й доправили «порушників» у п’ятий відділок міліції. Довелося б зеленбудівцям 15 діб мести вулиці й тротуари, якби не грізний дзвінок із райкому партії... Навіть у деякі райони Москви, нарікали «Известия», ялинки так і не завезли, очевидно, сприйнявши несподівану ініціативу за передчасний першоквітневий жарт.
Кумедний випадок стався в Харкові. Про нього згадує популярний тоді харківський письменник Юрій Смолич у книжці «Мої сучасники». Коли «Постишев дозволив заборонені різдвяні ялинки», пише він, у Харкові на Благбаз (Благовіщенський базар. — Ред.) «завезли цілий ліс ялинок». Письменник Аркадій Генкін, який «п’яний був завжди», забрів «на привіз, захаращений деревцями та й... заблукав».
Ялинковий базар став для Генкіна такою несподіванкою, що він, геть п’яний, «вирішив — потрапив до справжнього бору», не знає, як вийти, й сильно перелякався. Почав гукати:
— Пробі! Рятуйте!
Міліціонери відшукали його серед ялинок і... оштрафували «за хуліганство».
Але побоювання влади були марними. «Попит на ялинки дуже великий», — зазначали «Известия». Люди не забули заборонену різдвяну красуню, а тому її повернення стало по-справжньому тріумфальним!
«Усе вирішили у Кремлі»
Усі пишуть: повернути ялинку придумав Постишев. Це нібито підтверджують і мемуари Микити Хрущова.
У 1930-ті роки, коли він працював першим секретарем Московського міськкому ВКП(б), якось увечері йому зателефонував Сталін і покликав на «зустріч з українцями», які прибули в «Першопрестольну». Це були перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, Павло Постишев і Голова Раднаркому УРСР Панас Любченко. Як згадує Хрущов, саме Постишев озвучив «пропозицію українців» — повернути дітям ялинку.
Але цю версію категорично заперечує петербурзька історикиня Олена Душечкіна, авторка дуже цікавого наукового дослідження «Російська ялинка. Історія, міфологія, література» (СПб, 2002). У чому тут річ?
У 1939 році Постишева розстріляли. У 1956-му, як і багатьох інших жертв сталінського терору, реабілітували, й невідомо чому, але в РРФСР розпочалася кампанія з його глорифікації. Вийшло кілька хвалебних біографій, а пізніше, у 1999 році, — навіть художній роман якогось Валерія Ісаєва «Соратник Сталіна». Автори всіх біографій обов’язково розповідали «історію з ялинкою», твердячи, що повернути її придумав персонально Постишев. Це ж у своїх спогадах зазначав і його син Леонід.
Душечкіна проаналізувала всі «ялинкові глави» біографій і сама дуже здивувалася, коли з’ясувала: всі «достовірні свідчення» про те, як Постишев «повернув ялинку», — суцільна вигадка! Всі ці «свідчення», навіть російського партактивіста Г. Марягіна й української профспілкової діячки Т. Брауде, які знали Постишева особисто, просто з більшою чи меншою мірою художнього домислу переповідали... фабулу «ялинкової» замітки Постишева в «Правде». Жодних документальних свідчень автори не наводили. Жодних!
Так, Марягін пише, що Постишев порушив питання про ялинку «на одному із засідань» і наводить промову секретаря, але чомусь слово в слово цитує його... замітку в «Правде». Жодного протоколу засідання, де б Постишев говорив про ялинку, не знайдено.
А Брауде пригадує, як Павло Петрович якось сказав їй, що в нього було «дуже важке дитинство». Подальший виклад авторці підказала фраза із замітки Постишева, і Брауде сміливо описує, як маленький Павло підглядає у вікно, де бачить, як навколо ялинки веселяться діти багатіїв, і мріє: «Хоч раз би й мені свято таке!». Це чистої води художній домисел. А Леонід Постишев, якому в 1935-му було 15 років, узагалі всі «спогади» від початку й до кінця просто вигадав, не соромлячись свого аж надто сміливого польоту фантазії.
Як пише Душечкіна, всі ці творчі вигадки кочували з одних «спогадів» до інших (С. Вележаєва, Ю. Дмитрієва, А. Мільчакова, П. Романова), з однієї новорічної статті в іншу, потрапили в роман дурноверхого сталініста В. Ісаєва й так, зрештою, створили легенду про те, як «великий друг дітей» Павло Постишев героїчно повернув дітлахам новорічну ялинку.
Учена доводить: насправді повернення Нового року, ялинки, Діда Мороза й шампанського відбулося в рамках так званої «політики популістського традиціоналізму». Мовляв, більшовики всі 1920-ті роки запроваджували нові «комуністичні» традиції (часто — відверті дурниці), й оскільки ті не приживалися, у Кремлі вирішили повернути старі, але — у скоригованому, вже «радянському» вигляді.
Душечкіна стверджує: оскільки тоді всі рішення ухвалювали виключно на Політбюро за участю Сталіна, виходить, що повернути ялинку дітям придумали у Кремлі. Й заледве чи не сам «вождь».
З колегою з Північної Пальміри погоджуються московські вчені. Скажімо, історик Сергій Журавльов пов’язує «повернення ялинки» з виступом Сталіна 17 листопада 1935 року на I Всесоюзній нараді стахановців, де «вождь» сказав свою відому фразу:
— Жити стало краще, жити стало веселіше!
Ці слова, мовляв, стали «новим курсом» — на відмову від аскетизму й переходу до «нормального життя, до традиційних цінностей, до вміння радіти життю», вважає історик. Одне слово, висновок російських учених однозначний: Постишев до ялинки непричетний, «все вирішили у Кремлі».
Махінації в споживкооперації
З аналізом Душечкіної важко не погодитися. Додамо до нього такі факти.
Усупереч «ялинковим» біографіям Постишева, на новорічні свята ходили не тільки дітлахи «буржуїнів», а й діти з бідних сімей. У Києві благодійні ялинки спочатку проводили «у залах Київської міської думи». Київська газета «Киевлянин» 30 грудня 1898 року розміщує оголошення: у думі відбудеться ялинка «для дітей робітничого класу шкільного віку», а тому «лиц, сочувствующих сему делу, покорнейше просить оказать посильное содействие, пожертвовать денег, елочных украшений, детских книжек и прочее».
Пізніше ялинки для дітей з багатих і бідних родин не розділяли. Але діти бідняків «мали право на безплатний подарунок» і знижки на квитки. У «Киевлянине» за 1 січня 1910 року знаходимо запрошення на «Дитячий вечір» у Купецькому зібранні: «Плата за вхід: дорослим — 1 рубль і 10 копійок, дітям із правом отримання коробки цукерок — 50 копійок». А в оголошенні київського «Театру М’яковського» в цьому самому номері газети читаємо: «Ялинка з безплатними подарунками для дітей. Діти з правом отримання подарунка платять лише 25 копійок».
Благодійні «ялинки» практикували не тільки в Києві. Отож, у численних переказах про те, як маленький Павлик Постишев підглядав у вікно за дітьми «буржуїнів», які весело кружляли навколо ялинки, й тільки мріяти міг про таке саме свято, — фантазії та відверта пропаганда.
Загалом «українська біографія» Постишева свідчить не на його користь. У 1920-ті роки він був змушений залишити «першу столицю», бо харківські журналісти викрили фінансові махінації Павла Петровича, які він прокручував у споживкооперації...
У своє друге пришестя в Харків організував цькування наркома освіти Миколи Скрипника та письменника Миколи Хвильового, яких звинуватили в «буржуазному націоналізмі». Їхні самогубства — і на його совісті.
Постишев — активний учасник організації Голодомору. Власне, його Сталін і «делегував» у Харків, бо вважав першого секретаря ЦК КП(б)У Косіора «слабаком», який чомусь «саботує» справу. Постишев де-факто очолює УРСР і під його керівництвом розпочинається новий етап нищівних хлібозаготівель. Кремль високо оцінить «подвиги» Постишева, Косіора й Любченка. Усіх трьох нагородять орденами Леніна «за видатні успіхи у сфері сільського господарства».
Єдине, що дійсно відзначало Постишева, — це бездумне, сліпе й жорстоке виконання всіх наказів, що йшли «згори». Та й загалом, як видно з його біографії, він був чоловіком безпринципним, геть неосвіченим і трохи тупуватим. Постишев просто не міг придумати ялинку!
А от щодо тези — «ялинку придумали у Кремлі».. Коли б це було дійсно так, то чому ініціативу не озвучив, скажімо, відомий на той час політичний діяч, перший секретар ЦК ВЛКСМ Олександр Косарєв? Адже «робота з молоддю» — сфера відповідальності комсомолу.
Чи, якщо йдеться про дитяче свято, чому справу не доручили якійсь із жінок — старих більшовичок?.. Це могла б зробити, приміром, 66-річна Надія Крупська, яка, до речі, довго очолювала комітет Головполітпросвіти, який опікувався «позашкільним вихованням» дітей, отже, й роботою палаців піонерів.
Одне слово, висновки російських учених жодним чином не пояснюють, чому замітку в «Правде» підписав представник України, а «найперша» ялинка відбулася в українському Харкові.
Харків.
