З’являються нові наукові дисципліни, нові наукові відкриття, які суттєво змінюють наші уявлення про минувшину. Пізнання минулого особливо прискорилось завдяки молодій науці під назвою АРХЕОГЕНЕТИКА, яка з’явилася лише років 30 тому. Це наука, що вивчає генетичні зв’язки сучасних людей і їхніх далеких предків. Інформаційною основою археогенетики є результати досліджень хромосом і мітохондрій — цих особливих біологічних утворень живого організму, гени яких відповідають за передачу спадкової інформації наступним поколінням.
Як це працює в археогенетиці? Кожна людина носить у своїх клітинах біологічний паспорт, отриманий від батьків у вигляді 22 пар аутосомних хромосом і однієї пари статевих хромосом. Біологи називають цей паспорт гаплоїдним генотипом, або скорочено — гаплотипом (від грецького слова «гаплос», що означає одинарний, непарний). Статеву пару гаплотипу утворюють два різновиди хромосом: X і Y. Кожній дівчинці мати й батько передали при зачатті по одній статевій хромосомі X, і в її організмі утворилася комбінація XX, а кожному хлопчику мати передає хромосому X, а батько — хромосому Y, і в його організмі утворилася комбінація XY. Якщо не брати до уваги дуже рідкісні генетичні відхилення, то всі жінки мають тільки хромосому X, а всі чоловіки — і хромосому X, і хромосому Y одночасно. Залежно від того, яку саме статеву хромосому чоловік передасть при зачатті, —X чи Y, народиться дівчинка чи хлопчик. Гени згаданих 22 пар аутосомних хромосом, які відповідають за колір очей, шкіри, волосся, характер і вдачу дитини, а також якась частина генів статевих хромосом X і Y перемішуються між собою при зачатті — щось передається від батька, щось від матері. Але певна частина Y-хромосоми передається цілим блоком, в незмінному вигляді від батька до сина, від сина до внука, від внука до правнука і т. д. протягом приблизно 500 поколінь, допоки в одному з поколінь, в одного з нащадків чоловічої статі, не станеться природна мутація, такий собі збій спадкової інформації, внаслідок чого паралельно з першою утворюється друга генетична лінія передачі спадкової інформації. Після появи ще однієї мутації в одній із двох генетичних ліній процес передачі спадкової інформації піде вже за трьома генетичними лініями, після появи третьої мутації — за чотирма лініями і т. д. Отже, за дуже тривалий час, що відділяє нас від нашого далекого предка, утворюється ціле дерево спадкових генетичних ліній, які біологи об’єднують у так звану
ГАПЛОГРУПУ. Гаплогрупа — це генетична ознака певної частини людства, певної людської популяції, початок якій поклав найближчий у часі, спільний для цієї популяції предок. За час існування людства утворилося приблизно 20 величезних Y-хромосомних гаплогруп, започаткованих сотні тисяч років тому, які на сьогодні розгалузилися на тисячі дочірніх гаплогруп.
Спадковість по жіночій лінії за Х-хромосомами відстежити не вдасться, адже Х-хромосому можна отримати як від матері, так і від батька. Цю спадковість відстежують за іншими біологічними утвореннями, так званими мітохондріями (скорочено мтДНК), які передаються і хлопчикам, і дівчаткам, але тільки від матері. Сукупність гаплотипів, що мають спільного предка по жіночій лінії, аналогічно об’єднують у мтДНК гаплогрупу.
У кількох наукових статтях генетиків було встановлено, що Y-хромосомну гаплогрупу R1a1a (так звану східноєвропейську або арійську) носить у собі більшість сучасних українців чоловічої статі, тобто для українців ця гаплогрупа є домінантною. Але не тільки для українців.
Міжнародна група авторитетних учених-генетиків дослідила Y-хромосоми понад двох тисяч корінних представників різних народів Європи і встановила, що, крім українців, ця гаплогрупа є домінантною для поляків, чехів, словаків і угорців. Решта обстежених представників народів мала значно менші відсотки цієї гаплогрупи. Чому в цю компанію слов’янських народів потрапили угорці, пояснюють результати археогенетики, але про це трохи згодом, а зараз відзначимо, що для отримання достовірних результатів досліджень дуже ретельно відбиралися корінні представники народів, тобто ті, чиї предки (батько, дід, прадід) і самі представники жили на одній і тій самій території своїх держав.
Дослідження генетиків показали, що серед названої п’ятірки народів українці виділяються тим, що мають у кілька разів більше генетичних зв’язків з іншими слов’янськими народами, ніж будь-який інший народ із цієї п’ятірки.
Крім того, на схемі генетичних зв’язків усіх гаплотипів, виявлених у представників цієї п’ятірки, центральне місце посідає гаплотип, найбільш поширений в українців. Від нього походять інші гаплотипи, утворені пізнішими мутаціями. Ці два факти свідчать про те, що предок, який започаткував гаплогрупу R1a1a, чия мутація дала їй початок, проживав на території, де нині живуть обстежені в цьому дослідженні корінні українці, тобто на території сучасної України.
Питання: а коли він жив, той генний Прабатько? Час його проживання автори статті вирахували, встановивши кількість мутацій, що сталися від часу його народження, і швидкість їх появи, яка оцінюється середньою кількістю поколінь, що припадають на одну мутацію. Сумарну кількість мутацій, що сталися від часу народження Прабатька, генетики визначили за кількістю розгалужень спадкових ліній на генеалогічному дереві гаплогрупи, а середню швидкість появи мутацій — шляхом досліджень Y-хромосом останків людей, вік яких точно встановлено ізотопними методами. Річ у тім, що хромосоми і мітохондрії зберігаються у кістках, зубах, волоссі давно померлих людей, а отже, є можливість визначити швидкість появи нових мутацій шляхом порівняльного аналізу гаплотипів давно померлих і їхніх сьогоднішніх нащадків.
Перемноживши сумарну кількість мутацій, що сталися після народження Прабатька, на визначену швидкість їх появи та на середню тривалість життя одного покоління (27 років — до народження дітей), вчені отримали результат, близький до 10 тисяч років.
Це дуже важливий результат, який показує, що предки українців нізвідки не приходили на цю землю, були вони, як висловився професор Костянтин Тищенко, «весь час тутешніми людьми», проживаючи безперервно на одній і тій самій території, примножуючи нащадків того далекого Прабатька. Мінялися тільки їхні найменування: від умовної назви трипільці до сучасної — українці.
Археогенетика допомогла також розв’язати одне із задавнених дискусійних питань, що стосувалося походження слов’ян. До недавнього часу серед учених панували дві основні гіпотези щодо місця розташування слов’янської Прабатьківщини. За першою гіпотезою воно знаходилося між Віслою і Одером, на території сучасної Польщі. За другою — на Середньому Дніпрі, на теренах сучасної України. Група мікробіологів дослідила взаємну генетичну спорідненість кожної пари слов’янських народів і встановила, що українці мають втричі більше генетично близьких зв’язків з іншими слов’янськими народами, ніж поляки. Тим самим вони підтвердили правильність другої гіпотези:
Прабатьківщина слов’ян була розташована в басейні Середнього Дніпра.
За даними археології, в кінці І тисячоліття до н. е. почалося їх масове розселення на південь, захід і південний захід. Частина слов’ян переселилася із Наддніпрянщини на землі басейну середнього Дунаю, куди через тисячу років, у ІХ ст., прийшли угорці, завоювали їх і заснували на цих землях Угорську державу. Ще через тисячу років, у ХІХ ст., угорська влада запровадила жорсткі заходи із впровадження в країні єдиної державної угорської мови. І це дало свої результати.
По-перше, в центрі Європи, в оточенні індоєвропейських мов, утворився мовний острів, який належить до іншої мовної сім’ї — уральської. Але домінантною гаплогрупою угорців, як бачимо, залишилася та сама, яку мали придунайські слов’яни ще до приходу угорців. Цей приклад демонструє надзвичайну довговічність генних свідків минувшини, їх об’єктивність та непідвладність будь-яким адміністративним заходам і фальсифікаціям, що робить їх особливо цінними в історичних дослідженнях.
По-друге, наслідком впровадження єдиної державної мови стало те, що переважна більшість населення Угорщини сьогодні вважає себе етнічними угорцями, хоча Y-гаплогрупа N1b, з якою прийшли на Дунай у ІХ ст. їхні вторинні предки-угорці, не є домінантною для сучасних угорців. Досвід угорців підказує сьогоднішній українській владі, як діяти в питаннях мовної державної політики, і водночас викриває подвійні стандарти нинішньої угорської влади, яка вдається навіть до міжнародного тиску на Україну у відповідь на законне введення в школах Закарпаття навчання державною мовою України. За логікою угорців, їм можна, а іншим зась.
Ще одна група генетиків, досліджуючи Y-хромосоми сучасних народів Європи, відкрила дивну закономірність у поширеності Y-гаплогруп R1a і R1b. На заході Європи домінує гаплогрупа R1b, але що далі на схід, то рідше вона трапляється. А гаплогрупа R1a — навпаки, сконцентрована на сході Європи, а в напрямі на захід її частота поступово зменшується. Оскільки обидві ці сестринські гаплогрупи походять від старшої гаплогрупи R1, стало ясно, що територіальна відокремленість R1a від R1b є наслідком тривалого проживання їхніх носіїв в умовах ізоляції одне від одного протягом кількох тисячоліть. Причиною ізоляції стало чергове зледеніння нашої планети, яке розпочалося приблизно 110 тисяч років тому, досягло свого максимуму майже 20 тисяч років і закінчилося майже 11 тисяч років тому. Під час зледеніння первісні люди змушені були покинути населені раніше європейські простори, які покрилися товстелезними панцирами льоду, і скупчитися в окремих природних притулках, де збереглися більш-менш придатні умови для їхнього існування. Автори статті виділяють у Європі два основні кліматичні притулки: Іберійський на Піренейському півострові і Український, розташований північніше від великого прісного озера, умовно названого Понтійським. Сьогодні на його місці — найглибша впадина на дні Чорного моря. Отже, в Іберійському притулку сформувалася гаплогрупа R1b, а в Українському — R1a, від якої згодом утворилася домінантна гаплогрупа українців R1a1a.
Коли ж настало на планеті потепління, а рівень світового океану піднявся майже на 30 м, вода із Середземного моря прорвала Боспорський перешийок, переповнила Понтійське озеро і розлилася далеко довкола нього, утворивши Чорне й Азовське моря. Це явище планетарного масштабу, яке сталося приблизно 7560 років тому, мало величезні наслідки для людства. Почався новий відлік часу – від Вселенського потопу, який спричинив великі переселення народів, в тому числі й вихідців із Українського кліматичного притулку, носіїв Y-хромосомної гаплогрупи R1a1a. Природні умови змусили їх розділитися, обравши два різні способи життя. Одні, втікаючи із затоплених територій, переселилися в лісостепову зону Середнього Придністров’я, поклавши початок новій осідлій цивілізації, яку пізніше назвуть Кукутені-Трипілля. Другі, що стали вести відгінно-кочовий спосіб життя, започаткували цивілізацію під умовною назвою «степовики» (в інших джерелах — «наїзники», «вершники»). Освоюючи дедалі нові трав’яні простори, придатні для випасу худоби, степовики поширили протягом кількох тисячоліть свою гаплогрупу R1a1a на величезні простори Євразії і Близького Сходу. Вона й сьогодні домінує серед народів Центральної Азії, Індії, Афганістану, Ірану, Сирії та інших країн. Спосіб життя степовиків виявився життєздатнішим за трипільський. В кінці ІІІ тисячоліття до н. е. степовики, повернувшись на свою Прабатьківщину, підкорили трипільців і пішли далі вглиб Європи, чим посприяли формуванню і поширенню індоєвропейських мов. Адже недарма американський археолог Девід Ентоні, описуючи ті давні події, дав таку промовисту назву своїй книзі: «Кінь, колесо і мова. Як вершники бронзової доби з євроазійських степів формували сучасний світ».
Українців же формували й трипільці, й степовики — обидва носії гаплогрупи R1a1a, які разом утворили міцний союз меча й орала. Від трипільців українці перейняли мирну вдачу творців-хліборобів, а від степовиків — характер незламних воїнів-захисників своєї землі, завдяки якому їхні нащадки тисячоліттями на ній живуть, щоразу перемелюючи навали чужоземних орд. Характер степовиків яскраво проявився в їхніх нащадках: скіфах, сарматах, гунах, русах, козаках, а в наші дні — в мужніх захисниках Донецького аеропорту, яких назвали кіборгами.
Оскільки в минулому, що тягнеться аж до генного Прабатька, предки українців мали різні назви, що послідовно змінювали одна одну, виникає питання: з якого часу і з якої назви предків існують українці? Об’єктивним критерієм для вирішення цього непростого питання може служити критерій збігу показань генетичних, мовних, антропологічних і археологічних свідків минулого українців. Саме той час, коли показання цих свідків сходяться між собою, можна вважати початком існування українців. Цей час визначився свідком з найкоротшою довговічністю, а саме: мовним.
Розрахунки, проведені на основі так званих списків Сводеша, показали, що первинна протоукраїнська мова зародилася приблизно 45 століть тому, коли мова трипільців розгалузилася на дві гілки: протоукраїнську і протолитовську.
Решта троє свідків (генетичні, антропологічні та археологічні) виявились більш довговічними. Саме тому українська мова визначила історичний вік українців у 45 століть, хоча ланцюг давніших, дотрипільських предків, які безперервно жили на території сучасної України, як було показано вище, тягнеться ще глибше, аж до часів генного Прабатька. Отже, ідентичність українців, зародившись у Трипільській археологічній культурі, чітко простежується, починаючи з часів підкорення трипільців степовиками, і продовжується в аріях, кіммерійцях, скіфах, сарматах, гунах, антах, русах, аж до сучасних українців — у всіх тих, які були «весь час тутешніми людьми» на теренах сучасної України під різними назвами в різні часи.
Показання генетичних свідків минувшини відкидають безпідставні твердження наших істориків про те, що нібито українці існують всього лише 10—15 століть. Наприклад, міфи про арійське походження німців, про тотожність гунів і монгольського племені хуннів, про походження угорців від гунів тощо.
Детальне висвітлення і обґрунтування викладеного тут матеріалу та інших важливих відкриттів з історії українців містить книга «Хто ми є, українці?», яка вийшла у видавництві «Ярославів Вал» 2020 року.
Георгій Чорний, автор книги.
