Нещодавній випадок з великим європейським банком, що за рішенням Верховного Суду України втратив право на нерухомість, надану йому в заставу кредиту в кілька мільйонів доларів, та надію на повернення коштів, не на жарт занепокоїв фінансові кола. Кажуть, що це стало можливо завдяки таємно проведеному банкрутству позичальника та прогалинам у законодавстві. Але ж законом передбачено обов’язкову публікацію про це в офіційному виданні. А нагальні законодавчі питання вирішуються на пленумах Вищого господарського суду України. Один з останніх саме й був присвячений спорам, пов’язаним із кредитними правовідносинами. З питаннями про цей пленум та про дотримання офіційних публікацій, встановлених законодавством, ми звернулися до члена редколегії офіційного друкованого видання ВГСУ «Вісник господарського судочинства», доктора юридичних наук, завідувача кафедри права Харківського національного університету імені Каразіна професора Миколи РУДЕНКА (на знімку).

— Шановний Миколо Васильовичу, згідно з частиною 3 статті 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд має офіційне друковане видання, в якому публікуються матеріали судової практики Вищого спеціалізованого суду та інших судів відповідної судової юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів відповідної судової юрисдикції та інші матеріали. Ви є членом його редколегії. Чи публікуються у «Віснику господарського судочинства» матеріали пленумів Вищого господарського суду України?

— Так, публікуються.

— А чи публікуються у «Віснику господарського судочинства» проекти постанов пленумів Вищого господарського суду України, зокрема, проект постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про практику вирішення спорів, пов’язаних із кредитними правовідносинами»?

— Ні, не публікуються.

— Чим, на вашу думку, була спричинена така велика (кілька десятків сторінок) кількість роз’яснень щодо вирішення спорів, пов’язаних із кредитними правовідносинами в господарській сфері?

— Потребою усунення суперечностей у застосуванні однакових норм законодавства (з боку судів. — Ред.).

— З яких причин, на ваш погляд, цей проект постанови Пленуму ВГСУ міг потрапити на офіційний сайт «Українського банківського союзу»?

— Сама тема пленуму, можливо, була пролобійована великими банками, але стосовно проекту, який ніде не публікується, не можу пояснити.

— Чи впливає винесення постанов Пленуму ВГСУ на практику господарських судів?

— Звичайно, впливає, найпрямішим чином. Вони зобов’язані виконувати всі вказівки.

— Чи існує вірогідність того, що місцеві госпсуди можуть нехтувати цією постановою Пленуму ВГСУ, як нехтується, наприклад, вимога Закону України «Про банкрутство» про обов’язкову публікацію оголошень у друкованому офіційному органі держави?

— Авжеж. Або з причини чийогось лобіювання, або із зацікавленості окремих суддів...

— Правосуддя в Україні, згідно зі статтею 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюється виключно судами. Тож якщо, на вашу думку, судді можуть порушувати норми закону, це дуже сумно.

— Чи можуть порушувати судді присягу? На жаль, можуть, і ми з вами знаємо чимало таких випадків, за які встановлена навіть кримінальна відповідальність.

— ВГСУ в своєму інформаційному листі «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг» №01-06/1481/11 від 26 жовтня 2011 року зазначив, що потрібно здійснювати як офіційне оприлюднення судових актів, зокрема про порушення справи про банкрутство, так і публікацію цієї інформації в офіційному друкованому виданні.

На жаль, у листах наших читачів повідомляється, що триває практика публікацій повідомлень про порушення справ про банкрутства й ліквідації підприємств у дрібних рекламних таблоїдах і т. п. Це прямо порушує чинне законодавство та права громадян щодо вимог виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також вимог із відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю.

Існують чутки про можливість зупинення проваджень у таких справах. На ваш погляд, чи ВГСУ не виключає можливості зупинення проваджень у місцевих госпсудах у справах, де публікації цього року здійснювалися не в офіційному друкованому виданні згідно з частиною 13 статті 11 Закону України «Про банкрутство...»?

— Ні, це малоймовірно.

— Які, на вашу думку, можливі інші заходи впливу з боку ВГСУ, що сприятимуть суворішому виконанню місцевими госпсудами постанов пленумів, листів ВГСУ та вимог чинного законодавства?

— На жаль, нині суддя, котрий порушив вимоги чинного законодавства, залишиться безкарним. Я не вбачаю хоч якихось можливих заходів впливу на такі суди з боку ВГСУ, які б сприяли суворішому дотриманню судами вимог чинного законодавства.

— Віктор Татьков, голова ВГСУ, сказав на Пленумі Вищого господарського суду України минулого року: «Постанови пленуму приймаються для того, щоб усі працювали так, як у них записано». Окремо він наголосив на необхідності дотримуватися рекомендацій. «Судді мають працювати за тими стандартами, які прописано в постановах». Тож виходить, що ВГСУ не має ніяких важелів на місцеві суди, які масово порушують вимоги законодавства. Складається так, що місцеві госпсуди належать самі собі й Закон для них не писаний?

— На жаль, так. 

Раніше наявність офіційної публікації, з якою ці дані можна порівняти і яку вже не зміниш, унеможливлювала багато чого.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Іван БЄЦА, адвокат (Київ):

«Останнім часом серед юристів-господарників жваво обговорюється новина, що функції господарських судів передадуть судам загальної юрисдикції. Не думаю, що такі різкі повернення до минулого розв’яжуть усі проблеми, що накопичилися. Їх багато, але, обмежуючись порушеною темою, скажіть, чому матеріали Пленуму ВГСУ судді могли побачити тільки на сайті громадської організації? На жаль, судді місцевих госпсудів мають не дуже багато джерел інформації. Уточню: достовірної інформації. А достовірною, за визначенням, є офіційна інформація. Не даними ж «банкірського» сайту вони повинні керуватися. Але звуження каналів достовірної інформації спостерігається не тільки у ВГСУ, ця тенденція наростає загрозливо по всій країні.

Те, що спочатку було скасовано обов’язкові публікації звітів банків в офіційних друкованих виданнях, а в подальшому й повідомлення про порушення справ із банкрутств та ліквідацій підприємств, — ланки одного ланцюга. Кажуть: тепер повідомлятиметься на якихось сайтах. Але чому «замість», а не «додатково»? Як відомо, мало не єдина галузь, в якій Україна випереджає навіть розвинуті економіки, — це кіберзлочинність. Тисячі українських (а часом і зарубіжних) підприємств недораховуються своїх коштів завдяки нашим «хакерам». Власники пенсійних пластикових карток постійно скаржаться на незаконно зняті гроші. Злодії не гребують і цими злиденними копійками! Нерідко в цьому викривають і банкірів. А уявляєте, який простір надає можливість підмінити цифру (та навіть сторінку!) в звіті банку? Хоч на хвилинку, хоч на день... Потім повернути назад. Раніше наявність офіційної публікації, з якою ці дані можна порівняти і яку вже не зміниш, унеможливлювала багато чого. Поки що не вся країна охоплена Інтернетом, рівень комп’ютерної грамотності в населення ще невеликий. Тож коло тих, хто може дізнатися про загрозу банкрутства фінансової установи або забудовника, тепер значно звужується. Без сумніву, є сили, яким це вигідно. Але чи потрібна ця каламутна водичка всім нам, зрештою — всій країні? Не ставлячи під сумнів зручність Інтернету, відмову від публікацій у друкованому офіційному органі слід вважати дещо передчасною».

***

Як бачите, шановні читачі, розмова на доволі вузьку тему пролила світло на загальну проблему. Суворість Закону знецінюється його тотальним недотриманням. І не з боку бізнесу чи підприємців, а саме суду! Тож господарський суд, який повинен захищати права власників підприємств, зі своїм завданням відверто не справляється. Після скандальних телепередач про додаткове будівництво великого корпусу ВГСУ, який, до речі, й так має сучасну фешенебельну будівлю, ставлення громадськості до цієї установи, та її голови особисто, неоднозначне.

Можливо, розмови про «вольницю» в госпсудах трохи перебільшені, але виникли неспроста. Заява голови Ради суддів господарських судів України Артура Ємельянова про те, що звільнено вже багато суддів, які приймали рішення, що ставали приводом для рейдерських атак у попередні роки, зроблена днями на засіданні Ради суддів ГСУ, не дуже обнадіює. А його твердження про те, що рейдерство як явище в Україні подолано, не витримує жодної критики.

На чию ж допомогу може сподіватися власник? Обережну надію юристи покладають на Антирейдерську комісію, яку нещодавно очолив Перший віце-прем’єр-міністр України С. Арбузов.

«Захист прав приватної власності — те, що декларовано українською Конституцією, треба активно реалізовувати», — сказав у програмі «Національний інтерес» на каналі БТБ Олександр Рябченко, голова Фонду держмайна України. Як член Антирейдерської комісії, він наголосив на важливості її діяльності в умовах становлення в Україні системи приватної власності та бізнесу. 

Упевненість, що активна діяльність Антирейдерської комісії упереджує правопорушення серед представників відомств, які регулюють функціонування підприємств, також висловив член Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Євген Воропаєв.

Життя покаже, чи зможе новостворений орган виправдати надії, що на нього покладаються. Звичайно, розібратися з неповагою до Закону з боку окремих (хоча й численних) працівників юстиції — обов’язок профільного міністерства. Розпочата міністром юстиції Оленою Лукаш реорганізаційна робота є ознакою, що нинішній стан справ її не влаштовує. Але зрозуміло також, що без гласності, без пильної уваги громадськості та дієвого захисту права власності ми не збудуємо правового суспільства і як держава не матимемо майбутнього.

Підготував Віктор ЛУК’ЯНОВ.

Київ.