Закінчення. Початок — у № 2 від 06.01.2022 року і № 3 від 11.01.2022 року.

У січні 2015 року в Харкові провели захід, присвячений 80-річчю «першої ялинки», на який запросили викладачку зарубіжної літератури Харківського університету мистецтв, 90-річну Ніну Логвинову. 30 січня 1935-го вона, 10-річна піонерка, відкрила новорічне свято.
Пані Логвинова згадувала: після офіційних промов на площу перед Палацом піонерів раптом виїхали ґринджоли, запряжені трійкою білих коней, і стали повільно кружляти навколо високої ялинки, встановленої перед Палацом: «У ґринджолах сиділи Дід Мороз, Снігуронька та хлопчик у піонерському галстуку, які вітали дітей з Новим роком. Коли ялинка запалала вогнями, різнокольорові ліхтарики на ній почали переливатися. Діти таке бачили вперше в житті! Усі радісно закричали! Це було щось неймовірне!..».

— Коли трохи вгамувалися, слово взяв Дід Мороз — молодий, красивий хлопець, увесь усипаний «снігом». Він прямо заявив: «Діти, я — несправжній Дід Мороз, а борода в мене штучна. Але ви маєте вважати мене за старигана, бо я привіз вам подаруночки». Дід відкрив і концертну програму. Співав і танцював разом із дітьми, розповідав казки та смішні історії, провів літературну вікторину, — згадувала пані Логвинова.

Нічого схожого не було в жодному місті!

Звіт про «ялинку» в Харківському палаці київська газета «Комуніст» розмістила в номері за 1 січня (середу) 1936 року на останній, шостій сторінці. Репортаж доповнює та підправляє спогади Ніни Логвинової. Цікаво, що Дід

Мороз почав свою промову, пильно розглядаючи лісову красуню:

— Здрастуй, ялинко, давно я тебе не бачив!

Ця фраза стане класичною. Як вона пройшла цензуру обкому партії — просто диво дивне. Адже Дід прямо казав, що ялинка досі була заборонена!

Свято продовжили в Палаці. Його теж відкрив Дід Мороз — зайшов у залу з піснею про ялинку:

У бору росла здорова,
Неспокійна й жива,
А її Павло Петрович
Взяв та нам подарував!
А ялинка не проста,
А ялинка — золота!
Вся цукерками укрита,
З нею дуже добре жити!

Хто не зрозумів, «Павло Петрович» — це не Дід Мороз, а тов. Постишев.

Пані Логвинова згадувала, що «єдиною перепусткою» на свято був піонерський галстук. Вона помилилася. Діти мали запрошення, вкладені в красиві конверти, а право на цей «квиток» давали відмінні оцінки в школі та карнавальний костюм.

Не було й Снігуроньки. Вона вперше з’явиться на новорічному вечорі в Колонному залі московського Палацу профспілок у 1937 році. Але не приживеться: у газетах і журналах 1930-х немає ані фото, ані згадок про неї. Снігуронька стоятиме поруч із Дідом на шпальтах видань лише з кінця 1950-х, коли її вивели на подіум нові автори сценаріїв новорічних свят, відшукавши «онучку Мороза» в новоріччях часів... царизму. У Палаці ж замість неї «онуками» Діда були двоє школярів — дівчинка й хлопчик. Усі три високі сосни в Палац привезли з Мереф’янського лісництва. Висота дерева, що стояло на площі, сягала восьми метрів. Поруч стояв зроблений з вати двометровий Мороз.

«Маско, я тебе знаю!»

Про бал-маскарад добре розповідає «Постишевська ялинка», яку ми згадували раніше. Автори книжечки свідчать: у вестибюлі Палацу дітей зустрічали веселі Пат і Паташон, яких грали молоді актори Арон Каневський і Наум Халап. Хлопці виконували й роль гідів, показуючи, кому й куди йти.

Багато школярів були в костюмах літературних персонажів. Отож, навколо ялинки кружляли Дон Кіхот і Санчо Панса, Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, Євген Онегін і Бєліков з повісті Чехова «Людина у футлярі», герої популярних фільмів «Чапаєв» і «Веселі хлопці», які вийшли на екрани в 1934 році. Чапаєва грав Наум Денець, Фурманова — Олекса Литвиненко, а Петька — Ігор Кузнецов (усі — учні СШ
№ 7). Музичний фільм з Утьосовим зображували школярки Неллі Голинська та Катерина й Тетяна Маслови.

Книжка зберегла імена декого з піонерів, костюми яких визнали кращими. Призи отримали Сергій Антоновський (7 клас, СШ № 10) — за костюм «Абіссінець», Надія Гласова (8 клас, СШ № 17) — костюм «За високий врожай», Іван Коваленко («Іспанець»), Борис Машкович («Стахановець»), Ольга Тимченко («Червона армія»), Людмила Чумак — за костюм «Арктика». За кращий відгук про бал і вірш про Новий рік (українською мовою) відзначили Ніну Максимову (7 клас, СШ № 14).

Кращих нагородили коробками цукерок, шоколадками та... одеколоном.

Але хто придумав це свято?

«Голос України» писав про ініціатора повернення ялинки ще у 2010 році, коли відзначали 75-річчя Харківського палацу дитячої та юнацької творчості. У будь-якому разі достеменно відомо — саме він написав сценарій свята «Перша ялинка».

«Автора, автора!..»

Це відомий у місті культурний діяч, почесний громадянин Харкова Петро Слонім (1908—2011). Він народився на Сумщині, у Глухові, у школі навчався в Охтирці. У 1920-ті працює на Харківщині, в Богодухівській колонії для безпритульних дітей.


1953 рік. Капітан Петро Слонім щойно повернувся в Харків і зустрівся з гуртківцями Палацу.

У ці роки знайомиться з відомим педагогом Антоном Макаренком, вивчає його досвід. У 1929 році вступає в харківський Інститут народної освіти. Вчиться і працює. У 1930—1934 роках — завідувач педагогічної частини та в. о. директора Харківського театру юного глядача (ТЮГ). Із червня 1934-го бере участь в організації Палацу піонерів, очолює його театральний сектор.

Із 1941-го — в діючій армії. В 1944 році очолює ансамбль армійської пісні й танцю Південно-Західного фронту. Демобілізувався в 1953-му й з того часу до 1989-го — на творчих посадах у Палаці. Має медаль «За доблесну працю» та орден «Знак пошани». Відійшов од справ у 81 рік і виїхав жити до дітей у США, у місто Мілвокі (штат Вісконсин). Тут створив і понад 10 років керував театральним гуртком для людей у віці, за що мав подяку від президента Джорджа Буша. Двічі прилітав у Харків, востаннє — на 70-річчя Палацу дитячої творчості.

— Петро Львович — чудова людина, педагог від Бога, — розповідає директорка КП «Харківський палац дитячої та юнацької творчості» Тетяна Підберезкіна, яка була знайома з педагогом. — Він був душею Палацу. Його всі дуже любили. Пригадую, коли приїхав до Харкова у 2005-му, на зустріч з ним зібралися всі його учні. Слухали, затамувавши подих. А він усіх пам’ятав поіменно і всім привіз по маленькому подаруночку!

— Важко навіть перелічити всіх його вихованців, — продовжує Тетяна Євгенівна. — Це наша чарівна україночка Людмила Гурченко, батьки якої, до речі, працювали в Палаці. Це «наша людина в Москві» Наталя Фатеєва, «зірка» комедії «Три плюс два». Відомі актори Олександр Васильєв, Сергій Крамаренко, заслужений артист України Євген Плаксін, який аж 50 років грав... Діда Мороза. Починали «у Слоніма» й відомі режисери — художній керівник Харківського театру ляльок Віктор Афанасьєв, Володимир Фокін (фільм «ТАРС уповноважений повідомити»), Леонід Хаїт, у 1960-ті — головний режисер ТЮГу. Поети Михайло Кульчицький (1919—1943) і Борис Слуцький...

У музеї історії Палацу портрет Слоніма — на чільному місці. Коли Петро Львович у 103-річному віці пішов у засвіти, «Комсомольская правда в Украине» у номері за 15 квітня 2011-го прямо назвала його «організатором першої новорічної ялинки СРСР». У Палаці йдуть далі, тут упевнені — саме Петро Слонім міг у листопаді 1935-го сказати: «Давайте організуємо для дітей новорічну ялинку»!

Однак сам педагог ніде й ніколи не казав, що це він придумав повернути ялинку.

Брейнсторм

А тому, вважає Тетяна Євгенівна, ідея, скоріш за все, з’явилася під час брейнсторму, як у Харкові 1920—1930-х називали «мозкові штурми».

Ці творчі «штурми» ввели «черперчани» — журналісти сатиричного тижневика «Червоний перець» (із 1941-го — «Перець»). Ці наради були настільки ефективними, що потім їх практикували в багатьох редакціях, видавництвах і театрах. У драмтеатрі «Березіль» був навіть спецпідрозділ для «штурмів» — режисерська лабораторія (казали — «режлаб»).

Хто ж міг брати участь у «штурмі»?

— На жаль, штатний розпис за 1935-й не зберігся, — каже заступник директора Палацу Тетяна Курукіна. — Є лише кілька прізвищ. Це — фотограф Б. Зейлінгер, завідувачка відділу жовтенят, талановитий педагог Ізабелла Рогозина, відомий у місті диригент, засновник дитячого оркестру народних інструментів Палацу Володимир Комаренко (1887—1969), відомий письменник, автор напрочуд популярної повісті «Шхуна «Колумб» Микола Трублаїні (1907—1941), який якраз тоді вів у Палаці «Клуб юних дослідників Арктики» (а пізніше — і «Клуб юних дослідників підводних глибин»)...



Автор бестселера — повісті «Шхуна «Колумб» — письменник Микола Трублаїні. У 1935 році він став одним із тих, хто «повернув дітям ялинку».

У «штурмі» могли брати участь не тільки працівники Палацу, ідея могла з’явитися деінде, хоча б і в «режлабі», в ТЮГу...

— Чи в модному серед творчої богеми ресторані-більярдній «Зірка» на Сумській, 11, головній вулиці Лопанс-бурга, як жартома називали Харків, — припускає літературознавиця Ярина Цимбал, яка досліджує творчість харківських літераторів 1920-х й ініціювала видання унікальної серії книжок цих письменників — «Наші 20-ті». — Думаю, ідею міг підказати один із дитячих журналів тих років — «Більшовиченята», «Тук-тук», «Червоні квіти» чи «Жовтеня» (після війни — «Барвінок»).

Це — слушна думка. Бо хоч ялинкова тема й заборонена, та буквально витає в повітрі. В 1934 році вчена-педагог, редакторка «Тук-тук» Оксана Іваненко (1906—1997) друкує добірку оповідань «Лісова казка». Новоріччю тут присвячені дві речі — «Про зелену ялинку та золоту мандаринку» й «Лісова казка», де є навіть цілком крамольний віршик зі словами: «Будем гратися, співати, круг ялинки танцювати».

Іваненко, як і Слонім, працювала в Макаренка. Обоє одночасно вчилися в Інституті народної освіти. Немає сумніву — вони знайомі. Оксана могла взяти на «штурм» колежанок — забуту тепер Варвару Чередниченко та популярну Наталю Забілу, «тайнодворянку» й «зеленооку красуню», як її називали в Харкові. Варвара — знаний педагог, викладала в Харківському педтехнікумі, авторка творів для дітей. Наталя «дружить» з дитячими журналами, після війни очолить «Барвінок», де надрукує поему «Снігуронька».

Обов’язково мав бути добрий знайомий Слоніма дитячий поет Іван Нехода. До відкриття Палацу (вересень 1935 року) Іван написав пісню, де звучали смішні на сьогодні рядки: «Ну, як же, як не радіти? В робочім парламенті Рад відкрито найкращий у світі Палац для щасливих ребят!». Мабуть, саме Нехода написав тексти пісеньок і для «Ялинки-1935».

Мали запросити й Олеся Донченка, найвідомішого тоді автора оповідань для дітей, який саме в той рік засів писати свою найкращу річ — пригодницьку «Школу над морем». Слонім знає Олеся по ТЮГу, куди той заносив свої дитячі п’єси. А Трублаїні — по літературній спілці «Молодняк», в яку обидва входять.

Донченко згадував особисту «ялинкову історію». Його родина в роки столипінської реакції могла опинитися без засобів до існування: батька Олеся, вчителя земської школи в Лубнах, ледь-ледь не вигнали з роботи, коли його учень 1 січня прочитав віршик українською, а вчитель мав «нахабство» добросердно малюка за це похвалити.

«Алло на хвилі 477»

Але більше в нашій історії театральних впливів. «Харків культурний» 1920-х — першої половини 1930-х — це Харків театральний. Драмтеатр «Березіль», ТЮГ, інші театри, «режлаб», численні студії та «малі сцени» — це справжні творчі лабораторії, де весь час шукають нові сценічні засоби й нові форми відображення дійсності, такі, що «не відбивають повсякденність, а формують нові принципи».


«Батько» театрального буму 1920-х років геніальний режисер Лесь Курбас.

«Березіль» збирає під одним дахом «зірок» першої величини, митців, біля прізвища кожного з яких можна ставити прикметники «геніальний» чи «талановитий». Режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, художник-постановник Вадим Меллер, композитор Юлій Мейтус, літредактор, автор віршів і пісень для вистав, поет Майк Йогансен... Ціла плеяда молодих режисерів. Актори Амвросій Бучма й Наталя Ужвій, Валентина Чистякова й Данило Антонович, Харитина Нещадименко, Любов Гаккебуш, Іван Мар’яненко...

Театр, кажучи словами Юрія Смолича, «догори дном перевертає всі уявлення про українське мистецтво», а драми «Народний Малахій», «Мина Мазайло» і «Маклена Граса» викликають палкі всесоюзні дискусії. Поставлене ж у 1929 році сатиричне ревю «Алло на хвилі 477» надовго стає мейнстрімом розважального жанру багатьох театрів України, Москви та Пітера... Харків — це одна зі світових театральних столиць!

На перший погляд, театральний бум не стосується Палацу, який опікується позашкільним дозвіллям дітей, а тому не може мати ліній перетину з «окопами» модернізму-символізму «дорослих» театрів міста. Однак зважмо: палацовий колектив — родом із ТЮГу, його логічне продовження. А Петро Слонім — театральний педагог, його «коник» — театралізовані постановки. Палац і театральні новації тих років розділити неможливо.

Не дивно, що бал-маскарад має вловимі перегуки з виставами для дорослих. Так, з легкої руки Слоніма «ялинка» — це дитяча п’єса, що має свою драматургію. Описане вище дійство перед Палацом — не що інше, як масова театральна сцена. А «масовки» — одна з візитівок театру «Березіль», де цей прийом освоїли першими в Союзі.

Спільні риси мають бал і ревю «Алло на хвилі 477»... Ревю вели два конферансьє, комедійні персонажі, яких грали молоді актори-красені Йосип Гірняк і Мар’ян Крушельницький. На авансцені Палацу — теж двоє, смішнючі Пат і Паташон. От лише роль конферансьє виконує... Дід Мороз, якого, до речі, грає молодий і красивий актор.

Хто зіграв Діда?

Одне слово, у ті роки, добу, коли в «першій столиці» говорили не «будильник», а «дзигарі», не «канцтовари», а «канцкрам», не «бордюр» чи, не приведи Боже, «порєбрік», а «брівка», й тротуар називали «пішоходом», — місто жило в умовах перманентного «театрального бунту» й відчайдушна ідея — повернути дітям ялинку — могла прорвати колючий дріт заборон тільки й лише в українському Харкові.

Так, на підмостки театру життя вже лягла чорна тінь нелюдських репресій. Голодомор... Масові арешти 1929—1934 років... Так, усе це заганяло незалежну думку в підвали культурного андеграунду. Але ж ідеї не горять!

...Білих плям у нашій історії ще вистачає. Добре, якби знайшовся штатний розпис Палацу за 1935 рік. Варто більше знати про театральну творчість Слоніма. Визначити коло митців, які співробітничали з Палацом і ТЮГом.

Просто сором не з’ясувати, хто ж з акторів 30 грудня 1935 року зіграв роль «найпершого в історії» Діда Мороза?.. Думається, відповіді на ці та інші питання найближчим часом нам дадуть історики та краєзнавці Харкова.

Харків.

Фото надано КП «Харківський палац дитячої та юнацької творчості».