Різкі висловлювання й оцінки в редакційній пошті стану медицини на селі, отій так званій медичній реформі, яка, на думку пересічних людей, зробила доступ їм до медичних послуг ще більш проблематичним. А жителям сіл Березівської ТГ Сарненського району Рівненщини, які ще й до усього і досі на своєму здоров’ї пожинають плоди Чорнобильської катастрофи, їх взагалі впродовж семи місяців офіційно майже не надавали.

Про це ще наприкінці квітня до редакції нашої газети від імені мешканців Березівської територіальної громади написав батько тринадцяти дітей Микола Панасович Кулакевич із села Глинне колишнього Рокитнівського, а нині Сарненського району. Люди обурювались, що під час ковіду зачинені ФАПи — це неприпустимо. Та й мешканці мають інші захворювання і потребують медичної допомоги: поставити крапельницю, зробити укол тощо...

Не відреагував на публікацію начальник обласного управління охорони здоров’я Олег Вівсянник.

ФАПи, як зрозуміли ми із відповіді редакції голови Сарненської РДА Олександра Кохана, у Березівській ТГ не працювали тому, що затягнувся процес передачі основних засобів, фондів, матеріальних цінностей — 10 закладів охорони здоров’я (двох амбулаторій та восьми ФАПів) у комунальну власність Березівської сільської ради. КНП «Березівський центр первинної медичної допомоги» Березівської сільради створено 14 грудня 2020 року, а акти приймання — передачі затверджено лише 7 липня 2021 року. Згодом, упродовж серпня-вересня Березівська сільрада провела процес державної реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. І лише 7 листопада 2021 року КНП «Березівський центр первинної медичної допомоги» отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. У листопаді між Березівським ЦПМД та Національною службою здоров’я України укладено договір про медичне обслуговування населення. І лише після цих бюрократичних процедур — з 1 грудня — всі медичні заклади на території Березівської ТГ запрацювали, — розповів голова Сарненської РДА Олександр Кохан, який один з усіх чиновників перейнявся цією проблемою.

Справді, як повідомили наші читачі з місць, медзаклади у цій громаді запрацювали з 1 грудня. Розповіли, що спочатку керівництво громади хотіло, щоб на роботу вийшли лише завідуючі, але ті запротестували, щоб бодай вийшли і медсестри, бо села великі, багатодітні, роботи багато. Але зараз громаду лихоманить через те, що медикам нема коштів на зарплату, хоча стільки місяців простою ФАПів повинні були б дати економію. То, кажуть медики, їх примушують писати заяви на переведення на півставки, а в табелях ставити половину відпрацьованого робочого часу, хоча вони працювали повний робочий день і навіть у вихідні виїжджали на виклики, а інколи люди приходили до них по допомогу і додому.

«Люди під час новорічних свят колядують зазвичай на церкву, на благодійні справи, а нам, мабуть, доведеться колядувати на утримання медицини», — сумно кажуть медики Березівської територіальної громади Сарненського (колишнього Рокитнівського) району Рівненщини.

Я спробувала на прикладі одного ФАПу у селі Хміль цієї громади відстежити, в якому стані медицина на селі.

На власному скутері на виклики

На цьому знімку завідувачка ФАПу села Хміль Валентина Йосипівна Коханевич у день свого ювілею. Задоволена, бо рідні у складчину тоді подарували їй скутер, на якому вона тепер виїздить на виклики. Адже село Хміль велике, тут проживає 1 278 людей, з них 517 дітей віком до вісімнадцяти років, а також 170 чоловік, яким за шістдесят.

— Населення зросло майже вдвічі відтоді, як 43 роки тому я після закінчення Рокитнівського медичного училища повернулась у рідне село на роботу, — каже завідуюча ФАПом Валентина Коханевич. — Роботи, звичайно ж, побільшало, бо після Чорнобильської аварії люди почали більше хворіти і звертаються до нас по медичну допомогу, бо не кожен має можливість, здоров’я і кошти поїхати лікуватись у Рівне. Багато дітей, вони теж хворіють, їм потрібно робити щеплення. Тож й патронажній медсестрі Інні (а це моя внучка) теж вистачає роботи.

Валентина Йосипівна задоволена, що нарешті запрацювали ФАПи:

— Спочатку нас відправили у березні у чергові відпустки, а потім довгі сім місяців ми були у відпустках без збереження заробітної плати. ФАПи були зачинені до 1 грудня, а люди потребували медичної допомоги. То приходили до мене додому. Я все одно виїжджала на виклики, бо не можу відмовити людині у медичній допомозі. Для того я й медик. Сама знаю, як погано, коли здоров’я підводить, — перенесла сім операцій. Таке саме, розповідали колеги, було й в інших селах. Там люди теж шукали порятунку, приходили до медиків додому.

І все це сільські медики робили безплатно, з бажання допомогти односельчанам. Та й як відмовиш, коли у селах всі один одного знають в обличчя. А всі ці місяці сім’ї медиків були без зарплати, виживали як могли. Допомагало підсобне господарство, хтось ходив по чорниці і здавав заготівельникам. Інакше б не прожили за цієї дорожнечі всього і вся.

— Ми з Інною з радістю вийшли на роботу з 1 грудня. Але санітарка ще у вимушеній відпустці без збереження заробітної плати. То нам, крім своєї роботи, доводиться ще й мити підлоги у ФАПі, двічі на день топити грубки, щоб у приміщенні було тепло. Перед цим мій чоловік Іван з онуками порубали і поскладали дрова, — розповідає Валентина Коханевич, яка каже, що у ФАП тільки вода підведена, інші зручності на вулиці.

У ФАПі є необхідні меблі, холодильник, два тонометри, жарова шафа, гігрометр для вимірювання вологості у приміщенні. Чайника медики купили у складчину.

— За рік на невідкладну медичну допомогу ми не отримали жодної копійки, не кажучи вже, щоб рушники купили чи халати, — журиться досвідчений сільський медик. — Такого досі ще не було. Раніше отримували хоч щось, бодай шприци, якісь ліки. Нині виручає аптечний кіоск, коли приходять пацієнти. Люди купують все за власні кошти, бо навіть бинта, вати у ФАПі нема...

На моє запитання про зарплату Валентина Йосипівна зашарілась і відповіла, що їй, як сказали в бухгалтерії сільради, до виплати буде за грудень 3 160 гривень. Підтвердила, що чиновники Березівської сільської ради пропонували їй, як і іншим, написати заяви про переведення на півставки і закривати табелі відпрацювання 4 годинами замість 8. Але заяви медики писати не хочуть і ставлять у табелях фактично відпрацьований час. Бо за таку мізерну зарплату виконують не лише свою роботу, виїздять на виклики, а й за пічників, прибиральниць.

Тож зрозуміло, чому у села не хочуть їхати фахівці-медики.

Валентину Коханевич у її рідному селі Хміль дуже поважають люди і як фахівця, і просто як мешканку. Вона з чоловіком Іваном народила і виховали, вивели в люди сімох дітей. На жаль, один син загинув, і цей біль втрати точить материнське серце.

У рідному селі залишились жити сини Валерій та Володимир, донька Людмила Лесковець — вчителька історії та зарубіжної літератури у місцевій школі, теж багатодітна мати — мати сімох дітей. Саме її донька Інна і працює разом з бабусею у ФАПі.

— А взагалі у мене сімнадцять онуків, — з гордістю каже Валентина Коханевич  — це моє основне багатство.

Рівне.

Фото з домашнього альбому Коханевичів.