Думки наших шанувальників

Під час нинішньої передплатної кампанії багато спілкувалася з нашими нинішніми та потенційними читачами. Від постійної читачки і дописувачки з Рівного Любові Панфілової почула, що вона «любить газету за назву і за зміст» і що «Голос України» з першого дня його виходу передплачували і читали її, на жаль, уже покійні батьки. Цю інтелектуальну традицію продовжує і вона. І таких відданих читачів на Рівненщині чимало, за що ми дуже їм вдячні.

«Уже багато років передплачую і читаю «Голос України», у нашій сім’ї чекають кожного номера, вміщували і мої дописи», — каже багаторічний читач з Радивилова Анатолій Тимошейко, який працював в органах місцевого самоврядування.

«Ми з чоловіком уважно читаємо «Голос України», черпаємо чимало корисної інформації. Дуже хочеться, щоб газета й надалі друкувала матеріали, які об’єднують людей. Адже, щоб мати ворога, багато розуму не треба, а ось зробити з ворога якщо не друга, то хоча б доброго сусіда, набагато важче», — така думка нашої читачки з Корця, дуже шанованої у місті людини Ганни Беркути. До речі, вона багато років успішно керувала господарством, обиралася головою Корецької районної ради, ділиться своїм багатющим досвідом з нинішніми аграріями.

«Газету «Голос України» передплачує моя сім’я вже багато років, — розповідає Ігор Макарчук (на знімку) із села Біла Криниця Рівненського району. — Найбільше цікавлять публікації про Рівненщину. Ми їх обговорюємо у нашому невеличкому колективі, куди теж передплачуємо парламентську газету. Інтереси моїх колег різні, відтак і різні теми їх цікавлять. А ось статті про медицину, передовий досвід завжди викликають дискусії. Нам вони цікаві». До речі, Ігор Макарчук — стоматолог, власник рівненської клініки сучасної стоматології «Неоліт», батько трьох чудових донечок, людина, яка сама зробила кар’єру.

«Дуже прошу журналістів більше писати про життя (без прикрас) пересічних людей в усіх областях, щоб влада бачила, яке воно насправді нелегке», — побажання нашої читачки із Вараського району Ніни Полюхович.

Не були байдужими

Дуже приємно було почути добрі слова від тих, кому допомогли наші публікації. Це переважно люди, які у тяжкі для них періоди життя потребували допомоги і підтримки. Серед них — багатодітна сім’я учасника АТО, захисника Донецького аеропорту Віктора Свиридюка із села Лінчин Березнівської територіальної громади Рівненського району. Перед Великоднем у нього згоріла хата, тож до будівництва нової долучилися багато небайдужих людей. Велика роль тут місцевого старости Леоніда Прокопчука (теж наш читач), який першим прийшов на допомогу погорільцю, зателефонував до корпункту з проханням розмістити на сайті нашої газети рахунки для допомоги і весь час не залишав у біді цю сім’ю, тримав зв’язок з власкором у пошуку спонсорів і джерел допомоги Віктору Свиридюку. Прийшов на допомогу йому і народний депутат України Віктор М’ялик, хоча й сім’я погорільців живе не в його виборчому окрузі, діяв за принципом: чужої біди не буває. Відгукнулися також голова Рівненської ОДА Віталій Коваль, керівник ПрАТ «Рівнеобленерго» Сергій Невмержицький та багато інших доброзичливих людей, яким ми щиро вдячні.

Знову-таки слова щирої вдячності Віктору М’ялику, який підсобив коштами на лікування онкохворому подружжю Качановських із селища Рокитне. На жаль, медицина виявилася безсильною перед хворобою і глава сім’ї Олександр відійшов у вічність. А ось його дружину Марію вдалося вирвати з лещат недуги, за що хочу подякувати тим, хто у цьому допомагав жінці. Серед них — рокитнівський селищний голова Григорій Таргонський.

У прямому розумінні цього слова допоміг стати на ноги 40-річному Олександру Шкуринському із села Масевичі Рокитнівської територіальної громади Сарненського району депутат Рівненської обласної ради, начальник КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» Рівненської обласної ради, що у селищі Клевань Рівненського району, Андрій Бурачик (на знімку вгорі) — теж наш постійний читач. Коли йому розповіла про проблему, він відреагував на неї, у чому я ніскілечки не сумнівалася, знаючи його репутацію людини милосердної.

Ось що розповіла телефоном мати Олександра Антоніна Шкуринська, яка після історії з сином теж стала нашою читачкою:

«Мій син Олександр рік тому зламав ногу — постраждав надколінник. Ця біда трапилась якраз у розпал пандемії, коли всі лікарні були зачинені і використовувалися фактично для лікування хворих на COVID-19. Тому не зробили своєчасно операції — просто не було де її зробити. Нога неправильно зрослася. Син, молодий ще чоловік, не міг ходити. На дорогі клініки у нашої сім’ї немає коштів. Тому через вашу газету звернулися до нашого депутата Андрія Бурачика. І він відгукнувся. Мого сина обстежили, прооперували. Тут свій високий професіоналізм виявив лікар-травматолог Микола Літвінчук, за що я і мій син йому щиро вдячні. Адже все ускладнювалося задавненістю травми. Вдячна медикам госпіталю не тільки за те, що ставлять на ноги мого сина Олександра, а й від імені матерів атовців, що так кваліфіковано вони лікують наших бійців».

Олександр потребує довготривалої реабілітації. Коштами на це йому допомогли Рокитнівська територіальна громада на чолі з Григорієм Таргонським, депутат Рівненської обласної ради Олександр Дехтярчук, заступник голови Рівненської ОДА Ігор Тимошенко.

І таких прикладів можна навести чимало, бо людей чуйних, здатних співпереживати, набагато більше. Головний лікар Рівненської обласної дитячої лікарні Ярослав Бойко, депутати Рівненської обласної ради Микола Кучерук, Василь Кльоп, Ігор Ясенюк, Андрій Пехотін, Руслан Потапчук, костопільський міський голова Євгеній Денисюк, сарненський міський голова Руслан Серпенінов та інші завжди на наші прохання відгукувалися і допомагали у розв’язанні проблем нашим читачам.

Соромилася друкувати відписки

Шкода, що не на всі листи було належне реагування. Один такий факт.

Ми опублікували в липні лист жителя села Вири Сарненського району Миколи Боровика «У нас не АТО, але лунають вибухи, ми ризикуємо». Чоловік сподівався, що у такий спосіб звернуть увагу на екологічну та безпекову проблему їхнього населеного пункту — існування посеред села Вири гранітного кар’єра. Не витримано дистанцію його сусідства з найближчими оселями, через що є ризик травмування мешканців, яким запропонували залишати домівки у дні, коли проводитимуться вибухи. Уявляєте, як багатодітна мати з чотирма малюками у мороз полишатиме домівку, аби пересидіти вибухи? А якщо їй нема де пересидіти?

Автор скаржився і на забруднення повітря пилом від роботи підприємства: оскільки галереї не закриті бодай шифером, що стримувало б пил, він іде на село. До речі, на запиленість повітря у селі скаржилися вирівські старшокласники, які під час осіннього карантину ринулися у ліс на чисте повітря по гриби і продавали їх на відрізку траси Сарни — Рокитне.

Відповідні служби відреагували на цю публікацію відписками, тож я, чесно кажучи, посоромилася їх друкувати у газеті. А екологічні служби взагалі зробили вигляд, що не читали статті. Відтак зрозуміло, чому автор допису Микола Боровик роками не може добитися розв’язання екологічної проблеми села. «Чекають, доки брила когось не уб’є, — гірко зауважує Микола Боровик, який має статус потерпілого від аварії на ЧАЕС, інвалідність третьої групи. — Куди тільки я не звертався — навіть в Офіс Президента: звідти направляють листи в область, а там або відписуються, або й взагалі не реагують. Скрізь байдужість».

Нашого читацького полку прибуло!

Дуже вдячна нашим читачам, які у складний і непростий час відірвали копійку, аби передплатити й отримувати парламентську газету.

Серед наших читачів — люди різних політичних поглядів та уподобань, професій. Це військові, медики, освітяни, працівники та депутати рад різних рівнів, Вараської, Сарненської, Рівненської РДА, майже всі депутати Рівненської обласної ради... Читатимуть колективами видання працівники Рівненської АЕС, ПП «Агро-Експрес-Сервіс», КЗ «Рівненський обласний центр комплексної реабілітації» Рівненської обласної ради, ДП «Березнівський лісгосп», ГУ ДСНС у Рівненській області, Корецької міської, Рокитнівської, Зарічненської, Степанської, Гощанської, Володимирецької, Клеванської, Рафалівської, Соснівської, Смизької селищних, Старосільської, Каноницької, Привільненської, Підлозцівської, Ярославицької, Крупецької, Дядьковицької, Антонівської, Локницької, Малолюбашанської, Білокриницької, Бугринської, Шпанівської, Миляцької, Деражненської, Вербської та інших сільських рад.

Уже стали постійними нашими читачами директори шкіл Зарічненської і Дубровицької ТГ, а також керівники відділів освіти цих громад Микола Ковенько та Ніна Стасюк. Читають нашу газету і вчителі Сварицевицької школи (Дубровицька ТГ) на чолі з директором Оленою Полюхович, де разом зі знаннями дітям прищеплюють любов до народних звичаїв і традицій; їхні колеги із села Прислуч Березнівської ТГ на чолі з директором школи Сергієм Минюком.

Наші читачі — директор Колківської школи Руслан Ревук разом з педагогами та учнями (і, звичайно ж, їхніми батьками) — мріють про нову школу, оскільки зараз діти навчаються в старій, побудованій ще у 1929 році. Це п’ять пристосованих приміщень та ще одне складське. Три корпуси освітнього закладу (№ 2, № 4 та № 5) потребують знесення, бо аварійні, комісія заборонила їх експлуатацію. В корпусах № 1 та № 3 теж є певні проблеми: приміщення опалюються грубками, які в зимовий час недостатньо забезпечують відповідний температурний режим; площі класних приміщень не відповідають санітарним вимогам Нової української школи...

Фото надані Олександрою Юрковою.