Українські політологи, соціологи та політтехнологи прогнозують різні можливі сценарії розвитку політичних подій в Україні. Своїми думками вони поділилися в Національній спілці журналістів.

Андрій БИЧЕНКО (фонд Разумкова):

— Я бачу абсолютно патову ситуацію. Людям не можна йти з Майдану, бо інакше треба буде в будь-якій ситуації ховатися від міліції по кущах. З другого боку, виключаю можливість, що влада відправить у відставку Захарченка і почне кримінальні справи проти «беркутівців», які били студентів. Якщо влада здасть своїх, у 2015 році вона не зможе розраховувати на підтримку міліції. Можливо, найкращим варіантом було б якби ЄС ввів адресні санкції, особливо матеріальні, до тих, хто дав команду розгону Майдану, що змусило б піти на переговори, а не на силовий розвиток подій.

Дмитро КРИКУН (рух «Ми — європейці):

— Ми стоїмо однією ногою над економічною прірвою. Дискусія щодо стану розвитку економіки буде важлива. Єдиним шансом для порятунку країни у більш-менш стабільному стані є відкриття України до євроінтеграції та якнайшвидше підписання Угоди про асоціацію.

Олександр ПАЛІЙ:

— Інший варіант розвитку подій, окрім конфліктного, — відправити у відставку уряд, міністра внутрішніх справ і Голову РНБО. Запропонувати Януковичу новий уряд технократів і підписувати Угоду про асоціацію, отримувати кредити від МВФ та ЄС, а головне — припинити бути іноземною маріонеткою.

Олексій ГАРАНЬ:

— Ситуація визначатиметься залежно від динаміки протесту. Опозиція має ставити вимогу формування уряду національного порятунку, уряду національної згоди, до якого можна включити думаючих людей з іншого табору, щоб долучити представників інших сил. Цей уряд має розпочати підготовку до нових виборів, і треба йти на конституційну реформу, зменшувати повноваження Президента і паралельно приймати закони та зміни до Конституції щодо місцевого самоврядування. Можна йти на переговори, але вони мають бути відкриті, з чітко озвученими вимогами.

Кость БОНДАРЕНКО:

— Є чотири сценарії поведінки влади. Перший — пошук компромісу і переговори за круглим столом, на якому мають зібратися не лише опозиція і влада, а й три учасники — влада, парламентська опозиція і представники громадськості, щоб не було потім підозр, начебто хтось когось обманув. Переговори мають проходити з мінімумом камер, диктофонів і журналістів. Бо коли політики бачать камери, вони одразу починають думати на камери, а не на результативність. Круглий стіл має бути не показовим, а дієвим. Ми повинні домовитися про іноземних посередників. Якщо політикам потрібні посередники, нехай це будуть авторитетні постаті, які можуть виступити в ролі громадських авторитетів, третейських суддів. Другий варіант — силовий сценарій. Третій — варіант затягування, що фактично бачимо нині, мовляв, усе вирішиться само собою, розпочнуться свята і люди розійдуться готувати олів’є. Четвертий — варіант внутрішнього перевороту, коли у Верховній Раді відбувається перегрупування, утворюється нова парламентська більшість, яка ініціює новий уряд, але при цьому в більшості мають бути вплив на КС і його підтримка. Ці сценарії можуть бути комбіновані, перехідні.