Під час презентації першого тому «Педагогічної енциклопедії Закарпаття».

У прес-центрі облдерж-адміністрації відбулася презентація першого тому (понад 500 сторінок) «Педагогічної енциклопедії Закарпаття». Керівник управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Роман Молдавчук наголосив, що це яскравий приклад реалізації урядової програми розвитку українського книговидання та обласної програми підтримки видань творів закарпатських авторів. «Педагогічна енциклопедія Закарпаття» — підсумок чотирирічної наукової роботи творчого колективу інституту післядипломної педагогічної освіти.

Загальновідомо: на Закарпатті поруч з українськими успішно працюють угорські, румунські, російські, а також словацька, ромська школи. Отже, полікультурність давно у центрі уваги педагогів. Сьогодні постає чимало проблем з підручниками і навчально-методичною літературою для шкіл національних меншин, ми стали свідками несприйняття деякими угорськими діячами вимог щодо мови навчання. Між тим історичний досвід показує, що попри всі складнощі школа та освіта на Закарпатті мають глибоке коріння. Так, перша школа в Ужгороді створена при церкві святого Георгія на території міського замку ще далекого 1378 року. Сьогодні, коли пишемо нові сторінки української історії, такі дати пам’ятати вкрай необхідно. Бо ж, за визначенням К. Ушинського, школа — колиска нації.

Керівник редколегії енциклопедії професор Василь Химинець розповів присутнім про ідею створення видання, звернув увагу на історію крайової педагогіки. Нагадав, що за часів Чехословаччини письменник Іван Ольбрахт назвав Закарпаття «землею без імені», потім цю формулу підхопили радянські ідеологи. Але створення в першій половині XVII століття першої, як на нинішні терени України, Ужгородської гімназії, заперечує цю легенду.

Закарпаття дало науці таких видатних учених, як ректор Петербурзького університету Михайло Балудянський, перший історик Болгарії Юрій Гуца-Венелін, перший директор Глухівського ліцею Іван Орлай... В Ужгородській гімназії навчалися не тільки обдаровані діти з родин русинів-українців та угорців, а й поляки, галичани, румуни, серби, хорвати, австрійці, словаки, чехи, німці, а згодом греки, євреї з усього колишнього Угорського королівства.

Тож вивчення досвіду полікультурності в освіті Закарпаття — вкрай актуальний напрям наукових досліджень. Енциклопедія висвітлює різноманітні чинники впливу на цей процес — як позитивні, так і низку негативних, що часом призводили і до політичних конфліктів.

Відповідальний секретар видання доцент Лідія Ходанич розповіла про складний процес добору матеріалів, редагування і систематизації наукового тексту. Видання знайомить читача з історією становлення крайової народної та середньої освіти, фахових шкіл, визначними освітянами, чимало поданих тут імен просто забулися у вирі подій. Загалом у першому томі більш як 600 гасел. Робота над енциклопедією вимагала зусиль різних фахівців, тому співавторами видання поруч з науково-педагогічними працівниками Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти стали науковці УжНУ, Мукачівського державного університету та Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці II, письменники та видавці — загалом понад два десятки осіб.

Петро Ходанич, член редколегії, кандидат педагогічних наук, доцент, розповів про численні дискусії творчого колективу щодо формування структури книжки, добору гасел, імен, особливостей узгодження стилістики текстів.

Змістове поле видання зосереджено на дошкільній, початковій і середній ланці освіти, але не обійшли увагою професійну освіту і вищу, відомі наукові школи. На думку редколегії, вкрай необхідно написати окрему енциклопедію вищої школи на Закарпатті. До возз’єднання краю з Україною вчені — вихідці із Закарпаття успішно працювали в університетах Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Сербії, Росії, Канади, США... А кількість докторів, кандидатів наук, наукових працівників, починаючи з 1945 року, сягає далеко за тисячу. Вони створили наукові школи, підготували десятки тисяч спеціалістів, серед них — практично всі вчителі в школах Закарпаття.

Завідувач кафедри менеджменту кандидат педнаук Борис Качур звернув увагу на те, що енциклопедія — насамперед велика шана тисячам закарпатських учителів, які щодень несли і несуть дітям знання. Тому було б доцільно таку книжку мати в кожній школі, а для багатьох родин педагогів, що відійшли в засвіти, вона стане своєрідною сімейною реліквією. Робота над енциклопедією показала, що в історії педагогіки Закарпаття чимало білих плям, тому другий том видання до певної міри заповнить прогалини.

Члени редколегії відповіли на численні питання журналістів, розповіли про підготовку другого тому, поділилися своїм баченням реформи української школи і подолання викликів, які ставить перед школою процес інтеграції у європейський освітній простір. На запитання щодо реалізації в освітній практиці закону України «Про освіту» і тих протиріч, що пов’язані з мовною політикою, зокрема, в угорськомовному середовищі, автори енциклопедії відповіли: це питання на часі. І науково-педагогічні працівники Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти разом із Закарпатським угорським інститутом імені Ференца Ракоці II домовились про співпрацю, зокрема, створення для шкіл угорсько-українських і українсько-угорських словників, іншої навчальної літератури, проведення спільних науково-практичних конференцій з проблем реалізації освітніх законів України в сучасній школі з національною мовою навчання. Тож сподіваємося, що й тут створене загалом досить штучно напруження розрядиться.

Ужгород.

Фото прес-служби ОДА.