Назвали мюзикл досить загадково і, як на мене, символічно — «Коляда та й плєс... ізпрежди віка», вклавши в нього не лише гуцульські традиції, а й набутки з усієї нашої великої і славної країни. Загалом це феєрична притча про основи життя на землі, про те, що єднає людей і дає світлу різдвяну надію, як і було задумано Богом з початку віків — «ізпрежди віка».
На сцені розгортається таємниче дійство — родина готується до Святвечора. А далі приходять колядники... В основу інсценізації було покладено працю відомого краєзнавця Володимира Шухевича «Гуцульщина». На цьому наголосив, розпочинаючи виставу, заслужений артист України Олексій Гнатковський, який виконував роль гуцульського віщуна і фактично вів спектакль (на знімку).
Коляда — як світло і як торжество життя. А плєс — то є такий танець на Гуцульщині. Старий як світ. Його танцюють лише чоловіки, ставши в коло і здійнявши догори топірці. У виставі вони затанцювали навколо священика. Як своєрідний символ віри в те, що правда переможе і її треба захищати ізпрежди віка і довіку. Ну що тут заперечити: віки минають, а українці змушені так само захищати себе і від ворога зовнішнього, і, що найстрашніше, — внутрішнього. Тож коли Олексій Гнатковський заспівав головну різдвяну колядку, зал устав, а потім ще довго і довго аплодував. Та і як інакше, адже це не просто словоспів, це — молитва за Україну, а вона нині так потребує єдності і перемоги!
Довідково
Притча «Коляда та й плєс... ізпрежди віка» з’явилася в репертуарі франківського драмтеатру 2019 року. Це проект відомого режисера Ростислава Держипільського. До Києва на свою виставу франківці привезли майже дві сотні оригінальних народних сценічних костюмів та десятки автентичних музичних інструментів: трембіти, цимбали, сопілки, музичні ріжки, бубни. На сцені було задіяно 70 учасників, включно із драматичними акторами та музикантами.
Утім, лише гуцульською колядою франківці не обмежилися, і вже в другій дії зазвучали святкові різдвяні пісні інших регіонів, як пояснив ведучий — з Великої України. Був навіть автентичний бурсацький вертеп — найдавніший ляльковий вертеп, 1770 року, котрий до наших днів дійшов завдяки знатному роду меценатів і землевласників Ґалаґанів з Полтавщини. Там його залишили бурсаки Києво-Могилянки у дар за гостинний прийом. Його тексти звучали в оригіналі давньоукраїнською мовою.
Ну, а коли залунали стародавні колядки «Ізпрежди віка» та «Щедрик», а ще лемківська «Народився Бог на санях», на мить здалося, що склепіння театру таки єднається з небесами і ти стаєш частинкою цього дійства. Так насправді і було, бо ведучий весь час залучав глядача, то пригощаючи його різдвяними смаколиками, то розповідаючи з гідністю мудреця про те, чого ми не знали чи, можливо, стали забувати, заохочуючи колядувати і нести добро. І вдячні столичні глядачі не шкодували долонь, а прощаючись з різдвяною містерією, казали «до побачення».
Фото з відкритих джерел.
