Юрій Лазутчик із села Новий Моквин (Березнівська територіальна громада Рівненського району) після смерті дружини Наталії залишився один з трьома дівчатками. Двійнятам Аліні та Дарині нині по 11 років, а Вікторії — 13. Даринка страждає рідкісним генетичним захворюванням, але вона дуже сонячна і добра, як і її покійна мама.

З Даринкою я познайомилася на одному з дитячих свят, коли голова громадської організації «Особливий Кіндер» Ольга Одейчук з міста Березне привела її туди для спілкування з однолітками. Ольга мені розповіла історію цієї родини.

Через кілька місяців з Ольгою навідались на хутірську садибу до родини Лазутчиків, провідали Даринку та завезли гостинці. Під’їхали до білосніжної хатинки. На подвір’ї господарює худорлявий чоловік, каже, що з Дариною саме займається вчителька математики, а вранці був реабілітолог.

Господар гостинно запрошує до будинку. В оселі Лазутчиків чистенько, на кухні пахне смачним обідом, а донька зайнята навчанням.

Юрій заварив чай з різнотрав’я, отож ми продовжили нашу розмову за чашкою запашного напою біля щойно витопленої грубки. Спочатку Юрій справляв враження затятого мовчуна. Але розговорилися, з’ясувалося, що він досвідчений будівельник — 20 років віддав цій професії, тому вміє робити усю чоловічу роботу. От нещодавно облицював «шоколадкою» грубку, планує зробити ремонт у кімнаті дівчаток, бідкається, що доба має тільки 24 години. Про своїх доньок може розповідати годинами:

— Мої дівчата різні за характером, але дуже дружні між собою, — усміхається татусь. — Хоча мають захоплення одне на всіх — бісероплетіння. Ось буквально вчора Вікторія виплела собі ланцюжок і каблучку, Аліна теж не відстає — почала роботу над намистом, а Даринка й собі такі хоче. Вже повно тих прикрас, але мені приємно, що вони зайняті. Щодо суто жіночих моментів, на кшталт вибору одягу, то й це, на щастя, вдалося вирішити.

Зрозумів, що вгодити їм не завжди вдається, тому їдемо до Березного разом, вони обирають собі все необхідне (в межах розумного), а я оплачую. Дуже зручно — і мої нерви спокійні, і дівчатка задоволені.

Співрозмовник запевняє, що йому вдалося організувати сімейне життя з доньками за власним розпорядком методом спроб і помилок. Робочий день в нього розпочинається о 5-й ранку і закінчується, коли дівчатка вже сплять.

Уранці господар годує курей, доїть корову, виводить пастися коня (в теплу пору року), а далі готує дітям сніданок і проводжає їх до школи. А Даринка чекає індивідуального навчання. Потім належить приготувати обід, вечерю, зустріти своїх красунь зі школи. Далі — домашні завдання і сон.

— Це дівчачий колектив, — усміхається Юрій, — тут у спідній білизні по хаті не пройдешся. Я мушу бути завжди виголений, акуратно підстрижений, чисто вдягнутий. Розумієте, вони ж дивляться на мене, я хочу, щоб мої найдорожчі бачили достойного чоловіка, батька.

Розмовляємо, п’ємо чай, задзвонив телефон.

— Вибачте, донька телефонує, я повинен відповісти, — виправдовується Юрій.

— Так, Вікторіє. Уроки закінчилися? Ти поїла? Добре, я за 30 хвилин за тобою виїду. Глава родини розповідає, що від автобусної зупинки до їхньої хутірської хати далеченько, а надворі починає сутеніти, тому потрібно велосипедом забрати доньку.

Упродовж нашої розмови Вікторія ще двічі телефонувала батькові, детально звітувала про своє переміщення: сіла в автобус, вийшла на зупинці.

Цікавлюся у 45-річного Юрія особистим життям, чи, бува, не пригледів собі дружину, адже й з доньками було б простіше, і в господарстві була б поміч.

— Та яке тут може бути особисте життя? — усміхаючись, розводить руками багатодітний татусь. — Звісно, я не вовк-одинак, але в мене три доньки-підлітки, а жінці (навіть дуже хорошій) буде дуже важко пристосуватися до сім’ї зі своїми, уже усталеними порядками. Тому, думаю, що така вже моя доля. Тішуся, що є заради кого жити.

Березне
Рівненської області.

На знімку: Юрій Лазутчик з доньками Аліною та Дариною.

Фото надано автором.