Рідкісний птах долетить до середини Дніпра!
М. В. Гоголь.
Відомо, що в житті існує дилема, коли нас обирають, а коли вже ми..! У першому випадку йдеться про батьків та Батьківщину. Важливіші чинники для будь-якої інтелектуальної особистості на все її земне життя. Саме вони, багато в чому, формують твої пріоритети. Пов’язано воно, насамперед, із моєю рідною матусею — О. В. Вергуновою (Головко) (1938—2021), а також моєю хрещеною мамою — Г. П. Іванченко (Богдан). Напередодні її 80-річчя хочу згадати про Галину Пилипівну добрим словом, як про унікальну жінку, маму двох синів — Ярослава (1969 р. н.) та Олеся (1981 р. н.), віддану дружину та головне — непересічну особистість, великого життєлюба та справжню всебічно талановиту та високо інтелігентну українку. Зараховую її до жінок як легенд України!
Народилася Галина Пилипівна 26.01.1942 р. у с. Дернівці на Київщині. Маму — Ольгу Іванівну Озірську (1922—2004), добре пам’ятають за неймовірну жіночу вроду. Подібний до неї був і перший її чоловік — Пилип Якович Богдан (1914—1945). Був призваний до лав Червоної армії. Звістку про його героїчну загибель 29.01.1945 р. О. І. Богдан отримала пізніше. Все своє життя Галина Пилипівна прагнула відвідати та покласти квіти на його могилу на цвинтарі с. Ліпова біля річки Вісла, що за 30 км біля польського м. Краслєва. Проте так й не склалося. Не менш вагому роль у формуванні особистості для Галини Пилипівни відіграв і вітчим В. О. Снісар (1915—2001), який одружився у 1946 р. з її мамою. Від цього шлюбу в подружжя народилися дві красуні та розумниці доньки: Тамара (1947 р. н.) й Жанна (1952 р. н.).
У вільний час Галина Пилипівна була активним учасником сільської самодіяльності. Після закінчення школи, спочатку початкової в Дернівці та Баришівської середньої, влаштовується на Київський завод художнього скла ученицею-алмазницею в цех обробки. Отримала 4-й розряд і вирізала візерунки на кришталевих виробах (стопки, чарки, фужери, бокали, салатниці). Нагороджувалася грамотами, подяками та преміями.
Крім художньої самодіяльності, долучилась до культмасової роботи як комсорг цеху. Про неї друкувалися статті з фото в газетах: «Молода гвардія» та «Київська правда» за вересень 1966 р. Улітку 1960 р. вона зробила мені велику честь, ставши хрещеною мамою. Тим самим підтримавши в непростий період життя мою рідненьку мамусю і, зрозуміло, мене. Оскільки хрещений батько — А. Г. Хмелівський (1931—2012) був членом партії, то обряд пройшов одного суботнього дня, підпільно, в домівці настоятеля Баришівської Свято-Успенської православної церкви.
16.12.1967 р. влаштовується секретарем підготовчих курсів Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Пов’язала своє життя на 52 р. із Інститутом журналістики. З 1971 р. працює методистом вечірньої форми навчання. У 1974 р. заочно закінчує філологічний факультет університету. З 1974 р. — методист заочного навчання студентів журналістів університету, де щорічно приймалося більше ста студентів. Це важка й відповідальна робота, а ще коли документація велася вручну. Були щорічні звіти та фактично щоденне постійне листування зі студентами. Тому документи бралися додому й працювала вночі та вихідних. Турбувалася про студентів з вадами здоров’я, які навчались на факультеті. Для Галини Пилипівни приїзд на сесію студентів — була приємна подія. Вона багатьох з теплотою згадує і радіє їхнім успіхам. У червні 1983 р. студентка О. Поліщук пише про Галину Пилипівну в газеті «Київський університет».
Долю свого життя знайшла на факультеті, в липні 1968 р., одружившись з відомим українським журналістом, засновником наукового редагування та поборника національної ідеї професором Р. Г. Іванченком (1929—2004). На той момент, він був секретарем факультетського партбюро, якому дісталося від так званої справи Шестопала. Роман Григорович підтримував студентів, а не викладачів за русофобство, був звільнений з роботи в 1971 р.
Родину підтримав знаменитий державний діяч та академік АН УРСР М. П. Бажан (1904—1983), як головний редактор, що запросив чоловіка до головної редакції «УРЕ». Як все відбувалося, детально розкрито в книзі «Лицар мови української Роман Іванченко» (2008 р.). Директор Інституту журналістики В. В. Різун запропонував Галині Пилипівні бути начальником навчальної частини інституту, але вона залишилася працювати методистом аж до свого звільнення 29.07.2020 р. Долучилася до першого прийому студентів за спеціальністю «видавнича справа та редагування» у 1999 р. Допомагала в становленні кафедри видавців знаменитому професору М. С. Тимошику.
Займалася громадською роботою з ветеранами праці в 1988—2001 та 2008—2010 рр. Очолювала жіночу раду Інституту журналістики в 1997—2005 рр. За сумлінну роботу отримувала подяки, грамоти та премії.
Ось так Галина Пилипівна з високо піднятою головою продовжує крокувати в цьому непростому житті, насамперед, виконуючи настанови батьків: бути порядною, чуйною, безкорисливою у допомозі та дарувати любов і добро людям. Многая літа, Галино Пилипівно!
Віктор ВЕРГУНОВ, директор ННСГБ НААН, академік НААН.
