Перлина Бессарабії — Білгород-Дністровська фортеця.
Бессарабія — це історичний регіон на півдні Одеської області. Її називають «зеленим намистом» краю. Розташовується вона між річками Прут, Дністер, устям Дунаю і Чорним морем.
Це сонячний куточок України з неймовірно красивою природою й цікавими місцями, де можна провести час у відпустці.
Чому «зелене намисто»? Лісів і полонин тут практично немає. Посушливі Буджацький і Тарутинський степи знамениті хіба що незліченними отарами овець, що кочують від Дністра до Дунаю в пошуках корму.
А таку романтичну назву Бессарабія отримала через головну свою визначну пам’ятку — зелений туризм. Сьогодні у цей край їдуть тисячі туристів із близького і далекого зарубіжжя в пошуках незабутніх вражень.
В Одеській області є лідери туристичного інтересу. Це — українська Венеція, як називають місто Вилкове, це Кілія — найстаріше місто України, яке нещодавно відзначило 2571 рік від дня заснування, це легендарна Білгород-Дністровська фортеця і, нарешті, Чорне море, якому не потрібні презентації.
Українська Венеція — так називають місто Вилкове.
Але є й туристична Бессарабія, скажемо так, таємнича і малознайома.
Полковник запасу Олександр Паларієв, сумлінно відслуживши а армії чверть століття, вирішив присвятити себе організації зеленого туризму. Він заснував етносело Фрумушика-Нова. Воно розташовується за 10 кілометрів від державного кордону з Республікою Молдова.
Після Другої світової війни жителів Фрумушики-Нової виселили і створили на її місці військовий полігон. Перед ліквідацією села тут було понад 400 приватних будинків.
Саме родина Паларієвих побудувала музейно-розважальний комплекс і одну з найбільших в Європі овечу ферму. Щорічно до цього села приїжджають тисячі туристів. Навіть незважаючи на те, що дістатися сюди не так просто. Але місце залишає незабутні враження. Особливо в тих, кому подобається зелений туризм та вікенд на природі.
Перше, що впадає в око туристові у цьому невеликому етноселі, — пам’ятник чабану висотою як п’ятиповерховий будинок (16,4 метра). Монумент уже занесли до Книги рекордів Гіннесса.
Ще один цікавий об’єкт, який залучає туристів, — Музей соцреалізму під відкритим небом. З початком декомунізації сюди стали звозити десятки па-м’ятників і погрудь вождів радянської епохи. Пам’ятники Леніну, Сталіну, Брежнєву, Чкалову та іншим хаотично розставлені посеред степу.
На території села відтворили традиційні українські, молдавські та єврейські хатинки. А ще тут можна скуштувати справжню молдавську кухню, біле вино тутешнього виробництва й овечу бринзу. Тут туристам пропонують нічліг у готельних номерах.
Перлина Бессарабії — Білгород-Дністровська фортеця, або Аккерманська, що в перекладі з турецької означає «біла вежа» — це історико-архітектурна пам’ятка XIII—XV століть. Вона вважається однією з тих визначних пам’яток України, які найкраще збереглися до наших часів.
Фортецю побудували на залишках прадавнього грецького міста під назвою Тіра, що існувало до IV століття. У ті часи місто не раз руйнували різні племена.
На фортецю багато разів нападали запорозькі козаки під проводом Северина Наливайка, Івана Сірка та інших. У 1812 році південь Бессарабії перейшов до складу Російської імперії згідно із Бухарестським мирним договором.
Нині загальна площа визначної пам’ятки становить 9 гектарів, а довжина стін фортеці — понад 2,5 кілометра. З одного боку оборонні будівлі захищав лиман, а з боку суходолу викопано рів глибиною 14 метрів.
На сьогодні збереглося 26 із 34 кріпосних веж. Щоб добре дізнатися історію, пов’язану із фортецею, тут можна замовити екскурсію.
А ось ще інша Бессарабія. У дельті Дунаю, на кордоні з Україною та Румунією, живе найбільша у світі популяція рожевих пеліканів. Їх кількість в Одеській області — майже 50 тисяч. Тутешні природні умови вважаються ідеальними для життя цих птахів.
Більшість людей асоціюють пеліканів з Африкою, однак ці птахи летять туди тільки зимувати. Тож побачити найбільшу колонію крилатих можна, приїхавши на Одещину.
Одним із центрів виноробства в Бессарабії є село Шабо. Воно розташовано за 70 кілометрів від Одеси на березі Дністровського лиману.
На території сучасного села Шабо колись були татарські поселення, перше з яких тут з’явилося майже п’ять сотень років тому. А перші згадування назви села Шабо датовано 1788 роком.
Улітку 1891-го в селі Шабо відпочивала і проходила лікування знаменита українська поетеса Леся Українка.
На всю Україну Шабо відоме своєю виноробною продукцією. На базі старого заводу діє музей вина.
Перші сади винограду в цьому регіоні почали висаджувати ще греки та генуезці в далекому VI столітті. Нові сорти винограду привозили й турки. Через кілька століть сюди приїхали швейцарські переселенці, котрі назвали це місце Шабага. Від нього й походить нинішня назва населеного пункту.
Нині виноградники в селі славляться серед українських і закордонних туристів. У 2009 році тут було відкрито центр культури вина Шабо. Крім нього й музею вина, туристам пропонують відвідати історичні льохи, підземні сховища вин, а також почути цікаві розповіді про історію виноробства в регіоні. Звичайно, тут можна й продегустувати вино.
У Шабо виготовляють і сири, що чудово підкреслюють смак і аромат вина. За 15 хвилин від Центру культури вина розміщується одна із сироробень, де можна довідатися все про технологію виробництва сиру і спробувати продукцію під час дегустації. Тут переробляється дві тонни молока на день, а сам сир визріває від двох місяців до року.
Ну й, звичайно, Бессарабію не можна уявити без міста Татарбунари, де розташовується сільська садиба XIX століття «У Меланьи».
У Татарбунарах в 1807 році, під час розквартирування козацького війська, розташовувалася резиденція кошового отамана Задунайської Січі.
Тут можна доторкнутися до пам’ятного каменю, який залишився після отамана Білого, котрий жив якийсь час у цьому будинку: від нього набираєшся сили й мужності.
Отаман Сидір Білий — запорозький старшина, кошовий (кошовий у ті часи мав права на рівні нинішнього віце-адмірала) отаман Чорноморського козацького війська, командувач Чорноморської козачої флотилії.
Саме він перший привів флот у гавань Севастополя й уперше здобув перемогу над турецькою ескадрою під Кінбурном. Згодом історія була переписана на користь росіян, а всі згадування про кошового отамана знищили. У російсько-турецькій війні козацький флот виступав в авангардах. Особливо незамінною була допомога козацької флотилії під час штурму Кінбурна, Очакова, Хаджибея, Ізмаїла, Аккермана, Кілії тощо.
На похороні, коли відспівували славного кошового, поруч із його труною з непокритими головами стояли Олександр Суворов, Антон Головатий і контр-адмірал Джон Поль Джонс, відомий «Чорний корсар», засновник ВМС Сполучених Штатів Америки, який у той час командував вітрильною ескадрою Лиманської флотилії, заснованої Сидором Білим.
Про цю та інші історії, звичаї краю, долі колишніх господарів і поселенців розкажуть гостям садиби «У Меланьи».
У садибі-музеї зібрано унікальні речі й документи, стародавні предмети рукоділля, різне домашнє начиння, які характеризують минулий час і якими користувалися жителі Бессарабії.
Раніше у цьому будинку проживали черниці. За допомогою господині будинку, Меланії, а також її родини, було зібрано унікальні речі й документи, предмети старовини й рукоділля, що характеризують роль і активну участь українського народу в культурно-господарському освоєнні Бессарабського краю. Страви національної кухні доволі характерні: і випічка, і мамалига з бринзою та шкварками, і бессарабське вино, і, звісно, традиційне українське сало.
За столом вистачає місця всім. Під спів улюблених пісень можна випити по чарочці бессарабського вина, в якому іскриться вся історія Татарбунарського краю, багата на легенди.
Зберегти історичну спадщину, залишити нащадкам найкращі спогади про минуле — ось головна мета створення садиби «У Меланьи» для всіх, хто цінує історію малої батьківщини.
Меланія Время — голова громадської організації «Доброзичливий край» сільського зеленого туризму, лауреат районного конкурсу «Жінка року», невгамовна людина і просто цікавий співрозмовник.
Під час відвідування садиби сільського зеленого туризму екскурсанти мають можливість побувати в районному народному музеї з цікавою картинною галереєю й познайомити-ся з роботами і творчіс-
тю одеського художника
В. Шарапенка. Гості відпочивають на природі, в етнографічних садибах, де можна скуштувати національні страви, ознайомитися з місцевими традиціями та звичаями, пам’ятниками природи й архітектури і навіть узяти участь у майстер-класах із виготовлення виробів декоративно-ужиткового мистецтва.
В Одеській області за активної фінансової допомого Євросоюзу просувають зелений сільський туризм. Відкриваються туристичні інформаційні центри, створені за підтримки Одеського обласного агентства реконструкції та розвитку.
«Зелене намисто» Бессарабії з року в рік стає дедалі яскравішим і привабливішим. Стрімке будівництво першокласних доріг на півдні Одеської області зачепило й незвідану Бессарабію. А отже, незабаром туристів у цих місцях стане набагато більше.
Одеська область.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
