Родина Магалясів, засновників виноробні.
Греки в цій справі були знаними спеціалістами. Та й нинішні винороби — гарні послідовники традицій. Вони і давнє минуле шанують, і нові технології застосовують. Недарма фестиваль молодого вина «Ольвійські ленеї» було проведено поблизу Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія», який розташований на місці однойменного давньогрецького міста-держави, назва якого в перекладі означає щаслива.
Відчути себе богами
Свято молодого вина в давньогрецькій Ольвії носило назву «ленеї», тож і нинішні винороби та шанувальники вина та видовищ зібралися на фестиваль «Ольвійські ленеї» в селі Парутине на території крафтової виноробні.
Господар виноробні Павло Магаляс розповів про історію її створення, про особливості виробництва стародавнього напою, про теруар і крафт. Сімейна виноробня заснована в 2013 році, а нещодавно вона отримала державну ліцензію на виробництво алкогольних напоїв.
Сам Павло родом з Молдови, мав певний досвід виноробства. «Займався самостійно, вчився, так і освоїв професію винороба, — розповідає він. — З 2000-го був підприємцем, трохи зібрав грошей, тепер вони всі вкладені в це виробництво. Під виноградом в нас зайнято десять гектарів. Разом із технічними сортами, такими як Йоханітер, Аліберне, вирощуємо і столові сорти на продаж, аби диверсифікувати виробництво, скоротити рівень ризику». Каже, що стався такий порив, натхнення і бажання займатися саме виноградарством.
Збір врожаю на виноробні відбувається вручну. Об’єм виробництва на рік становить 20 тисяч літрів, для витримки вина використовуються 15 дубових бочок. Термін витримки — один рік. Минулої осені вперше вирішили провести свято молодого вина, на яке завітали понад 150 гостей з Миколаєва, Одеси та Херсона. «Хочемо, щоб це свято було щорічним. Є бажання потроху привчати людей до традицій вживання вина, до гарного смаку, до історичних традицій», — каже Павло Магаляс.
Фестиваль, як і заведено за давніми грецькими традиціями, супроводжувався театралізованим дійством «Діонісійські містерії» від Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру та агонами. Як розповів відомий миколаївський мандрівник і фотохудожник Ігор Єрмолаєв, «агонами» в Стародавніх Римі та Греції називалися змагання. У нашому випадку — учасники змагалися у піснях, поезії, театральному і образотворчому мистецтвах та, звичайно ж, у мистецтві виноробства». До речі, не обійшлося без конкурсу на чавлення ногами винограду на швидкість. Охочі змогли відчути себе героєм Адріано Челентано з відомої комедії.
Порадував своїм перфомансом креативний художник Володимир Бахтов, який проживає в Парутиному, поблизу заповідника «Ольвія», на вулиці Геродота, фаєр шоу влаштував шоу-гурт «Феєрія». А після дегустації вишуканих вин присутні занурилися у концерт живої музики та проникливих віршів миколаївських авторів.
У давнину вважалося, що всі учасники подібних свят молодого вина можуть відчути себе богами. На фестивалі «Ольвійські ленеї» все так і сталося.
Молодь на святі молодого вина.
Фото Ігоря ЄрмолаЄва.
Крафтовий стиль
Проте не боги вино виробляють. А справжні професіонали, трударі, закохані у виноробну справу. На жаль, від виноробів є чимало нарікань на недосконалість українського законодавства стосовно підтримки виробництва теруарних вин. Так, Павло Магаляс зазначає: «Галузі не так вже й потрібна державна підтримка. Ніхто ж не проти платити податки, але слід спростити процедуру, зменшити тиск контролюючих органів».
Власник ще одної крафтової виноробні Володимир Фалько також нарікає на велику кількість контролюючих органів у винній справі. «Сьогодні податкові служби просто розривають виноробів. Це ж скільки потрібно документації, аби відзвітувати за кожну акцизну марку, причому щомісяця — обурюється Володимир Іванович. — Як роблять в Європі? В жовтні зібрали останній виноград, в грудні запрошують податкового інспектора, показують: в нас п’ять тонн вина. Інспектор виписує акцизних марок саме на п’ять тонн, і більше ніхто нікого не чіпає. Прийшли з органу продовольчої безпеки — перевірили якість, виписали сертифікат, і все. В нас, на жаль, будь-яку гарну справу можуть заорганізувати та не дати можливості нормально працювати. Яскравий приклад: в такому виноградному краю, як Миколаївщина, лише шість виноробів отримали ліцензії на виробництво. Решта побоюються. Коли отримуєш ліцензію, відкриваєш своє обличчя, і відразу до тебе нагрянуть всі контролюючі органи».
Інший власник виноробні Євген Шнейдеріс в інтерв’ю одному з українських видань так і сказав: «Винарі в Україні сьогодні — це «психи» Найсильніша риса винної сфери — люди, їх пристрасне бажання зробити хороше вино. Але виноробство саме по собі не дуже привабливий бізнес. У нас до цього додаються кліматичні, економічні, політичні ризики. Якщо таких людей стане більше, то все буде добре».
«Для розвитку виноробства в Україні слід спростити податкове адміністрування процесів для малого виробника, — вважає винороб Михайло Молчанов. — Ми змушені вести той самий документообіг, що й великі виробники вина. Хоча обсяги незіставні. Окрема історія — акцизні марки. Винороби очікують, що акцизну марку скасують, бо це рудимент радянської бюрократії. Для держави марка — це додаткові витрати, і вона ніяк не допомагає контролювати обіг нелегальної продукції».
Утім, усі виробники крафтового вина погоджуються з тим, що після внесення змін до «деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва теруарних вин та натуральних медових напоїв», які були ухвалені в квітні 2018 року, процедура ліцензування значно спростилася. Закон дозволив малим та середнім виноробам вийти з тіні, відкрити нові робочі місця, створити передумови для якісного, різноманітного та конкурентного ринку європейського рівня.
З присмаком туризму
Якщо в питаннях законодавчого регулювання діяльності крафтових виноробень ще є певні перепони, то з туристичної точки зору цим підприємствам — зелене світло. Начальниця управління з питань туризму та курортів Миколаївської облдержадміністрації Тетяна Волинець переконана, що продовжити туристичний сезон на Миколаївщині можна завдяки таким підприємствам, які пропонують гастрономічний, винний туризм.
«Плануємо створити туристичні кластери. Коли за один день турист зможе побувати одразу в кількох цікавих локаціях, — зазначає Тетяна Григорівна. — Наприклад, Національний заповідник «Ольвія», виноробня, рапанова ферма, садиба художника Володимира Бахтова. Все розташовано поруч, не потребує тривалих переїздів, не залежить від пори року. І кожен з власників садиб чи підприємств має що показати і про що розповісти».
Наприклад, Володимир Фалько планує вже з наступного туристичного сезону запрошувати туристів до власної садиби, що на березі Бузького лиману. Володимир Іванович розповідає: «Раніше тут було звалище. Розчистив місцевість, впорядкував, збудував садибу, посадив виноград. До озера запустив майже п’ять тонн малька коропа, товстолоба, глоса, судака, окуня».
Садиба знаходиться неподалік Миколаєва, в селі Галицинівка. Тож городянину, який хоче «вирватися» від суєтного міста, є де відпочити. Причому дістатися сюди можна й катером чи яхтою водним шляхом.
Утім, саме вирощування винограду та виробництво вина стало справою життя Володимира Фалька. І його історія також може стати тим туристичним магнітом, який притягує. «Я родом з Бессарабії, Біляївський район Одеської області, село Градениці, — ділиться Володимир Іванович. — Там, якщо в якомусь домогосподарстві немає півтонни вина, то вважається, що її власник — не хазяїн. Для мене прикладом була моя бабуся, яка у війну залишилася з трьома дітьми, жили з городу, але вино завжди було. Люди прийдуть, пригостити треба».
У Володимира Фалька багато друзів в Україні та в усьому світі. Каже: «Я — гостинний господар, люблю, коли до мене приїжджають. В нас такий благодатний край, тож було соромно, що ми п’ємо французьке, італійське, чилійське вино. А своє начебто совісно представити. Тому вирішив закласти невелику ділянку під виноград та робити власне вино. Для всіх, як для себе. Висадив 30 сортів винограду. В основному, районовані, наші сорти. Проте є і унікальні сорти — іспанські, італійські, французькі, новозеландські та пострадянські. Минулого року зробили п’ять тонн вина, отримали ліцензію. Нині всерйоз замислююся над тим, аби відкрити в Миколаєві власний магазин чи ресторан».
Володимир Фалько має щире бажання довести всім, що в Україні здатні виробляти вина не гірші за ті, що пропонує закордон. А може, й кращі. «Бо кожен виробник українського крафтового вина вкладає в нього свій особистий смак, творчість, фантазію. Переконаний, що Миколаївщина має гарний потенціал для відродження традицій виноробства».
Отже, винному туризму — бути!
Володимир Фалько робить вино для себе та друзів, у планах — на продаж.
Миколаївська область.
Фото автора.
