В законі чітко не прописано або, може, навмисно так зроблено: запропонували організувати громади, але не вказали мінімальну кількість осіб, які мають бути в них (є тільки розуміння середньої чисельності населення однієї ОТГ), що одразу дає можливість владі невеликих міст, районів, сіл об’єднуватися у невеличкі громади. Добре це чи ні? Ми вважаємо, що це погано — мають бути створені великі, самодостатні громади, спроможні якісно, без допомоги держави надавати послуги громадянам. Тоді керівництво великої громади матиме можливість підвищувати життєвий рівень, залучати інвестиції для створення невеликих, або навіть і великих, підприємств, запрошувати інвесторів для створення різноманітних філій.

Від представників центральної влади з екранів ТБ ми не раз чули: що більша громада, то більше у неї можливостей. А вийшло як завжди...

Наприклад, наше місто Добропілля і Добропільський район з населенням 80 тисяч розділили на п’ять невеликих громад. Яку користь від таких громад отримають люди, неважко передбачити. Крім того, в законі про децентралізацію нічого не сказано, як і що має бути підпорядковано і контролюватися громадою. Тому насправді громади не отримали більше прав та можливостей, ніж мали міськвиконкоми та райвиконкоми. Виникає запитання, якщо громада має право залучати інвестиції, створювати підприємства, філії і вони будуть підпорядковані громаді, тобто державі, то чому державні підприємства, які працюють на території громад, не підпорядковані і не контролюються громадами? Так, на території нашої громади з кількістю населення 44 тис. громадян працюють державні підприємства, такі як шахти, міськводоканал, залізниця, підприємства з розподілу електроенергії та експлуатації електромереж, а також державні служби — поліція, медзаклади, і на них місцеві органи влади, як і до децентралізації, не мають жодного впливу. Чому знову не дали право? Причина йде з дев’яностих років минулого століття. Тоді профільні міністерства взяли на себе все управління промисловістю, не бачачи в місцевій владі помічників. А час показав, уся промисловість країни занепала, багато підприємств списали на металобрухт, скрізь безконтрольність, усе розбалансовано. Як приклад: у 90-х роках у Добропіллі працював трубний завод, який виготовляв труби 2,0 м у діаметрі, таких заводів в Радянському Союзі було лише два. В 2000-х роках наше міністерство чомусь вирішило, що Україні такий завод не потрібен, і його просто порізали на метал. На всі заперечення місцевої влади ніхто з київських чиновників не звертав уваги. Нині від цього заводу лишилися тільки руїни, як після бомбардування. Також занедбаними стали вугільні підприємства країни. Краще за всіх працювали в 90-х та 2000-х роках шість шахт нашого Добропільського державного об’єднання, видавали на-гора до п’яти млн тонн вугілля на рік. І тут, як завжди, з’являються охочі поповнити свої особисті статки, і Фонд держмайна, повіривши обіцянкам, що шахти запрацюють ще краще, в 2010 році віддав шахти в оренду на 49 років приватній компанії. За 10 років оренди компанія не тільки не змогла збільшити видобуток, а, як то кажуть, довела шахти до ручки: з 16 тисяч працівників лишилося 8 тисяч, зупинила роботу двох шахт, видобуток вугілля скоротився, в 2020 році видали на-гора тільки 2,9 млн тонн, і орендар розірвав договір з державою. На прощання Фонд держмайна дозволив списати на металобрухт ще й Ремонтно-механічний завод (РМЗ), який справно працював до оренди. Місцева влада, не маючи жодних важелів впливу, не допомогла в збереженні цього виробництва. Тривожні листи в міністерство, що шахти погано працюють, прохання віддати завод РМЗ у комунальну власність міста залишилися без відповіді. Фонд держмайна, розірвавши договір, прийняв від орендаря без заперечень усе майно шахт. А Прем’єр-міністр ще й дозволив виплатити компанії 398 млн грн за обладнання, придбане для шахти, яке компанія 10 років експлуатувала та отримувала дохід. Юристи чітко кажуть, що за таку роботу орендаря Фонд держмайна мав передати до суду позов на відшкодування збитків за дві закриті шахти та знищення РМЗ, але чомусь все лишилося так, як є.

Як бачимо, керівництво громади не має жодних важелів впливу та права контролю, тоді виникає запитання, для чого нам така децентралізація і така формальна влада громади? Виходить, влада громади ніби є, але вона ні на що не впливає. Мабуть, така сама ситуація і по всій країні. Тоді навіщо нам нав’язують цей цирк з виборами в об’єднані громади? Схоже, така децентралізація — чергова мильна булька, і вона не дає навіть надії на зміни, особливо в реальному секторі економіки та розвитку промислового потенціалу.

Ми, старійшини, звертаємося до Президента і просимо на законодавчому рівні усунути всі недоліки, які є в законі про децентралізацію. На наш погляд, місцева влада повинна мати всі важелі впливу, мати право на підбір і призначення керівних кадрів державних підприємств, установ і служб, які працюють на території громад, а також здійснювати контроль за їхньою роботою. Тоді матимемо взаємний контроль, з одного боку, вищих державних служб, з другого — контроль громади. Тут жодної шкоди, буде тільки користь для громад і країни.

Також у законі про децентралізацію не вказані контрольні функції держави і те, хто має право контролювати роботу громад. Їх обов’язково треба вказати, а то виникає таке враження, що закон писали для ідеального суспільства. І чомусь він усіх влаштував — і на верхніх щаблях влади, і на місцях.

Василь ОЛЕНИЧ, голова  Ради старійшин Добропільщини.