На фото: Євгеній Ришко, Іван Ришко.
Є на придніпровській землі справжні українські патріоти, які готові не лише про власну родину дбати, а й за рідну землю кров проливати. Серед таких — велика родина Ришків. Володимир і Валентина виростили й виховали п’ятеро дітей.
«Колись, прийшовши з роботи, не мала де й взуття своє поставити, — згадує мати родини. — До своїх дітей ще й їхні друзі додавались. Тож постійно в будинку було, як у вулику». Сьогодні в оселі подружжя Ришків здебільшого тиша. Виросли, розлетілися з рідного дому діти. Усі вони обрали свій життєвий шлях, а двоє синів стали захисниками України.
Першим на війну пішов середній син...
Євгеній Ришко після закінчення школи в рідному селі Попівці здобув спеціальність фахівця з обслуговування комп’ютерних систем та мереж, пішов працювати системним адміністратором. Коли хлопцеві виповнилося двадцять і настав час проходити строкову службу в армії, юнак сам пішов до військкомату. А щоб у призивної комісії не виникло навіть найменших сумнівів щодо його придатності до військової служби (як уже пізніше з’ясувалось), навіть видалив «непотрібні» сторінки зі своєї медичної картки.
Коли Євгеній проходив строкову в АР Крим, у країні розпочалася Революція Гідності. Тоді військовослужбовців із Криму направляли на патрулювання столиці. На долю Євгенія Ришка в той час випало багато морально-психологічних випробувань. Продовжились вони і після повернення у місце дислокації: невдовзі в їхній частині з’явилися «зелені чоловічки», а наказ командування був — не чинити жодних дій.
Згадуючи ті непрості дні, Євгеній, як і багато його товаришів по службі, розповідає, що не міг зрозуміти, чому, маючи належний рівень військової підготовки та забезпечення, вони не могли дати відкриту відсіч вторгненню чужинців... Натомість їхня частина залишає анексований Росією півострів і потрапляє на схід України, на Донеччину. Але навесні 2014 року і тут почалася неоголошена війна. З Донецька військові перемістились під Маріуполь.
«Наше наметове містечко було на аеродромі, — згадує Євгеній. — Ми несли службу на блокпостах. Згодом статус військовослужбовців строкової служби змінився на статус учасників АТО».
У той період активізувався волонтерський рух. До військових у різні гарячі точки Донбасу, зокрема в Маріуполь, приїздили з гуманітарними вантажами і волонтери з Онуфріївщини. По всьому району тривав збір продуктів, закуповували спорядження, щоб хоч якось підтримати наших військових. В одну з таких поїздок попросився батько Євгенія, щоб побачитися з сином, передати тепло підтримки від мами, братів і сестер, всієї родини, земляків. Це стало дуже зворушливим сюрпризом.
Прослуживши два нелегких, сповнених військових випробувань роки, Євгеній Ришко продовжив службу в охоронній сфері. А згодом обрав службу в правоохоронних органах. У складі роти «Святослав» МВС України до 2019 року ще тричі був на ротації в зоні проведення ООС.
Нині батькам, родині нібито можна зітхнути з полегшенням — Євгеній несе службу в правоохоронних органах у Києві. Він заочно закінчив вищий навчальний заклад за своєю першою спеціальністю — обслуговування комп’ютерних систем і мереж. Але професійна освіта відійшла на другий план, навіть, можна сказати, стала хобі.
«Військова служба змінила мене, — зазначає молодик. — Вона стала жорсткою школою життя, навчила ухвалювати рішення, цінувати дружнє плече, своїх товаришів по службі. А ще — свою сім’ю, яка хоч і була далеко в тяжку хвилину, але зажди відчувалася поруч завдяки підтримці».
Стати військовим мріяв з дитинства
Коли Євгенія тільки було призвано до армії, молодший син Ришків Іван вступив на навчання до Криворізького ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою. Далі продовжив навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (Львів). Про професію кадрового військового він мріяв з дитинства.
«Багато хлопчиків на вулиці змалку бавилися «у війну». Наш Ваня постійно виконував роль командира, — усміхається, згадуючи, мама. — І був настільки переконливим, що навіть набагато старші за віком хлопці сприймали за командира лише його».
Нині Іван Ришко служить у складі 93-ї окремої моторизованої бригади «Холодний Яр» — однієї з найбоєздатніших механізованих бригад ЗСУ, військовослужбовці якої, починаючи з квітня 2014 року, боронять нашу державу від російської агресії.
Іван пройшов уже кілька ротацій. Його дівчина Діана підтримала вибір коханого стати професійним військовим, бути на передовій захисту територіальної цілісності рідної держави. Ба більше, після закінчення у Львові медичних курсів вона пішла служити пліч-о-пліч з Іваном у холодноярську бригаду.
Фото з сімейного архіву Ришків.
