«Герої не вмирають» — ці слова стали рефреном низки меморіальних заходів, що відбулися у Бориспільському та Баришівському районах на Київщині, де вшанували козаків Вороньківської сотні та їхніх побратимів, котрі 1-2 лютого 1919 року повторили подвиг учасників бою під Крутами.

Члени Спілки офіцерів України, Конгресу Українських Націоналістів, громадської організації «Соловецьке Братство», ветерани АТО/ООС, курсанти Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка та студенти Військового інституту телекомунікацій і інформатизації імені Героїв Крут провели мітинги біля пам’ятника полеглим у боях з московсько-більшовицькими окупантами у селі Вороньки, біля меморіального знака на станції Баришівка та на полі бою — біля залізничного мосту через річку Трубіж, поблизу села Коржі.

Відкриваючи мітинг, народний депутат України II скликання, Почесний голова Спілки офіцерів України Євген Лупаков нагадав, що більш як сто років тому майже 300 козаків з навколишніх сіл добровільно стали на захист Української Народної Республіки від російських загарбників, що знову рухалися на Київ. Першими взялися за зброю козаки Вороньківської сотні, до яких приєдналися члени Бориспільської та Баришівської сотень Переяславського полку. Командував об’єднаним загоном сотник Іван Черпак, учасник Першої світової війни. Подолавши засніжені поля й болота, вони зайняли оборону на правому березі річки. Очікуючи підхід ворога, сміливці розібрали залізничну колію перед мостом та замінували міст. Утім, бронепоїзд зупинився перед пошкодженим відрізком колії і почав обстрілювати з гармат позиції козаків, що мали на озброєнні чотири кулемети, дві сотні гвинтівок та револьвери.

«Дві доби тривав запеклий  бій, — наголосив Євген Лупаков. — Незважаючи на чисельну перевагу краще озброєного ворога, козаки не полишили поле бою».

На Трубежі загинуло 70 українських воїнів із Воронькова та 30 із Березані. Після окупації України московсько-більшовицькими військами згадувати їхні імена було небезпечно — ЧК та НКВС переслідували та знищували тих, хто вижив у бою. В архівах матеріалів про бій фактично немає. Перекази про подвиг козаків збереглися в родинах учасників тих подій. Завдяки народній пам’яті вже за незалежності України вдалося розшукати могилу сотника Івана Черпака, який разом з кількома побратимами був заарештований та розстріляний неподалік села Глибоке керівником загону НКВС по боротьбі з бандитизмом Морозовим.

Учасники вшанування героїв Трубежу поклали квіти до його могили у селі Вороньків. Біля монументів учасникам національно-визвольних змагань початку минулого століття директор Театру української традиції «Дзеркало» Володимир Петранюк читав поему члена Національної спілки письменників України Миколи Карпенка «Отаман Іван Черпак» та «Баладу про Трубіж» Всеволода Ткаченка. Подвиг героїв оспівав кобзар Василь Лютий.

На полі бою за збереження історичної пам’яті, облаштування меморіалів та створення музею Героїв Трубежа у школі села Коржі Спілка офіцерів України відзначила грамотами депутата Баришівської ОТГ Ігоря Гопкала, вчителя Миколу Євтушенка, заступника начальника управління культури КМДА Сергія Васильонка та начальника адміністративно-господарського відділу ТОВ «Метало Гальва Україна» Сергія Дудку.

Виступаючі на мітингах, серед яких курсантка Катерина Плясецька та студент Олександр Сиса, наголошували, що нині українці, як і сто років тому, зі зброєю в руках відстоюють свою незалежність у боях з тим же самим ворогом — Москвою.

На знімку: під час вшанування Героїв Трубежа.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.