Економічний паспорт українця ініційовано Президентом Володимиром Зеленським. Профільний Комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики на своєму засіданні наприкінці січня цього року рекомендував включити відповідний президентський законопроект (№ 6394) до порядку денного сесії та ухвалити його за основу.

Ініціатива глави держави охоплює одразу кілька сфер. Це питання й інвестиційної діяльності, які належать до відання Комітету з питань економічного розвитку, і діяльності соціального фонду, які належать до предмета відання Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, і діяльності небанківської фінансової установи, які належать до предмета відання Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, голова якого доручив мені відповідати за підготовку законо-
проекту. Який, до речі, визначено як невідкладний.

З історії питання

20 років тому в Посланні Президента до Верховної Ради України було вперше зазначено про курс на розбудову українського середнього класу. Відтоді тією чи іншою мірою кожен із нових очільників держави декларував наміри збільшити в країні кількість представників середнього класу.

Оскільки якогось світового загальноприйнятого визначення «середнього класу» немає, зауважу, що під середнім класом тут розумію осіб з рівнем освіти, який дає змогу мати рівень оплати праці в розмірі середньої заробітної плати по регіону і вище, котрі є власниками або мають можливість придбати житло, засіб пересування, а також мають можливість заощаджувати.

Тобто за глобальним завданням «забезпечити формування середнього класу» стоять конкретні завдання: дати більшості українців зайнятість та гідний рівень оплати праці. Тут зауважу, що для розвинутих країн характерна частка середнього класу — майже 60 відсотків від загальної кількості населення.

Є математичні розрахунки, які підтверджують наявність кореляційного зв’язку між рівнем оплати праці та її продуктивністю. Тобто вартістю товару, що виробляється за одиницю часу. Що більша вартість товару, який виробляється працівником, то вища буде його оплата праці. Але як забезпечити високий рівень продуктивності праці?

За статистикою, у 2021 році продуктивність праці українця становила в середньому 15,8 долара на годину. Це нижче (подекуди в 2,5 раза), ніж в усіх (за виключенням Молдови) країнах, з якими межує Україна. Низька продуктивність праці відповідно призводить до низької вартості робочої сили. Постає закономірне питання: як її підвищити? Найоптимальнішим способом є інвестування в інтелектуальний капітал.

За оцінками, зробленими на замовлення Торгово-промислової палати, за умови початку в Україні індустріального розвитку економіка згенерує додаткову потребу у 2,2 мільйона працівників. Власне, вже здійснений монобільшістю перезапуск системи індустріальних парків, створення хабу Дія City і є початком індустріального курсу. Очікується стрімке збільшення потреби в інженерах різного роду систем та мереж, архітекторах Інтернету речей, операторах безпілотних літальних апаратів, веб-дизайнерах, аналітиках Big Data, проектувальниках локальних енергосистем та мереж, енергоменеджерах, біоінженерах, спеціалістах з інтелектуальної власності тощо.

Зазначені спеціальності є спеціальностями з інноваційним елементом. Рівень заробітної плати таких працівників буде вищий від середнього. Тобто завдання розбудувати середній клас, по суті, є завданням забезпечити можливість працевлаштування, яке задовольнятиме базові потреби з надлишком. А це, в свою чергу, передбачає необхідність надати можливість кожному бажаючому освоїти спеціальності, затребувані економікою, а не просто доступні на ринку послуг освіти.

Чи можливо, зважаючи на надзвичайну неоднорідність фінансової спроможності українців, забезпечити оплату здобуття якісної освіти та найголовніше — довузівську підготовку?

Ми вправі говорити про існування неоднорідності, бо за даними Національного звіту за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2018, рівень читацької компетентності учнів українських шкіл у містах-мільйонниках та селах відрізняється майже на 79 балів — 499,4 та 420,6 відповідно.

Дані того само звіту свідчать, що шанси учнів/студентів із низькими соціально-економічними показниками підвищуються, якщо вони вчаться разом з учнями/студентами з вищими соціально-економічними показниками. Тобто, щоб учні/студенти, які мають недостатній рівень фінансового забезпечення здобули освіту так само якісно, як ті, котрі мають достатні фінансові ресурси, вони повинні навчатися разом. Це відверто нетривіальне завдання, коли за чотири роки вартість навчання може сягати 248 тисяч гривень. При цьому 36,7 відсотка українських домогосподарств упродовж 2019 року постійно відмовляли собі в найнеобхіднішому, крім харчування, а 2,8 відсотка домогосподарств не вдавалося забезпечити навіть достатнє харчування.

Коли мова заходить про придбання нерухомості, з нетривіального завдання перетворюється на невирішуване. Журналісти порахували: для того, щоб купити однокімнатну квартиру, українцю доведеться від трьох до восьми років (залежно від того, в якому місті розташована нерухомість) відкладати кошти в розмірі середньомісячної заробітної плати. Але, за останніми даними статистичних спостережень, у 2019 році лише 11,2 відсотка українських домогосподарств мали рівень доходів достатній, щоб робити заощадження. До того ж невідомо, наскільки значний був розмір таких заощаджень.

Тож для того, щоб у довгостроковій перспективі трансформувати українське суспільство, потрібно почати із задоволення двох потреб: підвищення якості освітнього рівня (і як наслідок — рівня оплати праці), забезпечення ресурсу для придбання власної нерухомості. Як таке підвищення забезпечити? Тут, власне, і починається законопроект «Про економічний паспорт».

Держава гарантуватиме здійснення виплат учасникам Фонду

Проект закону «Про економічний паспорт» передбачає на законодавчому рівні створення умов для підвищення економічного рівня життя громадян. Це його головна мета. Для її реалізації пропонується створення Фонду майбутніх поколінь — фінансової установи, яка матиме капітал, сформований за рахунок коштів Державного бюджету України. Ці кошти, зокрема, надходитимуть від сплати рентних платежів за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення. Аби гроші не знецінювалися, Фонд інвестуватиме їх.

Кошти нараховуватимуть народженим в Україні після 1 січня 2019 року та виплачуватимуться їм після досягнення ними 18-річчя. Водночас виплати за економічним паспортом можуть здійснюватися до досягнення 18 років.

Але лише на лікування тяжких захворювань, підтверджених документально.

Важливо, що держава гарантуватиме здійснення виплат учасникам Фонду.

Прогнозується, що зі стартом функціонування Фонду пожвавиться ринок нерухомості, з’являться інструменти інвестування в пенсійні фонди, що, своєю чергою, стане потужним поштовхом для розвитку накопичувальної пенсійної системи. Окрім того, значні можливості для свого розвитку отримають такі соціально значущі сфери, як освіта і медицина.

Так, економічний паспорт дасть змогу молодим українцям мати власні ресурси для оплати навчання і в такий спосіб отримати перспективи на ринку праці, знайти роботу своєї мрії. Своєю чергою, ринок освіти стане більш прогнозованим, з чіткими правилами. Й оскільки молодь сама інвестуватиме у свою освіту, то зменшиться і бюджетне навантаження в цій сфері.

Так само з’являються можливості для реалізації структурних реформ і у медицині. Наприклад, з використанням коштів економічного паспорта на лікування батьки зможуть самостійно обирати медичний заклад і покрити повністю чи хоча б частково необхідні витрати. А це сприятиме розвитку належних медичних послуг і формуванню довго-строкової стратегії.

Отже, вперше в українській історії керівництво держави формує підґрунтя для того, щоб кожен молодий українець незалежно від соціально-економічного стану своєї сім’ї міг мати шанс навчатися в найкращому навчальному закладі на найпрестижнішій спеціальності, отримувати належне медичне обслуговування або придбати житло, не виїжджаючи на заробітки за кордон.

Альберт Ейнштейн казав: «Ви ніколи не зумієте розв’язати проблему, якщо збережете те мислення і той підхід, який привів вас до цієї проблеми». У президентському проекті я побачила саме це — кардинальну зміну підходу до вирішення питання бідності нації.

Ольга ВАСИЛЕВСЬКА-СМАГЛЮК, народний депутат України.