Сьогодні міжнародні проекти в школі — це не просто модний тренд, а важливий елемент навчального процесу, який допомагає учням адаптуватися в глобальному світі, знайти нових друзів за кордоном, набути актуальних знань та навичок і самореалізуватися. Про те, як педагогічний та учнівський колективи загальноосвітньої школи з Чигиринщини заприятелювали з навчальним закладом польського містечка Торунь, розповідає керівник Головківського НВК, натхненниця і організатор інтернаціонального обміну Наталія Канюка (на знімку з учнями у центрі).

Зачарували Андріївськими вечорницями

Я — директорка невеликої сільської школи з глибинки. Саме такої, де, як переконують з високих міністерських трибун, діти здобувають неякісну освіту та не мають можливостей для творчого зростання.

Вважаю, що наша школа успіхами у навчальному процесі й реалізованими проектами довела, що це не так. Одним з найуспішніших напрямів різнобічної роботи стала для нас міжнародна співпраця з польськими вчителями та школярами.

...Мені завжди хотілося, щоб учні моєї школи мали змогу подорожувати, знайомитися з життям своїх однолітків за кордоном, переймати у них усе найкраще. Тому, дізнавшись про те, що кожного року Фонд освіта для демократії (Варшава) та Лабораторія громадянської освіти «Пошук» Товариства Лева (Львів) проводять зустрічі педагогів Польщі та України, я написала листа організаторам. На Сватку-2017 (так називається цей захід) було подано понад 150 заявок з різних регіонів України. За результатами проведеного конкурсу було обрано лише 13 навчальних закладів і, о диво, серед них — наша школа. Ми були щасливі!

Потім відбулася освітянська польсько-українська зустріч. Спілкування було цікавим і невимушеним. Велику увагу приділили презентації шкіл. Тут уже старалися всі сподобатись одне одному, але без звичних у нас медіа-презентацій з десятками слайдів і фото. Лише живе спілкування, демонстрація сувенірів, емоційні розповіді про свої регіони. Можу з гордістю сказати — українські вчителі гідно представили нашу країну, свої школи — креативно та творчо. А потім була робота над проектами, пошук спільних партнерів.

Після проведеного опитування взаємних симпатій моїм партнером стала пані Регіна Карчевська — вчителька з міста Торунь.

Робота над створенням проекту зблизила нас з пані Регіною. Згодом тривало активне онлайн-спілкування. До нього підключилася голова ГО «Зовнішній проект», вчителька з ліцею № 1 міста Торунь Магда Тичинська. Саме завдяки її високому професіоналізму та феноменальній наполегливості у нас усе вийшло. Та все ж на той момент не вистачало одного — живого спілкування. І тоді польські колеги прийняли сміливе рішення — їхати до нас.

Нашій радості не було меж... У школі завирувала підготовка, скрупульозно складали програму на кожну годину і день.

І наші партнери приїхали! Ми познайомили колег з легендарним Холодним Яром, Атаманським парком, показали інші мальовничі краєвиди села.

Особливо гості були вражені Андріївськими вечорницями, запальними танцями, піснями. Наші головківські страви також припали до смаку.

Але були й прикрі моменти: наші комп’ютери не підтримували польських програм — тому ми не побачили презентацій, які вони привезли для нас. Засмутила всіх відсутність електроенергії, яка зникла через негоду.

Дорога з Києва і назад теж для наших гостей видалася нелегкою. Але все це їх не злякало. Разом ухвалили рішення: майбутнім проектам бути!

Головківка вітає гостей

Одразу скажу, що написати міжнародний проект — це без перебільшення титанічна робота, що вимагає повної самовіддачі, креативності та фантазії. Ні в мене, ні в польських колег досвіду написання міжнародних проектів не було. Тому ми довго ламали голови над темою. Були ідеї створити проект про полікультурність народів, про дві річки — Дніпро і Віслу...

Та врешті зупинились на історичній тематиці. Наша Чигиринщина багата на історію козацтва, а в місті Торунь залишилися лицарські фортеці хрестоносців, які колись тут жили. Чи знає молодь про минувшину свого краю?

Цікаво їм буде познайомити з історією своїх однолітків? Так сформувалася назва проекту «Хрестоносці, козаки і ми, але які?».

Я писала свою частину проекту, поляки — свою. Звісно, не можна описати всіх тих гострих організаційних моментів, які довелося вирішувати. Більшість з них пов’язані з тим, що у нас у сільській місцевості відсутня інфраструктура туризму, немає хостелів, готелів, закладів громадського харчування, які були б готові прийняти велику групу дітей, надати якісні послуги і, головне, мати відповідні ліцензії та дозволи. Те саме з безпечними транспортними засобами. Знайти автобус з пасками безпеки на 40 осіб у Черкасах виявилося неможливим...

А ще мені снились рахунки. Отримати фінансову звітність з обслуговуючих підприємств було майже нереально. Крім усього, наша школа не мала свого банківського рахунку, а районний відділ освіти не мав права працювати з закордонним партнером. Тож уявіть: нашим польським друзям довелося везти весь бюджет проекту... готівкою. А це майже 400 тисяч гривень...

Дещо про харчування. Наші вихваляння, що українську кухню обожнюють іноземці, — дурниці. Можна нагодувати гостей українськими стравами першого дня, другого, а сім днів подавати борщ з пампушками чи галушками не варто, гості не їстимуть. Необхідне меню європейської кухні. Не жирної! Особлива увага — сніданку, адже у європейців сніданок — це не кава з бутербродом, а повноцінні страви, що становлять левову частку добового меню.

Майже місяць працювали над проектом. Врешті всі пункти було узгоджено і послано на конкурс до польсько-української ради обміну молоддю. Конкурс тривав місяць, а потім до нас прилетіла хвилююча звістка — ми серед переможців... Радості не було меж!

І ось нарешті довгоочікувана зустріч. Ми приймаємо у себе польських гостей.

Перші враження, емоції, знайомства, спільні заходи. Сім днів пролетіли, як мить. Усім було цікаво й весело, кожен день приносив щось нове. Ми встигли провести майстер-класи з народних ремесел, повчилися разом танцювати козацький бойовий гопак. На майстер-класах зі створення кінострічки дізналися, як писати тексти, знімати відео на телефон, фотоапарат, відеокамеру. Вчилися працювати зі світлом... Результат — зняли фільм про пригоди козаків. А ще — провели презентацію українського народного одягу та його демонстрацію. Особливо сподобалася польським друзям фотосесія в українських строях. Ми вибрали світлини для календаря, який згодом отримав кожен учасник проекту.

Завершилася українська частина проекту у Києві екскурсіями, оглядом головних пам’яток міста. Всі були в захваті від вечірньої краси столиці.

Проводжали ми своїх друзів у Борисполі. Були обійми, щирі усмішки і сльози на очах... Хоч знали, що розлучаємося ненадовго — на нас чекає Торунь.

Поїздка в Торунь

Усі вперше їхали за кордон. Дехто взагалі раніше не від’їжджав з дому на тривалий час. Але всі тривоги розвіялися, мов дим, щойно ступили на землю Гданська. В аеропорту нас тепло й гостинно зустріли друзі та повезли в Торунь. Ми, звісно, вже дещо знали про це місто, але побачене нас вразило. Скажу одне: Торунь включений до списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО, і він зачаровує своїми історичними пам’ятками і природою. А ще — це батьківщина Миколи Коперника.

...На першу зустріч у Центрі молодіжних обмінів завітало керівництво ліцею, члени родин наших юних друзів. Обмін подарунками, вітальні промови. Дійство відбувалося урочисто і водночас по-родинному тепло та затишно. А потім почалося знайомство з хрестоносцями — головною темою другої частини нашого проекту. Всі заходи були підпорядковані цій меті: екскурсії у музеї, мандрівки містом, знайомство з архітектурою та історією Торуня.

Незабутнє враження справили відвідини Мальборка — одного з найдавніших та найкрасивіших замків Європи. Цілий день ми блукали в загадкових нетрях цього замку, перемістившись зовсім в іншу епоху. Саме тут відчули й зрозуміли, хто ж такі хрестоносці, як вони жили і воювали. І збагнули ще одне: насправді поляки не любили хрестоносців, адже ті прийшли на їхню землю, але всю спадщину завойовників вони не зруйнували, а зберегли.

Згадалось про козаків, яких любимо і шануємо. То чому ж історичні пам’ятки (навіть у славному Чигирині) у поганому стані? Ось такі невеселі паралелі.

Цікавими видалися кулінарні майстерні. Ми опанували мистецтво готувати знаменитий торунський пряник, навчилися ліпити пироги з різними начинками в Торунській пирогарні. Й завжди і всюди відчували зв’язок з Україною.

Наприклад, у майстерні пряників нам проводила майстер-клас дівчина з Вінниччини. У пирогарні нас попросили перекласти меню українською мовою. А на проведення гри «Слідами Йордана» до нас також прийшли наші земляки. Зустрічалися, обнімалися, як рідні.

...Сім днів швидко промайнули, час повертатися додому. На вечірній ватрі на руїнах Торунського замку (там навіть руїни такі, що приємно на них перебувати) всі промовляли щирі слова подяки, ділилися враженнями і на прощання... плакали. Бо шкода було розлучатися. Але ми не прощалися, казали: «До зустрічі!» І не помилилися. У наступні роки разом із польськими друзями провели ще кілька чудових проектів. Серед них — проект театрального спрямування «Виходимо на афішу» та «Сила Купала».

Насамкінець хочу сказати, що міжнародні молодіжні обміни, світоглядно-пізнавальні проекти дають нашим учням розуміння свого місця у житті, розуміння майбутнього. Спілкування з однолітками з інших країн мотивувало до наполегливішого навчання, до нових комунікацій і самовдосконалення. Головної мети — дати поштовх для розвитку і сміливих задумів — згадані проекти досягли. Наші діти з сільської глибинки побували в центрі Європи, познайомилися з культурою, традиціями, побутом сусідньої держави. Багато чого взяли собі за приклад. Тепер вони спілкуються між собою. Є випадки, коли наші випускники поїхали вчитися до Польщі, деякі планують здобути освіту в польських університетах. А нинішні школярі готуються до нових міжнародних проектів.

Записала Лідія ЛІСОВА.

Фото надано Наталею Канюкою.