Столітня Василина й досі отримує виплату з Бельгії

Закарпатці, котрі живуть на цій чудовій землі з діда-прадіда і нині працюють у країнах Європи, Росії та деінде, запросто можуть себе зараховувати до заробітчан п’ятого покоління. Виїзди наших краян з історичного Закарпаття до Америки почалися раніше, ніж цей шлях «освоїли» галичани. Бо в кінці ХІХ століття і до початку світової війни тут уже на ринку активно діяв привезений звідти капітал. Значить, його треба було заробити раніше. Чому автор так стверджує? Бо в часи занепаду Австро-Угорської імперії і приходу на Закарпаття чехів у 1919 році у великому селі Керецьки Марамороської жупи купка тодішніх «гамеричан» ніяк не могла повірити, що так тяжко замозольовані в шахтах-майнах гроші (долари в обігу не визнавалися і їх змушені були обмінювати на цісарську валюту) можуть пропасти... Тобто знецінитися, оскільки вперті і неписьменні ґазди завчасно не перевели їх у чеські крони. Чому? Бо люди були збаламучені безладом після Першої світової війни: то приходом у ці місця румунських військ, то проголошенням так званої Руської Крайни тощо. І що в підсумку? Красиві, довгі купюри, видрукувані у Відні, діти пускали шанцями на «лодики»-човники під час танення снігу і майстрували з них паперові літаки... Цю картину у першій половині 1960-х застав ще й я. Бо дядьки мого батька мали того добра аж два великі дерев’яні куфри-валізи... І вони, старенькі вже шахтарі-американці та їхні дружини, видавали дітвакам навесні по кілька десятків тих паперів, утираючи сльози... Тримали ті гроші, очевидно, як пам’ять про молоді роки...

Ще один прорахунок того покоління заробітчан: вони не сплачували «крам-каси», тобто (за австрійців) кранке-кассе. Одне слово, скупилися відраховувати гроші (по-теперішньому кажучи) на страхування здоров’я і на майбутні пенсії.

Уже представники наступного покоління, які у 1920—1930-х роках працювали у США і Бельгії, сплачували. Щоправда, теж не всі. Тож нескупі та їхні нащадки у 1970—1980-х роках навіть за умов «залізної завіси» радянської дійсності отримували так звані чеки Союззовнішторга. І за них могли купляти у «Берізках» і «Каштанах» чорні «Волги» та дефіцитні речі імпортного виробництва. До речі, таку пенсію й досі за чоловіком отримує столітня Василина Лолин із села Лозянське нині Хустського району. Хоча її чоловік лише чотири роки у далекі 1930-ті працював шахтарем у Бельгії. А на відшкодування витрат за його похорон (за часів Радянського Союзу) бельгійці надіслали солідну суму!

Нинішні краяни, котрі трудяться переважно в Чехії, також не всі платять «здравотню» та інші соціальні внески для пенсійних нарахувань у майбутньому. Шкодують. Гадають, молодість триватиме вічно...

Факт

На Закарпатті нині (із приблизно 1,22 млн жителів) число пенсіонерів становить приблизно 257 тисяч. Мінімальна пенсія — 1 934 грн, максимальна —
19 340 (станом на кінець минулого року). Із 574,5 тис. осіб працездатного населення за експертними оцінками майже 175 тис. краян тимчасово чи постійно працюють за кордоном. Це за офіційними даними. А фактично у певні періоди кількість заробітчан може ставати відчутно вищою. Тим паче, що охопити всі ці складні процеси з візовими тонкощами жодна статистика не в змозі. До того ж чималий відсоток закарпатців уже отримали тамтешнє громадянство або «тривалий побут». Навіть діти навчаються там у школах і вишах. З рідним краєм цих людей пов’язують лише приїзди до батьків на свята і ностальгія. Хоча й вважають себе хто українцями, а хто (під впливом деяких структур) русинами.

Трудова міграція області, констатують посадовці, чітко ділиться на два вектори — східний (переважно Росія), де працює 33% заробітчан (будівництво, лісова галузь, сфера послуг), і західний (країни ЄС, Англія, Америка, Канада) — 67%. За минулий рік 316 закарпатців отримували пенсії іноземних держав: з Естонії — 271 особа, Латвії — 36, Росії — 1, Литви — 4 Болгарії — 4. Отже, баба Василина — поза статистикою...

До старості ще треба дожити. А гроші вже потрібні

Так думає немала частина молодих людей, котрі знайшли роботу в інших державах. Удома сім’ї, діти й батьки — проблем вистачає. І тому відкладають «на потім» внески на пенсії. Та й більшість працює у «клієнта», тобто без жодних соціальних гарантій... Який стан справ зі страховим стажем заробітчан? Про складнощі й перипетії, які чекають на них у старості, ведемо мову з начальницею головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Анастасією Пентек (на знімку). До речі, Анастасія Юріївна працює тут із самого початку заснування фонду і вже два десятиліття очолює його обласну структуру. Тож досконало знає всі тонкощі пенсійної проблематики.

— Почнімо з основного: які пенсії матимуть ті наші громадяни, котрі працюють за кордоном нелегально?

— Якщо людина працює за кордоном офіційно і сплачує страхові внески, відповідно вона матиме пенсію. Якщо ж працює нелегально, вона не може розраховувати на пенсію ані в Україні, ані за кордоном. Єдине в такому разі: вона може добровільно себе застрахувати в Україні і сплачувати страхові внески тут, у нашій країні. При мінімальній заробітній платі 6 500 гривень — це 22 відсотки, тобто має сплачувати десь 1 430 гривень щомісяця.

Тільки за таких умов може розраховувати на пенсію, адже для її призначення необхідний страховий стаж.

— Але ж більшість у попередні роки, та й тепер, працює неофіційно...

— Ситуація змінюється: нині переважна більшість трудових мігрантів, особливо в країнах Євросоюзу, намагається оформитися офіційно. Там контроль дуже серйозний, і керівник підприємства добре розуміє, що за кожного нелегального працівника він заплатить величезний штраф — законодавство в цьому плані дуже жорстке. А сам нелегальний працівник буде депортований. Тому хай зарплата і буде дещо меншою, але — офіційна. До того ж працівник отримує і певний спектр пільг — медичне страхування, соціальний захист тощо. І набуває страховий стаж.

— Якщо робітник, до прикладу, в Україні має 25 років страхового стажу, а за кордоном — десять, то як йому нараховується пенсія?

— Важливо зважати на наявність чи відсутність відповідної угоди між Україною та тою державою, де працює людина. На сьогодні з числа країн ЄС двосторонні угоди про соціальне та пенсійне забезпечення укладено з Болгарією, Естонією, Іспанією, Латвією, Литвою, Польщею, Португалією, Словаччиною, Чехією. На відміну від угод з країнами СНД, в основу цих домовленостей покладено принцип пропорційності, коли кожна країна несе відповідальність за свою частину страхових зобов’язань. Вони охоплюють усі стандартні види обов’язкового соціального страхування. При нарахуванні трудових пенсій кожна сторона виплачує особі частину пенсії, зароблену на її території, проте з урахуванням загального стажу пенсійного страхування. Значна кількість закарпатців уже тривалий час працює у країнах ЄС, і значна частка їхнього страхового стажу припадає саме на роботу за кордоном, при цьому частина українського стажу часто не досягає встановленого мінімуму. Тому можливість підсумувати загальний страховий стаж, яка передбачена угодами, активно застосовується нашими спеціалістами із призначення пенсій.

Але при цьому слід врахувати, що, скажімо, в Чехії вік виходу на пенсію — 65 років, а у нас — 60. Тому зазвичай люди оформляють українську пенсію, а для цього ми подаємо закордонній стороні відповідні запити для підтвердження набутого стажу. Виняток становить Угорщина, з якою працюємо за старою угодою ще з часів Радянського Союзу. Нею передбачено, що в разі переїзду особи на постійне місце проживання до Угорщини їй призначається угорська пенсія в повному обсязі — відповідно до посад у цій країні, незалежно від того, чи вона мала угорський стаж. Але загальний страховий стаж необхідно мати.

— А вже є конкретні випадки, коли нашим краянам призначають пенсії і вітчизняні, і «імпортні»?

— Так. Нині майже тисячі закарпатців уже призначено пенсії з урахуванням страхового стажу, набутого в Україні і європейських державах.

Немає стажу — не буде пенсії

— Немало наших співгромадян, не маючи в Україні жодного року стажу, виїхали в 1990-х за кордон і працювали там певні роки, а тепер повертаються в Україну, щоб оформити пенсію тут. Як їх утримуватиме наша держава?

— Ніяк. Така особа не заробила пенсії в нашій державі, оскільки не сплачувала страхові внески і свій трудовий ресурс використала в іншій державі. Єдине, що вона може — це в 65 років претендувати на соціальну допомогу, але і то за певних умов. Або накопичувати свою пенсію в недержавних фондах. Тому не втомлююсь наголошувати: думайте про свою старість і пенсію змолоду.

— А чи можна купити необхідний страховий стаж?

— Так, можна. За кожен місяць необхідно сплатити 22 відсотки від мінімальної заробітної плати. На сьогодні щомісячна сума становить 1 430 гривень, а за рік — 17 160 гривень. Тому єдиний вихід для таких людей — або оформляти добровільну участь в соціальному страхуванні, або відкривати підприємницьку діяльність, сплачуючи щомісяця мінімальний страховий внесок у 1 430 гривень.

До речі, якщо людині не вистачає стажу, то, починаючи з 2004 року (відколи почав діяти Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»), вона може докупити необхідний страховий стаж за умови, що роботодавець сплачував за неї внески за неповний місяць. При цьому особа докуповує необхідний стаж за цінами, які діяли в той період — а це цілком реальні суми: десь 300—500 гривень.

— А які ще держави підписали з Україною угоди?

— Є кілька видів угод. Документи з країнами СНД враховують весь зароблений людиною стаж. Ми вже говорили про угоду з Угорщиною і двосторонні угоди про пропорційне пенсійне забезпечення з Болгарією, Естонією, Іспанією, Латвією, Литвою, Польщею, Португалією, Словаччиною, Чехією. До прикладу, угодами із державами Балтії передбачено призначення пенсій нашим громадянам, які мають стаж роботи в цих країнах. Серед закарпатців немало таких пенсіонерів, і їм щоквартально звідти переказують пенсії.

Кардинально інша ситуація, якщо міждержавні угоди відсутні. В разі повернення трудового мігранта додому він, на жаль, втрачає свої права на внески в соціальні фонди зарубіжних країн. Зокрема, немає угод з Італією, де сформувалася численна українська трудова міграція, Грецією тощо. У зв’язку з цим претендент на пенсію вимушений «купувати» стаж шляхом укладання угоди на добровільну участь у сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

— А як щодо виходу на пенсію жінок?

— В Україні і жінки, і чоловіки на пенсію виходять однаково — в 60 років. У 2021 році закінчився пільговий період для жінок, які народилися до 1 квітня 1961 року і могли вийти на пенсію раніше. І чоловікам, і жінкам для отримання права на пенсію однаково необхідно було мати у 2021-му щонайменше 28 років страхового стажу, у цьому —вже 29 років, а 2023-му — 30. Тобто з кожним роком додається рік, і в 2028-му вже треба буде мати жінкам 30, а чоловікам — 35 років страхового стажу.

— Трапляються за кордоном, на жаль, і нещасні випадки...

— Це ще один важливий момент: стаж необхідний і для призначення пенсій за інвалідністю, у разі втрати годувальника. Про це не дуже замислюються, особливо молоді люди, а життя таки непередбачуване і всяке трапляється. А коли стається біда, виявляється, що не можна призначити такий вид пенсії, бо нема необхідного страхового стажу, і людина або її рідні стають незахищеними. Така ж ситуація і з призначенням пенсії у разі втрати годувальника. Тобто не було стажу — немає пенсії.

— В умовах безробіття люди погоджуються і на половину або чверть ставки...

— Цих людей закон захистив: роботодавець за такого працівника сплачує в Пенсійний фонд відрахування у повному обсязі - від повної ставки. І цій людині зараховується повний страховий стаж. Це дуже позитивно для людей.

***

Ось такий вигляд має ситуація з нарахуванням пенсій заробітчанам. А там, за кордоном, трудяться тисячі наших співвітчизників. І далеко не у всіх усе в порядку зі стажем... На старість вони повернуться до України. І так або інакше, але наша держава змушена буде утримувати їх. І ця непроста й багатогранна проблема ляже на плечі нашого суспільства — ясна річ, на наших молодих громадян...

Ужгород.

Фото з архіву автора.