Завідувачка амбулаторії, сімейний лікар Анжела Артюшок-Гришкова та медсестра Юлія Катеринич.

До Любиковичів — одного з сіл Сарненської тергромади Рівненщини — від міста Сарни двадцять кілометрів бруківкою, тому місцеві мешканці мріють про хорошу дорогу, як і про те, що до них колись дійде «Велике будівництво».

Любиковичі, як і інші поліські села, свого часу не минув Чорнобиль, а в останні роки — ковід. Люди хворіють, тож покладають надію на порятунок на місцевих медиків. З липня 2020-го по березень 2021-го, допоки тривав капітальний ремонт лікарської амбулаторії, медичну допомогу надавали людям у спартанських умовах — у Будинку культури, де було холодно, а відтак і медикам, і пацієнтам не було комфортно. Попри це, медики працювали сумлінно і вдячні культпрацівникам за тимчасовий прихисток.

Але з квітня минулого року у Любиковичах медики вже працюють у новій лікарській амбулаторії. Умови тут хороші. Є сучасна вентиляційна система, яка повинна бути в медичних установах. Як розповіла завідувачка амбулаторії, сімейний лікар Анжела Артюшок-Гришкова, для нормальної роботи є необхідне обладнання, а цими днями отримали ще й набір для телемедицини. Функціонує денний стаціонар. Є своя лабораторія і лаборант.

Тепер роблять загальний аналіз крові, сечі, перевіряють цукор, холестерин. Тестами, кажуть, забезпечені.

У приміщенні амбулаторії функціонує приватна аптека (орендують кімнату), що дуже зручно для пацієнтів, яким не доводиться їхати в місто по ліки.

У Любиковичах медики мріють про нову машину, якою можна було б їздити на виклики, бо та, що є, дуже стара, ненадійна, їй більш як тридцять років. Такими поганими дорогами нею багато не наїздишся. А медики з Любикович обслуговують ще й мешканців сіл Білятичі, Мар’янівка. Місцеві мешканці розповіли, що до Мар’янівки дорога тільки через луг, а коли річка Случ розливається, люди добираються у це село великим об’їздом — через Сарни або через Дубровицю.

Що дороги між селами погані, а то й взагалі бездоріжжя, підтверджує депутат Рівненської обласної ради Микола Драганчук:

— До Мар’янівки з Любикович недалеко. Але чотири кілометри бездоріжжя долаються вдвічі довше по часу, а медикам (бувають випадки) треба поспішати, аби допомогти хворому. І не лише місцевим медикам, а й тій само «швидкій» у нормативи вкластися. Та й ще щоб дістатися до Мар’янівки, треба подолати понтонний міст через річку Случ, який давно потрібно замінити на капітальний. З цього питання я робив депутатський запит, але на нього відреагували відпискою. Самій же громаді цих проблем, які дісталися їй у спадок, не розв’язати — бракує коштів.

...У лікарській амбулаторії в Любиковичах працює десять чоловік. Основне навантаження припадає на сімейного лікаря Анжелу Артюшок-Гришкову, з якою підписали декларації 1 820 пацієнтів. А ще під її опікою — денний стаціонар. До речі, у Любиковичах лікарка працює з 1998 року, тож добре знає своїх пацієнтів.

Зараз, коли Рівненщина у червоній зоні по ковіду, й тут багато людей хворіє, і сімейний лікар, і дві медсестри, які їй допомагають, працюють зранку допізна, тобто, навіть у позаробочий час.

— У сімейного лікаря для себе часу не залишається, — сумно пожартувала Анжела Василівна. — Така у нас робота...

І справді, зателефонувавши до неї увечері, почули втомлений голос, а наша розмова була перервана дзвінком від пацієнта, який просив консультації... Ще раніше почули від лікарки, що зараз пише медичну документацію.

Цими днями в амбулаторії щодня сімейний лікар приймає по 50—60 пацієнтів. Працюють поки що за принципом «живої черги», по запису, бо електронна не спрацьовує. Допомагають сімейні медсестри Юлія Катеринич і Алла Лущик.

— Прийом розпочинаю о восьмій ранку, а закінчую, допоки усіх не прийму, — розповідає Анжела Василівна. — Якщо є екстрений виклик, змушена призупиняти прийом і виїжджати до пацієнта. «Ковідних» хворих намагаємось записувати після обіду. Під час огляду одягаємо щиток, маску. Але якщо вони повідомляють, що є ускладнення, тоді також можемо виїхати або перекриваємо центральний вхід, щоб оглянути. Потім перевдягаємось і далі ведемо стандартний прийом. Працюємо не до 16:00, а за потреби і довше. Приходиш додому — починаються телефонні дзвінки до 22 години вечора. До опівночі пишу медичну документацію.

Найчастіше зараз люди звертаються з гострими респіраторними захворюваннями. Також лікар каже, що коронавірус, на жаль, не минув і їхніх сіл. Роблять експрес-тести.

Любиковицькі медики фактично щодня контактують з ковідними хворими, наражаючись на небезпеку. Але їм, працівникам первинної ланки медицини, чомусь держава не передбачила доплати за ризик. Та й самі зарплати медикам не такі солідні, про які гласять з телеекранів, хоча, заради правди, із січня їх трішки підвищили.

Рівненська область.

Фото Василя СОСЮКА.