Іван Михайлович останніми роками мало спілкувався з пресою, утім, багато працював та стежив за літературними процесами і суспільно-політичним життям.

Знаменитим Іван Дзюба став після написання ним праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Її він надіслав керівництву УРСР сподіваючись, що там дослухаються. Проте так не сталося. Працю молодого вченого радянська влада розцінила як загрозу системі, адже автор виступив на захист права українців на рідну мову, використання її в усіх сферах і проти русифікації. Та хай там як, рукопис почав жити своїм життям. В Україні його поширювали через самвидав, а за кордоном було надруковано багатьма мовами, навіть китайською.

За свої погляди талановитий вчений і публіцист поплатився спочатку кар’єрою, а згодом і свободою. У вересні 1965 року він разом із Василем Стусом і В’ячеславом Чорноволом під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» в кінотеатрі «Україна» висловив обурення таємними арештами в середовищі української інтелігенції. Дзюба втратив роботу у видавництві, залишившись під ковпаком репресивної системи. У 1972-му його затримали, виключили із Спілки письменників і засудили за «антирадянську діяльність» до 5 років. У листопаді 1973 р. Івана Дзюбу помилували, проте лише в рік проголошення незалежності України його було реабілітовано.

До речі, народився Іван Михайлович на Донеччині і до останніх днів із великим болем переживав усе, що відбувається на його малій батьківщині. Книжка його авторства так і називається «Донецька рана України». Ще 2015-го він пророче писав: «Хоч би якою стала Донеччина в наступні роки... — миру і спокою не буде. Довічний володар Російського царства Путін не відмовиться від своїх зазіхань і не послабить провокацій та диверсій — не лише на сході України. Однак за будь-яких обставин на Донеччині житимуть не самі лиш ідейні ліліпутінці й темні шалапутінці, а й люди, які вже відчувають або ще відчують, що їх вплутали в чужу жорстоку гру. Хтось прозріє. Хтось утвердиться в своєму українстві. Хтось звинувачуватиме Україну в усіх бідах війни і ще більше озлобиться... Але над усіма тяжітиме пам’ять смертей, каліцтв і руїни. Це буде найтяжча спадщина. І як їй дати раду? Як з нею буде жити?».

Загалом Іван Дзюба — автор десятків публікацій, книжок, досліджень тощо. Авторові цих рядків особливо приємно, що у своїй праці «Є поети для епох» зацитовано й уривок з моєї публікації про відомого художника Івана Марчука.

Світла пам’ять світлій людині й справжньому патріоту.