Завершилися зимові Олімпійські ігри в Пекіні. У медальному заліку Україна посіла 25-те місце. «Синьо-жовті» втретє у своїй історії повернулися із зимових Ігор з однією нагородою — срібною медаллю. Такий само результат був у Нагано-1998 («бронза») та Пхьончхані-2018 («золото»).
Зимовий спорт прекрасний, і Україна може бути набагато успішнішою у цій справі. Як приклад — чудовий виступ нашого атлета Олександра Абраменка. Він другу зимову Олімпіаду поспіль стає головним героєм для країни.
У Пхьончхані-2018 він взяв «золото» у фристайлі. Ця подія викликала величезний інтерес до спортсмена, якому підкорилося видатне досягнення. Тоді ж у ЗМІ потрапила моторошна фотографія трампліна у Миколаєві (на знімку), де починав тренуватися олімпійський чемпіон.
Цей знімок спричинив великий резонанс, і численні представники влади, вітаючи Олександра Абраменка з його досягненням, обіцяли, що робитимуть усе, щоб відродити цей вид спорту і щоб наші чемпіони тренувалися у рідній країні, а не за кордоном. До Миколаєва навіть приїздив тодішній міністр молоді і спорту Ігор Жданов. Проте все залишилося на рівні розмов, й Абраменко продовжив тренуватися за кордоном.
Через чотири роки Олександр знову здобув медаль на Олімпіаді. Він виграв «срібло» у лижній акробатиці. А що за цей час зробили ті представники влади, які обіцяли інфраструктуру для наших олімпійців? Відповідь днями надали журналісти, опублікувавши нові світлини руїн трампліна в Миколаєві.
Ця унікальна за українськими мірками споруда для фристайлу досі перебуває у жалюгідному стані, як і багато інших спортивних об’єктів — трамплін у Ворохті застарілий, радянська дерев’яна санно-бобслейна траса в Кременці розбита, льодові арени можна перерахувати на пальцях, біатлонна траса у «Буковелі» будується, але проект лише на початковому етапі. Саме тому більшість наших олімпійців готуються до змагань за кордоном.
Як зазначив ЗМІ міністр молоді і спорту Вадим Гутцайт, підготовка збірної України до Ігор-2022 стала у 87 млн грн за останні два роки. А ще ж були до цього за два роки приблизно такі самі суми. «Все, що федерації просили у держави для підготовки до Пекіна, ми дали. Два місяці тому я збирав усіх президентів федерацій та головних тренерів. Запитував, які є проблемні питання, чого не вистачає, що не зроблено. Всі сказали, що повністю, як ніколи, були виконані обов’язки держави надати кошти на підготовку наших спортсменів», — сказав він тоді журналістам.
Утім, зазначимо, що лише міністерство відповідає за спортивну політику, яку формує. Закуповує обладнання, займається інфраструктурою, надає кошти на підготовку збірних команд. А у збірних є ще федерації, які працюють разом з чиновниками. Разом вони беруть на себе відповідальність готувати спортсменів за бюджетні кошти.
Доки очільник відомства вихваляється рекордними бюджетами, залишається загадкою, на що витрачаються ці гроші. Так, формально є стаття видатків «На олімпійський цикл і підготовку до Олімпійських ігор», але постає питання, чи варто витрачати стільки бюджетних грошей, щоб радістю вболівальників стала одна-єдина медаль?
І схоже, лише спортивні функціонери не хочуть знати, чому Україна так виступає на зимових Олімпіадах. Однак відповіді прості та банальні. Про них говорять щочотири роки, але глобальних змін так і не відбувається. Це погана інфраструктура або повна її відсутність, слабка робота профільних федерацій, нераціональний розподіл коштів. Сьогодні молодь не бачить для себе прикладу, який би надихнув хоча б взяти лижні палиці в руки і спробувати навчитися кататися. Це може бути хобі, але ніхто всерйоз не розглядає лижі, сани чи ковзани як інструмент для заробітку та справу всього життя. І це — головна поразка Мінмолодьспорту.
Крім того, нині у молодіжний спорт вкладаються батьки, а не держава. І про це не потрібно боятися говорити. Якщо подивитися на досягнення зовсім юних спортсменів, ми побачимо цікаву закономірність. У 2018 році українська збірна перемогла на Всесвітній літній Гімназіаді — змаганнях для спортсменів-школярів з усього світу. Ми взяли 112 медалей. На літній Універсіаді в 2019-му українські студенти здобули лише 20 нагород.
Про що це свідчить? Про те, що спорт в Україні підтримують батьки. Коли дитина ходить до школи, батьки платять за спортивні секції, купують спорядження, роблять внески, возять дітей на змагання. І все це за свій кошт.
Коли ж доходить справа до університету, мотивації батьків уже немає, а держава не створює умов для продовження спортивного розвитку, і він сходить нанівець.
Сьогодні потрібна налагоджена централізована система підготовки спортсменів — від спортивних секцій у школах до національної збірної. Так можна підготувати олімпійських чемпіонів. А поки що це розрізнена підтримка державних інституцій: десь Мінмолодьспорту підтримувало, десь — федерації чи місцеві спільноти.
Фото з відкритих джерел.
