Сергій Ребров (на знімку), який працює тренером у футбольному клубі ОАЕ «Аль-Айн» (чинний чемпіон країни), дав інтерв'ю ірландському виданню Independent.ie.
Клуб, яким керує Ребров, знаходиться на відстані трьох матчів від чергової перемоги в національному чемпіонаті.
«Я вже спілкувався з представниками ЗМІ з Польщі, Греції, Чехії, а тепер от і з Ірландії. Хочу, щоб світ знав, що відбувається в Україні.
Тепер я не можу говорити про футбол, адже всі думки – про захист моєї країни. Я дуже пишаюся людьми, солдатами, які намагаються врятувати Україну. Ми на правильній стороні, але ми повинні боротися за свою свободу.
Тепер я працюю в ОАЕ, але як тільки сезон закінчиться, я одразу повернуся додому, до своїх земляків. Як тільки зможу, приїду.
Я битимуся. Нині всі виходять на вулиці, ми єдині як народ. Світ задається питанням, як українці можуть захиститися? Тому що люди виходять на вулиці і будуть битися, адже зараз всі єдині, і ми знаємо, що маємо робити.
Чи означає це, що я візьму в руки зброю? Звичайно, я візьму в руки зброю. Він хоче тільки показати, що він окупував нашу країну, компроміси йому не цікаві, ми боротимемося за свій народ до кінця. Тепер ми б’ємося за нашудержаву, ми хочемо вирішувати свою долю, а не дозволяти іншим людям керувати Україною або вказувати нам, що робити в майбутньому.
Я народився в Горлівці на Донбасі, біда туди прийшла 2014 року. Вона окупована так званою ДНР. Але ми воюємо не тільки за такі міста, як Горлівка, а за всю Україну. Росіяни захопили її 2014 року, і вона знаходиться під контролем самопроголошеної ДНР вже вісім років.
Мої батьки тепер мешкають у Києві, але я не міг повернутися, щоб побачити будинок бабусі і дідуся. Мої мати і батько вже три дні перебувають у притулку в Києві. Мої батьки досить старі, вони не хочуть переїжджати, вони просто спускаються в притулок, коли приходить час, але їм неможливо залишити Київ, в їхньому віці це буде занадто складно.
Але ви бачите Харків, все місто під землею багато днів. Я в Дубаї, де життя спокійне. Харків-університетське місто, раніше там було спокійно, славно жилося, у нас було багато студентів, які їздили з ОАЕ до Харкова, а зараз місто зруйноване. Ми всі дуже переживаємо.
Російська пропаганда неймовірна, вони намагаються пояснити, що «рятують» нас. Я знаю, що це одна людина, яка намагається знищити свою сусідню країну – Путін. Але проблема в пропаганді, і росіянам важко змінити свою думку.
Я розмовляю російською, але я українець. Ніхто ніколи не казав тобі дурниць, якщо ти говорив російською, я це знаю, я говорив російською, але я жив в Україні. Це брехня, яку Путін використовує для ведення війни. Я розумію українську, можу нею говорити, але більшу частину життя говорю російською.
Ось чому я хотів поговорити з ірландським журналістом, люди повинні знати, що цей регіон завжди був російськомовним, але все це поважали. І вони зробили цю війну через людей, які говорили російською, вони говорили, що нацисти творили з ними жахливі речі. Це брехня. Повна брехня.
Путін може говорити, що хоче, але це наша країна, українці будуть вирішувати, що нам робити в нашій країні, ми можемо вирішувати, якою мовою говорити, я не можу зрозуміти, чому Путін говорить, що захищає людей.
Я багато часу проводжу на телефоні, через кожні кілька годин телефоную своїй родині, щоб дізнатися новини. Це непросто, і я з першого дня війни пояснив своїм гравцям, що вони повинні мені допомогти, що мої думки з народом моєї країни, і вони розуміють, ми зіграли три матчі у воєнний час, і це дуже нелегко.
Коли я тут, я завжди з українським прапором, коли я виступаю тут на своїй прес-конференції, я намагаюся пояснити людям, що відбувається в Україні, показати їм правду. І ми, українці, які знаходяться далеко від своєї країни, це наш обов'язок, пояснювати людям в інших країнах, що реально, а тут люди цього не розуміють.
Ми переживаємо за Київ. Я бачив сьогодні відео, де журналіст повідомляє, що поруч з ним вибухнула ракета. Це Київ, одне з великих міст Європи. Нам потрібна допомога, нам потрібно закрити повітряний простір, Путін намагається знищити всю Україну з повітря. Це не «військова операція», це справжня війна проти нашої країни.
Європа допомагає евакуювати наших людей, відправляє гроші і зброю. Ірландія була добра до нас, ви можете подумати, що вона маленька країна, щоб прийняти наших жінок і дітей, але вона велика для нас, ми втратили мільйон людей, і їм всім важко знайти місце, вони їдуть без грошей, без квитків. Ми вдячні людям з Європи, які швидко відгукнулися, але спочатку ми повинні зупинити війну, все інше вдруге.
Підтримка з боку Європи, таких країн, як Ірландія, що відкривають свої кордони, показує, що ми не самотні, але важливо, щоб люди розуміли, що український народ бореться не тільки за нашу свободу, а й за всю Європу.
Ми захищаємо не Україну, ми захищаємо всю Європу. Якщо Європа тепер не прокинеться і не надасть нам реальну допомогу, ми не знаємо, що буде в майбутньому. Я впевнений, що ми закінчимо війну і виграємо війну, але нам потрібна підтримка.
Фото Ольги Щербицької (dynamomania.com).
